8.3. Розподільчі центри у логістичних ланцюгах

Складовою логістичних ланцюгів є розподільчий центр, або їх мережа. Структура розподільчих центрів, їх місцезнахо­дження суттєво впливають на витрати, які виникають у про­цесі доведення товарів до споживачів, а через них і на кінцеву вартість реалізованого продукту.

Розподільчий центр — це складський комплекс, який отримує товари від підприємств-виробників або від підприємств оптової торгівлі (наприклад, які знаходяться в інших регіонах країни або за кордоном) і розподіляє їх більш дрібними партіями замовникам (підприємствам дрібнооптової та роздрібної торгівель) через свою або їх товаропровідну мережу

За традиційною класифікацією, розробленою Едгаром Гуве-ром, є три принципові стратегії розташування розподільчих складів:

— поблизу від ринків збуту;

— поблизу від виробництва;

— проміжне розташування².

Розташування складів поблизу ринків збуту. Такі склади найчастіше зустрічаються в торгівлі харчовими продуктами або промисловими товарами масового користування. Однак розміщення поблизу ринків збуту характерно для багатьох га­лузей. Географічне розміщення ринку, який обслуговується таким складом, залежить від бажаної швидкості постачань, від середнього розміру замовлення і від величини питомих витрат на місцеве транспортування. Переваги таких розподільчих центрів полягають у забезпеченні: 1) належної якості обслуго­вування або мінімізації логістичних витрат; 2) найдешевшого

способу швидкого поповнення запасів. Недолік: у певні періо­ди асортимент продукції може бути неповним.

Розташування складів поблизу виробництв полегшує на­громадження потрібного для постачання споживачів асорти­менту продукції. Переваги такого розташування складів: 1) дає змогу відправляти споживачам змішані вантажі за кон­солідованими тарифами; 2) підвищений рівень сервісу поши­рюється на весь асортимент продукції, яка постачається. Не долік: великі транспортні витрати у випадку неможливості відправлення змішаних вантажів.

За проміжного розташування складів між виробництвом і споживанням склади працюють за тією ж схемою, що і склади, розташовані поблизу виробництва: накопичують повний асор­тимент продукції й відправляють замовникам змішані партії товарів за типовими тарифами.

Кількість, потужності, розташування і функції розподіль­чих центрів залежать від розмірів матеріальних потоків, стра­тегії та фінансового стану підприємства, яке проектує мережу розподільчих центрів.

При виборі місця розташування розподільчих центрів ураховують такі фактори:

1) вартість транспортування;

2) вартість складської переробки вантажів;

3) складування вантажів;

4) оформлення замовлень і організація системи управління;

5) рівень обслуговування клієнтів.

Найкращою товаропровідною мережею з розподільчими центрами є та, що забезпечує найвищий рівень обслуговуван­ня споживачів за мінімальних загальних витрат.

Відповідно до обраної стратегії розташування товаропро­відна мережа може бути організована як:

— централізована структура (з єдиним великим розподільчим центром);

— децентралізована структура (з декількома дрібними роз-подільчими центрами)

У централізованій товаропровідній мережі розподіль­чий центр відправляє товари, виготовлені підприємством-ви-робником, кінцевим або проміжним споживачам у різні регіо­ни країни (оптовим посередникам або безпосередньо в роздріб­ну торгову мережу). Перевага цього варіанта полягає в тому, що можна знизити запаси зберігання на складі готової про­дукції підприємства-виробника, відправляючи відразу всю виготовлену продукцію в розподільчі центри. Недоліки цього варіанта — великі витрати на оформлення замовлень і транс­портні витрати та доставку товарів споживачам — замовни­кам товарів.

За децентралізованої розподільчої системи загальні ма­теріальні запаси і вартість декількох розподільчих центрів бу­дуть більшими, ніж у попередньому варіанті. Однак вартість доставки товарів споживачам буде меншою через те, що розпо­дільчі центри знаходяться на території товарних ринків, по­близу споживачів. Під час створення розгалуженої децентралі­зованої системи розподілу з окремими складами в різних регіонах роль центрального розподільчого складу, власне ка­жучи, відіграє склад готової продукції підприємства-вироб­ника. Переваги: 1) локальним розподільчим центрам легше вивчати свої регіональні ринки, і вони можуть гнучко реагува­ти на ситуацію на них; 2) нижчі витрати на оформлення замов­лень та їх доставку до кінцевого споживача; 3) більш оператив­не оформлення замовлень. Недоліки: 1) важко домогтися такої ж низької собівартості переробки вантажів, як у великому ав­томатизованому розподільчому центрі; 2) має місце зростання вартості утримання складів.

Під час визначення найбільш вигідної кількості розподільчих складських центрів виникає оптимізаційна задача: якщо збільшити кількість розподільчих складів у товаропровідній мережі, витрати на транспорт і оформлення замовлень знижуються, витрати на утри­мання складських запасів зростають, а загальні витрати досягають мінімуму за певної кількості розподільчих центрів

Однією з важливих передумов вирішення вищезгаданої онтимізаційної задачі є визначення місця розташування роз­подільчих центрів.

Для цього можуть використовуватися різні методи¹.

Метод повного перебору. Задача вибору оптимального міс­ця розташування вирішується повним перебором і оціню­ванням усіх можливих варіантів розміщення розподільчих центрів. Вона виконується на ЕОМ методами математичного програмування. Однак на практиці в умовах розгалужених транспортних мереж метод може виявитися непридатним, тому що число можливих варіантів у міру збільшення масшта­бів мережі, а з ними і трудомісткість вирішення, зростають за експонентою.

Евристичні методи. Ці методи ефективні для вирішення великих практичних задач, вони дають гарні, близькі до опти­мального результати за невисокої складності розрахунків, од­нак не забезпечують отримання оптимального рішення. В осно­ві цих методів лежать людський досвід та інтуїція. Власне кажучи, метод заснований на правилі Парето, тобто на попере­дній відмові від великої кількості очевидно неприйнятних ва­ріантів. Таким чином, проблема скорочується до керованих розмірів з погляду кількості альтернатив, які необхідно оціни­ти. Для цих варіантів ЕОМ виконує розрахунки.

Метод визначення центру ваги (використовується для ви­значення місця розташування одного розподільчого центру). Для цього використовується метод накладення мережі коорди­нат на карту потенційних місць розташування складів. Систе­ма мережі дає можливість оцінити вартість доставки від кож­ного постачальника до ймовірного складу і від складу до кінцевого споживача, а обирають варіант, який визначається як центр маси.

Координати центру ваги вантажних потоків (Х-склад, всклад), тобто точка, у якій може бути розташований розпо­дільчий склад, визначається:

(8.1)

де В — вантажообіг і-го споживача;

X, Y — координати г-го споживача;

п — кількість споживачів.

Розв'язання задачі розташування щодо відстані дає коорди­нати географічної точки, від якої сума відстаней до всіх пунк­тів попиту мінімальна. Головним недоліком цього підходу є нехтування вагою і часом. Застосування описаного методу має ще одне обмеження. На моделі відстань від пункту споживан­ня матеріального потоку до розміщення розподільчого центру обчислюють за прямою. Через це модельований район повинен мати розвинуту мережу доріг.

Метод пробної точки. Дає змогу визначити оптимальне місце розташування розподільчого складу у випадку прямо­кутної конфігурації мережі автомобільних доріг на ділянці, яка обслуговується. Суть методу полягає у послідовній пере­вірці кожного відрізка ділянки, яка обслуговується.

Пробною точкою відрізка називається будь-яка точка, що розташована на цьому відрізку і не належить до його кінців.

Лівий вантажообіг пробної точки — вантажообіг спожива­чі в, розташованих на всій ділянці обслуговування ліворуч від цієї точки.

Правий вантажообіг пробної точки — вантажообіг спожи­вачів, розташованих праворуч від неї.

Ділянку обслуговування перевіряють, починаючи з край­нього лівого її кінця. Спочатку аналізують перший відрізок ді­лянки : на цьому відрізку ставиться пробна точка і підрахову-< ться сума вантажообігів споживачів, які знаходяться ліворуч і праворуч від поставленої точки. Якщо вантажообіг спожива­чці, які знаходяться праворуч, більший, то перевіряють наступний відрізок, якщо менший, то приймається рішення про розміщення складу на початку аналізованого відрізка.

Для визначення методом пробної точки оптимального вузла транспортної мережі прямокутної конфігурації, з метою роз­міщення в ньому розподільчого складу, варто нанести на карту району координатні осі, зорієнтовані паралельно до доріг. Ви­значивши координати споживачів, необхідно на кожній осі знайти методом пробної точки оптимальне місце розташуван­ня координати X і координати Y шуканого вузла.

НАВЧАЛЬНИЙ ТРЕНІНГ

Короткі методичні рекомендації до вивчення теми

Основні терміни: розподільча логістика, фізичний розпо­діл, розподільчий центр, розподільча мережа, логістичні посе­редники.

Матеріал, який мають засвоїти студенти

Розподільча логістика — це управління транспортуванням, складуванням та іншими матеріальними і нематеріальними операціями, які здійснюються в процесі доведення готової про­дукції до споживача згідно з інтересами і вимогами останньо­го, а також передачі, зберігання й обробки відповідної інфор­мації¹. Розподільча логістика застосовується у сфері обігу.

Слід усвідомити, що матеріальний потік у сфері розподілу має форму готової продукції. Залежно від суб'єкта економіч­них відносин, який бере участь у доведенні ресурсів до спожи­вача, потік готової продукції можна подати як товарний потік або як вантажний потік (на транспорті).

У рамках розподільчої логістики достатня увага має бути приділена розгляду проблеми цивілізованого, економічно ви­правданого посередництва.

Слід звернути увагу на те, що логістичні посередники в ка­налах розподілу виконують певні функції, які укрупнено мож­на розділити на:

— функції (операції) фізичного розподілу;

— функції обміну (купівлі-продажу);

— підтримуючі функції (стандартизації якості дистрибуції, фінансування, інформаційної підтримки, страхування ризиків і т. ін.).

Кількість і тип посередників у каналі розподілу визначаєть­ся типом системи розподілу. У маркетингу і логістиці викорис­товують три підходи до вирішення цієї проблеми: інтенсивний розподіл, ексклюзивний розподіл і селективний розподіл.

Складовою логістичних ланцюгів є розподільчий центр, або їх мережа.

Розподільчий центр — це складський комплекс, який отри­мує товари від підприємств-виробників або від підприємств оптової торгівлі (наприклад, які знаходяться в інших регіонах країни або за кордоном) і розподіляє їх більш дрібними партія­ми замовникам (підприємствам дрібнооптової та роздрібної торгівлі) через свою або їх товаропровідну мережу.

За традиційною класифікацією, розробленою Едгаром Гуве-ром, є три принципові стратегії розташування розподільчих складів: 1) поблизу від ринків збуту, 2) поблизу від виробни­цтва, 3) проміжне розташування.

Для визначення місця розташування розподільчих центрів можуть використовуватися різні методи:

— метод повного перебору;

— евристичний метод;

— метод визначення центру.

Студент має знати, що відповідно до обраної стратегії роз­ташування товаропровідна мережа може бути організована як: централізована структура (з єдиним великим розподільчим центром); децентралізована структура (з декількома дрібними розподільчими центрами)¹.

Семінарське заняття

Питання до семінарського заняття

1. Охарактеризуйте сутність, роль і завдання розподільчої логістики.

2. Дайте характеристику логістичним посередникам у кана­лах розподілу.

3. Яку роль відіграють розподільчі центри у логістичних ланцюгах?

Тематика рефератів

1. Логістика дистрибуції товарів.

2. Управління каналами розподілу в логістиці.

3. Розподільчі центри: їх функції, види, вибір місця розта­шування.

4. Види та порівняльна характеристика логістичних посе­редників.

Практичне заняття Задачі

Методичні рекомендації до задач

Для оцінки ефективності розподільчої політики підприємс­тва використовують такі показники: 1) швидкість товарообігу:

(8.2)

де В — чистий дохід від реалізації продукції, робіт, послуг (об­сяг товарообігу);

ТЗ — середній товарний запас.

2) тривалість товарообігу:

(8.3)

де Д — тривалість звітного періоду (30; 90; 180; 270 або 365 днів).

Задача 8.1

Визначити швидкість і тривалість товарообігу за півріччя за даними:

Показники	Липень	Серпень	Вересень	Жовтень	Листопад	Грудень
Середній товарний запас, тис.грн	110	120	140	100	130	150
Обсяг товарообі- гу, тис. грн	700	800	940	860	790	950

Задача 8.2

Визначити і проаналізувати:

1) суму понаднормових запасів;

2) динаміку частки запасів стосовно обсягу реалізації (по­рівнявши звітний і попередній роки);

3) динаміку швидкості обертання оборотних коштів;

4) динаміку часу обертання оборотних коштів. Вихідні дані:

— середньорічна величина запасів у вартісному вираженні в звітному періоді 230 000 грн, а в попередньому 220 000 грн;

— норматив оборотних коштів V = 215 000 грн як у звітно­му, так і в поточному роках;

— обсяг річної реалізації продукції в звітному періоді 920 000 грн, а в попередньому — 850 000 грн.

Задача 8.3

Середньорічна величина запасів у вартісному вираженні в звітному періоді 250 000 грн, а в попередньому 280 000 грн; об­сяг річної реалізації продукції в звітному періоді 920 000 грн, а в попередньому — 950 000 грн.

Визначити і проаналізувати: динаміку швидкості обертан­ня оборотних коштів; динаміку часу обертання оборотних коштів.

Задача 8.4

Визначити координати розподільчого центру, в якому б до­сягався мінімум вантажообігу транспорту з доставки товарів у 5 магазинів. Використати метод центру ваги вантажних по­токів.

Вихідні дані:

№ магазину	Координата X	Координата Y	Вантажообіг,	т / міс.
1	10	3	15
2	4	8	10
3	9	15	10
4	8	8	5
5	12	6	10