9.2. Поняття про соціологію управління
Соціологія управління – це галузь соціології, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив, а також соціальні спільноти в сфері праці, трудові відносини.
Основні теорії управління
Одним з перших почав розглядати організацію управління трудовим процесом американський інженер Ф.Тейлор (1856-1915). За допомогою спостережень і експериментів йому вдалося встановити, що промислові робітники є особливою соціально-демографічною групою зі своїми цінностями, психологією, ідеологією, якій властиві стримування своїх трудових зусиль та обмеження норм виробітку. Це явище він назвав рестрикціонізм або «праця з прохолодою»
Основні заходи щодо запобігання рестрикціонізму:
1) нормування і раціоналізація трудового процесу;
ретельний відбір і професійне навчання робітників;
3)дотримання принципів управління (значна заробітна плата, висока денна норма, відповідні умови праці, обов’язкові матеріальні стягнення за невиконання норми);
4)вміння керувати робітниками, для чого необхідні досвід, освіченість, такт, енергія, чесність, здоров’я;
5) запобігання соціальним конфліктам, створення умов для максимального виявлення та реалізації розумових та фізичних можливостей робітника.
В 20-30-х рр. ХХ ст. американський соціолог Е. Мейо створив теорію «людських стосунків» на основі проведених досліджень на підприємствах. Метою досліджень було визначення, як впливає на підвищення ефективності виробництва поліпшення соціально-психологічних взаємин між працівниками. Е. Мейо виявив, що норма виробітку працівника залежить не стільки від його фізичних зусиль, скільки від тиску на нього робітничої групи, яка задає певний темп праці та правила поведінки.
Головні елементи теорії:
орієнтація на людей, а не на технічний бік виробництва;
заміна індивідуальної винагороди колективною;
формування позитивного морально-психологічного клімату, підвищення задоволеності робітників своєю працею;
гуманізація праці, участь робітників у управлінні виробництвом.
На поч. 50-х рр. ХХ ст. німецький соціолог Ф. Херцберг створив теорію збагачення праці, яка виділяє гігієнічні чинники і мотиватори в сфері виробництва. До гігієнічних чинників, які підвищують продуктивність праці, належать:
ліквідація на підприємстві шуму, загазованості, вібрації тощо;
нормальні умови побуту ( роздягальні, душ, кімнати відпочинку, ідальні);
організація праці ( сировина, інструменти, забезпечення завданням);
режим роботи (розумна тривалість робочого дня, своєчасні перерви)
Мотиватори задовольняють внутрішні потреби людини, які полягають у визнанні досягнутих успіхів у роботі, інтересі до її змісту, відповідальності і самостійності.
Наприкінці 50-х рр. виникли теорії «Х» і «Y» американського вченого Д. Макгрегора. Теорія «Х» пропагує риси авторитарного стилю: матеріальні стимули, жорсткий контроль, примусова праця, негативні санкції. Теорія «У» акцентує увагу на демократичному стилі керівництва: використання творчих здібностей підлеглих, прагнення до відповідальності, соціально-психологічних стимулів, участь підлеглих в управлінні.
Менеджмент – це мистецтво управління і керівництва. Керування розробляє стратегію діяльності, а управління – виробляє тактичні засоби досягнення мети та ефективні шляхи їх реалізації. Соціологія управління базується на сформульованих Тейлором, Файолем, Емерсоном та Фордом тезах та наукових основах управління виробництвом. Менеджмент трактується в чотирьох значеннях:
як специфічний соціальний і економічний інститут, який впливає на підприємницьку діяльність і породжує специфічний спосіб життя у ринковому суспільстві;
як сукупність осіб, зайнятих управлінською працею у сферах приватного та суспільного бізнесу;
як наукова дисципліна, що вивчає проблеми управління суспільним виробництвом;
як своєрідне мистецтво управління.
Рівні менеджменту
Загальні теорії соціального Прикладні теорії організації
управління і управління
Менеджмент пов’язаний з проблемами управління виробництвом і поєднує соціологічні, економічні, організаційні, психологічні та інші підходи.