11.2. Вплив релігії на суспільне життя

Як наукова дисципліна, соціологія релігії починає формуватися в середині ХІХ ст.

Німецький філософ І. Кант (1724 – 1804) одним з перших обґрунтував можливість розглядати релігію з позицій наукового мислення. Освічена людина повинна жити власним розумом, звільнившись від догм, будь-яких заборон та благословення перед авторитетами. Він вважав, що істинна релігія є “моральною релігією”, яка ґрунтується на розумі як основі моральної поведінки і яка допомагає людині зрозуміти свої обов’язки, як божественну заповідь.

О. Конт в ХІХ ст. розглядав релігію як необхідний компонент суспільства, який дає людям почуття ідентичності та необхідний для забезпечення єдності соціального життя. Цей компонент необхідний для забезпечення єдності в соціальному житті. Він вважав, що в дослідженні соціального життя важливо з’ясувати соціальну роль релігії. В процесі еволюції суспільство долає три стадії розвитку, аналогічні періодам людського життя,- дитинство, юність, зрілість,. На першій, «теологічній» стадії людина марно намагається досягнути пізнання внутрішньої суті явищ і причин їх виникнення. Тому релігійна свідомість представлена фетишистськими, політеїстичними і монотеїстичними поглядами. Людина поступово переходить на другу метафізичну стадію. На третій стадії людина, спостерігаючи явища, намагається встановити між ними закономірні зв’язки, тобто переходить на наукові засади.

М. Вебер розглянув типологію релігійних організацій, проаналізував діяльність релігійних спільнот, розробив понятійний апарат соціології релігії. Вебер вважав релігію чинником соціальних змін. Він визнавав, що релігія може діяти як консервативна сила, перешкоджати соціальному розвитку, але усі суспільні інститути, структури і форми поведінки регулюються смислом, який вкладають в них люди. Головна функція релігії- раціоналізація людської діяльності. Релігія володіє потужним потенціалом впливу на людську діяльність, вона є чинником соціальних змін. У праці «Протестантська етика і дух капіталізму» (1905) М. Вебер, проаналізувавши багато проповідей, письмових джерел епохи Реформації, проаналізував внесок християнства в історію Заходу, доводячи, що протестантизм сприяв пробудженню духу підприємництва. Перевіряючи свою гіпотезу про роль релігії в економічному розвитку суспільства, він, поряд з протестантизмом, проаналізував іудаїзм, іслам, індуїзм, буддизм, конфуціанство і довів, що великі релігійні традиції мали істотний вплив на особливості розвитку Заходу і Сходу. Занепад релігії в ХІХ- ХХ ст. він уявляв не як тріумф людського розуму і як наслідок поширення науки, а як симптом духовної хвороби суспільства, яка була спричинена раціоналізацією суспільства. Тобто технологія і бюрократія підпорядковують собі світ, колосально звужуючи людський досвід. У свідомості людини згасають поетична сила уяви, любов до прекрасного, героїчні почуття, релігійний досвід, поступаючись місцем прагматичному розрахунку, турботі про комфорт, банальному потягу до «корисності».

Є. Дюркгейма (ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.) вважають основоположником соціології релігії. Він виходив з того, що релігія поширена в усіх відомих нам суспільствах і є універсальним соціальним феноменом, стабілізує суспільство і виконує комунікативну функцію. Е. Дюркгейм намагався відкрити спільну для всіх релігій структуру з метою зрозуміти сучасну людину. Він зосередився на трьох взаємопов’язаних темах:

1) загальна теорія суспільства, в якій релігії, як інтегруючому суспільному чиннику, належить центральне місце;

2) спеціальна теорія суспільства ( соціологія релігії), в межах якої він намагався пояснити появу релігійних уявлень;

3)етнологія релігії –це теорія, що пояснює власне релігію аборигенів.

За думкою Е. Дюркгейма, релігія здатна забезпечити відчуття захищеності, надійності, усвідомленості існування, втрата яких приводить до розпаду системи цінностей, тобто до самогубства.

Наприкінці ХХ ст. погляди соціологів релігії, в тому числі й українських, зосереджені на аналізі процесів секуляризації у суспільстві, зростанні динаміки релігійності населення, розвитку нетрадиційної релігійності, процесах індивідуалізації та приватизації релігії. Соціологія релігії розглядає суспільство з таких позицій:

• релігійні відносини в суспільстві;

• релігійність населення;

• релігійна поведінка;

• належність до певної релігійної конфесії.

Таким чином, релігія розглядалася як важливий чинник суспільного життя, який впливає на усі сфери життєдіяльності суспільства.

Питання для самоконтролю:

1. Що вивчає соціологія релігії? З якими науками вона пов’язана?

1. Які соціологічні підходи сформувалися в аналізі релігії?

2. За якими параметрами розглядається релігійна діяльність?

3. Що є спільного й відмінного між релігієзнавством та соціологією релігії?

4. Які завдання соціології релігії на сучасному етапі?