Питання для самоконтролю

1. Хто може бути суб'єктом оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства?

2. Охарактеризуйте напрями оцінювання рівня конкурентоспроможності підприємства.

3. Які види показників конкурентоспроможності підприємства Ви знаєте?

Питання для самостійного вивчення

1. Чи можна вважати конкурентоспроможність підприємства стійкою його характеристикою чи відносно динамічною?

2. Поясніть взаємозв’язок між прибутковістю та конкурентоспроможністю підприємства.

Тема 24. Сучасні моделі розвитку підприємств

В останні десятиліття дослідники все частіше сходяться на думці, що успішним є підприємство, яке здатне формувати та розвивати ключові (або стержневі) компетенції як джерело його прибутковості, неповторності і відмітності в ринковому середовищі. За визначених умов не залишаються сталими методологічні засади формування та розвитку економічних організацій різних типів і форм, що знаходить прояв у розширенні спектру економічних теорій сучасної фірми та її поведінки.

Подібні процеси обумовлюють потребу у пошуку нових, адекватних і ефективних способів не просто виживання, а й розвитку (довгострокового і успішного) економічних організацій різноманітних типів і видів діяльності.

Динамічні зміни сучасних умов функціонування економічних організацій обумовлюють необхідність адаптивних та проактивних реакцій з боку менеджменту підприємств. Це, у свою чергу, зумовлює потребу у розробці та впровадженні сучасних методів і способів реалізації цільових настанов економічних організацій із забезпеченням їх конкурентоспроможності у довгостроковій перспективі.

Важливою проблемою для вітчизняних управлінців залишається вибір адекватної умовам господарювання підприємства моделі розвитку та формування ефективної технології її впровадження з вимогою досягнення визначених цілей підприємства. Тому особливої актуальності на даному етапі розвитку економічних відносин в Україні набуває пошук шляхів вирішення проблеми забезпечення «поновлюваної відмітності та прибутковості» підприємства.

Незважаючи на чисельні публікації протягом останніх років щодо проблем розвитку підприємства в економічній теорії і практиці, залишаються невизначеними питання природи розвитку сучасної економічної організації.

З погляду системного підходу все різноманіття поглядів на розвиток можна представити у вигляді чотирьох груп.

Перша група дослідників зв'язує розвиток з реалізацією нових цілей, цілеспрямованістю змін, що, в свою чергу, не є необхідною умовою розвитку.

Представниками другої групи розвиток розглядається як процес адаптації до навколишнього середовища, що є лише його умовою - необхідною, але аж ніяк не достатньою.

Третя група науковців підмінює розвиток його джерелом - протиріччями системи.

Четверта - ототожнює розвиток з однією з його ліній - прогресом, або ускладненням систем, або однією з його форм – еволюцією.

На наш погляд, доцільно погодитись з тим, що:

Розвиток може відбуватися у напрямку як прогресу, так і регресу, та виражатися в еволюційній або революційній формі.

В сучасній управлінській теорії існують три відомі концепції першопричини, що обумовлюють зміни в організація:

• екстерналіська теорія першопричини змін будь-якої соціокультурної системи знаходить за межами самої системи. Прибічники теорії визнають, що організація сама по собі не має ніякої здатності до спонтанної зміни й без впливу зовнішніх сил залишається незмінною;

• теорія іманентної зміни проголошує, що певна система перетворюється в наслідок її невід’ємної властивості – змінюваності та виходячи з власних можливостей і ресурсів. Всі рекомендації експертів-прихильників цього напрямку щодо удосконалення організації ґрунтуються на пошуку можливостей для розвитку її потенціалу;

• представники інтегральної теорії намагаються пояснити природу змін в організації як результат взаємодії внутрішніх і зовнішніх сил. Однак, якщо ці сили розглядаються як однопорядкові (без виявлення специфічної ролі тих або інших), то така теорія має явно еклектичний характер і приречена на суперечливість й алогічність пояснення спостережуваних фактів. Лише коли дослідникові вдається розумно синтезувати зовнішні й внутрішні фактори змін, ситуаційно фіксувати залежність одних від інших, інтегральна теорія стає найбільш діючої й дає результати у вигляді концепції організації, що навчається.

Зрозуміло, що яку б теорію змін не брати за основу, не можна не визнати, що можливі різні моделі розвитку організації.

Визначають дві пари основних (або генеричних) моделей розвитку економічної організації, а саме:

„бізнес-розвиток – організаційний розвиток” - взаємозалежність ділової та організаційної моделей розвитку підприємства яскраво ілюструється процесом організаційної адаптації в рамках еволюційної теорії управління.

„внутрішній розвиток – зовнішній розвиток” - передбачає якісну зміну складу і взаємозв'язків системи підприємства через залучення та використання компетенцій і підсистем сторонніх організацій для здійснення певних видів діяльності або їх комбінування, результатом чого може бути створення нової бізнес-системи. Основна причина зовнішнього розвитку криється у прагненні отримати синергійний ефект.

Управлінські технології розвитку підприємства можна розглядати в контексті трьох підходів:

• гуманітарний підхід розглядає організацію як соціальну систему. Розвиток організації здійснюється за рахунок самовизначення людей і створення ефективних комунікацій між ними. Такий підхід можна також характеризувати як особисто-орієнтований. Методологічною базою формування технологій розвитку виступає соціологія і психологія. Найрозвинутішими технологіями розвитку соціальних систем є самонавчання, менеджмент знань, коучінг, колективні форми організації праці на основі концепції робочих команд, еволюційні підходи, у т.ч. концепція життєвого циклу;

• інженерний підхід до розвитку організацій еволюціонував від методів створення складних технічних систем. Методологічну базу цього підходу утворюють теорія систем, системотехніка, системний аналіз, кібернетика. Розглядаючи організацію як систему, прихильники інженерного підходу концентрують увагу на розвитку технології і структури інформаційних потоків організації. Найбільшого поширення в межах інженерного підходу отримали такі технології розвитку підприємства, як системний аналіз, наукова організація праці, тотальний менеджмент якості (Total Quality Management, TQM), реинжинірінг бізнес-процесів (Business-Process Reengineering, BPR).

• емпіричний підхід розглядає організацію як певний аналог успішних підприємств та полягає у поширенні галузевого або функціонального досвіду. Багато в чому на емпіричних позиціях ґрунтується професійна сертифікація, наприклад, за стандартами проектного менеджменту (Project Management, PM), інвестиційного аналізу (Certified Internal Investment Analyst, CIIA) та ін. Саме з емпіричних позицій використовується прецедентний досвід у прийнятті рішень, застосовуються типові організаційні і функціональні схеми, здійснюється підбір персоналу, що "має успішний досвід аналогічної діяльності".