Виробнича частина

Як уже вказувалося, будинки БГПР округу представляли із себе типи дрібних повітових в'язниць старого часу, які були пристосовані лише для утримання ув'язнених. Для майстерень та інших підприємств приміщень не було як усередині огорожі, так і поза огорожею, але в Чернігівському БГПР була пристосована під майстерні частина камер нижнього напівпідвального поверху, у яких містились столярно-бондарна і шевська майстерні. Крім того, над лазнею і кухнею були відведені приміщення для палітурні, кравецької та слюсарно-ковальської майстерень. Відвести такі приміщення при Городнянському та Остерському БГПР не було можливим, і тому при цих БГПР майстерень та підприємств не було, а були відведені лише в підвальному поверсі деякі приміщення, які для обладнання там майстерень не були придатними, а тому в них провадився лише невеликий ремонт інвентарю і сільськогосподарчого знаряддя БГПР. Майстерні ці майже не були обладнаними і розвивати їх було неможливо як із-за непридатності приміщень, так із-за відсутності коштів і кваліфікованих робітників із числа ув'язнених.

Що стосується майстерень Чернігівського БГПР, то таких усього було 5 : слюсарно-ковальська, палітурна, кравецька, шевська і столярно-бондарна. Приміщення, що були зайняті цими майстернями, за розмірами були невеликими і вміщували незначне число робітників. Працювало в них у середньому 45 осіб, з яких: в ковальсько-слюсарній - 10, палітурні - 2, кравецькій - 6, столярно-бондарній - 12 і в шевській -15. Майстерні були обладнані лише ручними інструментами і то в недостатньому ступені. Роботи виконувались винятково ув'язненими, і до наймання приватної робочої сили не пробігали. Роботою кожної майстерні керував один із працюючих ув'язнених, який більше знався у даному ремеслі. Стосуючись кваліфікації як цих, так званих керівників, так і інших робітників майстерень слід відзначити, що кваліфікованих робітників серед них не було, і ті кращі майстри, що керували майстернями, могли бути віднесені за рівнем кваліфікації тільки до помічників майстра, а інші працюючі - до учнів. Призначити в майстерні кращих майстрів було неможливо, тому що таких у БГПР округу не було, але адміністрацією БГПР було порушене в листопаді 1925 року перед Виправно-трудовим відділом клопотання про перевід до Чернігівського БГПР досвідчених майстрів з інших БГПР, але це клопотання не було задоволеним. За зазначеними вище причинами майстерні БГПР могли виконувати лише такі роботи, що не вимагали високої кваліфікації робітника і могли бути виконані наявними інструментами. Ці обставини відображались і на навантаженні майстерень, тому що замовлення були не завжди. Крім цих причин, великою перешкодою для розвитку майстерень служила і відсутність оборотного капіталу, на який можна було б купувати сировину. Дуже гальмувала розвиток майстерень і та обставина, що весь прибуток майстерень, за винятком 40 відсотків, що відраховувався на амортизацію, здавався щомісяця в доход місцевого бюджету. Самим прибутковим підприємством для БГПР міг стати бути асенізаційний доход, попит на який був завжди великий, але для цього не хватало коштів, щоб поставити бочки і придбати необхідну кількість коней. Якби БГПР залишався весь прибуток від діяльності майстерень, то обладнати асенізаційний обоз було б можливо, а це дало б можливість оновити і майстерні. Для розвитку останніх, крім коштів, необхідно ще було надати дозвіл на наймання за рахунок доходів приватних інструкторів майстерень, які б керували роботою в майстернях, навчали ув'язнених ремеслу, підшукували замовлення і самі брали б особисту участь у виконанні замовлень.

Стосуючись взагалі використання праці ув'язнених, слід відзначити, що у всіх БГПР на час написання звіту було зайнято роботами як усередині БГПР, так і на зовнішніх роботах близько 300 осіб, включаючи сюди прибиральників, кашоварів, конюхів тощо, що складало 35 відсотків від загального числа ув'язнених, або 59,6 відсотку складу засуджених, тому що підслідні ув'язнені залучались до робіт і тільки усередині БГПР у дуже рідких випадках. Використовувати більше число ув'язнених не представлялось можливим як за зазначеними вище причинами, так і тому, що в БГПР утримувалось близько 53 відсотків засуджених з суворою ізоляцією, що не могли бути виведені на зовнішні роботи. З цієї причини більшість засуджених без суворої ізоляції була зайнята за межами БГПР обслуговуванням сільськогосподарських колоній, а інші не могли бути використані на зовнішніх роботах, тому що не вселяли довіри у відношенні втеч, попередити які не представлялось можливим через відсутність особового складу служби нагляду для охорони на зовнішніх роботах, що взагалі служило великою перешкодою для розвитку зовнішніх робіт.