Завдання Головного тюремного управління;

Головне тюремне управління одразу ж стало на шлях самостійної творчої ді­яльності і проявило при цьому широку ініціативу стосовно не лише розробки, а й вирішення важливих питань, які в подальшому скла­дали предмет турбот тюремного відомства, а саме:

• приведення до ладу тюремних споруд;

• покращення якісного складу адміністрації і нагляду місць ув'язнення;

• поліпшення тюремного господарства й ор­ганізації тюремних робіт, системи морально-релігійного виховання в'язнів,

• розвитку пересильної частини,

• організації патронажу над звільненими з місць позбавлення волі.

Загальна характеристика «Статуту про триманих під вар­тою» в редакціях 1857, 1886, 1890 років;

Згадавши про розвиток кримінально-виконавчої системи у другій половині XIX ст., варто сказати також і про розвиток законодав­ства. Йдеться про відомі редакції «Статуту про триманих під вар­тою» 1857, 1886, 1890 років.

При порівнянні редакцій 1857 р. та 1886 р. можна виявити вели­ку розбіжність у кількості статей. Замість 1130 статей Статуту ви­дання 1857 р. Статут про триманих під вартою 1886 р. мав 400 ста­тей, їх зменшення пояснюється виключенням цілого ряду статей, що мали відношення до скасованих видів позбавлення волі — упокорювальних і робочих домів. Щодо арештантських рот цивіль­ного відомства, вони були замінені виправно-арештанськими відді­леннями.

Велика розбіжність у кількості статей певним чином вплинула на зміст і структуру статуту. Але це була не остання кодифікація, оскільки через шість років Статут був знову переглянутий.

У виданні 1890 р. нараховувалося 394 статті, а впродовж 1909 р. залишилося 439. Змістовна частина Статуту настільки велика, що назвати всі статті практично неможливо. Нагадаємо лише назви розділів і глав.

Загалом Статут складався з двох розділів:

1. Установи місць три­мання під вартою;

2. Статути про триманих під вартою.

Перший розділ мав чотири глави: 1. Загальні положення (ст. 1 — 5); 2. Про устрій і тримання місць ув'язнення (ст. б—13); 3. Про уп­равління місць ув'язнення (ст. 14—63); 4. Статут Товариства піклу-вального про тюрми (ст. 64—123).

Другий розділ мав дев'ять глав: 1. Про приміщення для арешто­ваних (ст. 124—152); 2. Про виховно-виправні установи для непов­нолітніх (ст. 153—167 були відмінені і замінені правилами, викладе­ними в Положенні про виховно-виправні установи для неповноліт­ніх від 1909 р.); 3. Про осіб, які тримаються при поліції і в тюрмах (ст. 168—280); 4. Про осіб, які тримаються у виправно-арештант­ських відділеннях (ст. 281—340); 5. Про заняття арештантів робо­тами і про розподіл отриманих від цього доходів (ст. 344—371); 6. Про пересилку арештантів (ст. 372—394); 7. Про дисциплінарну відповідальність осіб, які тримаються під вартою в тюрмах, виправ­но-арештантських відділеннях, та про попередження втеч з-під вар­ти (ст. 395—415)1 та інші.

Роль і значення прийняття «Загальної тюремної інструкції», затвердженої 28 грудня 1915 р.

Значну роль щодо нормативно-правового регулювання діяльнос­ті у сфері виконання покарань до 1917 р. відіграла «Загальна тюрем­на інструкція», остаточно затверджена 28 грудня 1915 р. Вперше вона була оголошена як тимчасова 1 березня 1912 р. і протягом трьох років проходила апробацію на практиці. Причому практичні працівники і науковці обговорювали її положення на сторінках за­собів масової інформації, зокрема відомчого журналу «Тюремний вісник».

Загалом інструкція торкалася конкретних питань роботи пені­тенціарних установ і відносин у системах:

• в'язень — адміністрація та персонал;

• персонал — адміністрація;

• адміністрація — центральне управління.

У ній можна знайти все, починаючи з прав, обов'язків, відповідальності в'язня, закінчуючи правами, обов'язками, відпові­дальністю центральних органів2.

Наступним нормативним актом, про який варто згадати, незва­жаючи на те, що він діяв дуже короткий час, були перші в історії Правила внутрішнього тюремного розпорядку (1916 р.).

Документ примітний з усіх боків, про що свідчать навіть самі назви розділів:

1. Прийом арештантів;

2. Поведінка арештантів;

3. Дотримання порядку, чистоти, гігієни;

4. Розподілення арештантського часу;

5. Продовольство, виписка, постачання;

6. Побачення та листу­вання;

7. Арештантські роботи;

8. Виправно-дисциплінарні заходи;

9. Звільнення арештантів.

Тема № 3. Пенітенціарна система України за часів Тимчасового Уряду та Української Народної республіки.

Питання, що винесені для самостійного опрацювання, та які будуть розглянуті на семінарському занятті.

1. Нормативно-правові засади діяльності Головного управління місцями ув’язнення;

2. Реалізація питання представництва ув’язнених в органах управління місцями позбавлення волі.

3. Пенітенціарна система України за часів Української Центральної Ради;

4. Пенітенціарна система України за часів Гетьманату Павла Скоропадського;

5. Пенітенціарна система України за часів Української Народної республики;

6. Роль і значення «Статуту внутрішньої служби» 1919 року для відновлення кримі­нально-виконавчої системи і законодавства України;

Письмова консультація з теми №3

Нормативно-правові засади діяльності Головного управління місцями ув’язнення;

17 березня 1917 року Тимчасовим Урядом було видано постанову “Про полегшення долі осіб, які скоїли кримінальні злочини”, тобто про амністію засуджених за кримінальні злочини. Особливістю цього акту було те, що звільненню з тюрем і передачі відповідному військовому командуванню підлягали ті особи із числа ув’язнених, які виявили бажання захищати Батьківщину.

Новий етап в політиці Тимчасового уряду, в тому числі і в галузі кримінально-виконавчих правовідносин, почався після розстрілу військами в липні 1917 року мирної демонстрації в Петрограді. Цей період в історії відомий як “кінець двовладдя”. На тлі значного посилення карально-репресивної діяльності Тимчасового уряду відбулися масові арешти революційних робітників, солдат та матросів як у фронті, так і в тилу, за загальним звинуваченням у підозрі в організації липневих подій. Змінило тактику своєї діяльності і Головне управління місцями ув’язнення, яке майже в повному обсязі відмінило ліберальні послаблення режиму.

Таким чином в місцях ув’язнення на всій території колишньої Російської імперії відновлювались царські тюремні порядки.

Умови утримання в’язнів в той період характеризуються наступними свідченнями: соціал-демократ Любинський 27 червня 1917 року був ув’язнений до Сосницької повітової тюрми. Йому було нанесено багато поранень; його били батогом, вибили зуби та піддавали іншим тортурам з вимогою назвати прізвища осіб, які співчувають Леніну в Сосниці. В тюрмі Любинський перебував декілька місяців без надання звинувачення. Його заяви про тортури, що були відправлені на ім’я прокурора Київської судової палати та особисто Керенського, були залишені поза увагою. “Рабочий путь” № 32 від 10 жовтня 1917 року.

Якщо проаналізувати організаційно-правові заходи, що були проведені Тимчасовим урядом в тюремній сфері, то тюремну політику Тимчасового уряду слід визначити як центристську. Вона була заснована на виправданих роками принципах попереднього царського режиму, тобто особливих новацій та кардинальних змін Лютнева (1917 року) революція в організацію тюремної справи та її правову регламентацію не внесла. Реформувати існуючу систему тюрем Тимчасовий уряд не міг, по-перше, за браком часу, по-друге, за браком коштів, по-третє, з-за громіздкості самої системи, тому обмежився лише певними елементами пом’якшення режиму.

Основні зміни в тюремній галузі знайшли свій вираз в перейменуванні Головного тюремного управління, яке як і раніше входило до складу Міністерства юстиції, в Головне управління місцями ув’язнення та у звільненні попереднього начальника управління за його проханням.

8 березня 1917 року за пропозицією міністра юстиції О.Ф. Керенського на посаду начальника Головного управління місцями ув’язнення був призначений професор О.О. Жижиленко. Всього під управлінням Головного управління місцями ув’язнення на території колишньої Російської імперії перебувало 673 місця ув’язнення (за виключенням військових тюрем, гауптвахт та дисциплінарних підрозділів, які підпорядковувались Військовому міністерству), з яких більшу частину складали губернські та повітові тюрми.