Сільськогосподарські колонії

Сільськогосподарські колонії мали велике виховне значення, тому що для роботи в них спрямовувались переважно робітники і селяни, які скоїли незначні злочини вперше. При науковій постановці робіт у сільськогосподарських колоніях, ув'язнені, які працювали в них, цілком могли навчитись практично правильному веденню сільського господарства та галузей, похідних від нього, тобто тваринництва, рослинництва тощо. Крім того ув'язнені, які постійно займались корисною працею, могли позбавитись шкідливих або злочинних навичок і стати після звільнення корисними для суспільства громадянами.

Таких колоній при БГПР Чернігівського округу було 4:

Сільськогосподарська колонія "Білоус", що була розташована в 5 верст від м. Чернігова;

Сільськогосподарська колонія „Шибірінівка", що була розташована в 25 верстах від м. Чернігова;

Сільськогосподарська колонія "Кузничі", що була розташована в 67 верстах від м. Чернігова;

Сільськогосподарська колонія Остерського БГПР, що була розташована в 90 верстах від м. Чернігова.

Загальна площа землі в цих колоніях складала 413дес. 1418 саж.. з них:

У колонії „Білоус" - 198д. 893с;

У колонії „Шибірінівка" - 112д.;

У колонії "Кузничі" Городнянського БГПР - 67д. 2181с.;

У колонії Остерського БГПР - 35 д. 744с.

Із зазначеної площі у Чернігівській колонії "Білоус" було зайнято лісами - 145д. 14 кв. саж., плодовим садом - 15д., у колонії „Шибірінівка" під садом 35 д., в колонії „Кузничі" - 6д. З усієї наявної в користуванні колоній землі тільки 28 д. складали власність сільськогосподарської колонії „Білоус", а інша площа з усіма будівлями, що знаходились на ній, складала власність Земельного фонду, а колонії користувались нею на орендних засадах. Підсобних підприємств не було в жодній колонії, за винятком колонії „Білоус". Всі вони носили винятково землеробський характер, лише в колонії „Білоус" була молочна ферма, свинарство тощо. Весь врожай із земель та доходи підсобних підприємств колонії складав прибуток місцевого бюджету. І колоніям, і БГПР було лише надане право витрачати врожай на свої потреби зі сплатою його вартості з кредиту, що їм відпускався. Так, наприклад, якщо БГПР брав частину жита на постачання ув'язнених, то він повинен був сплатити її вартість за встановленою бюджетною комісією ціною. Такий порядок вказував на то, що місцевий бюджет вважав колонії тільки для себе прибутковими підприємствами, а БГПР надавав лише робочу силу, не одержуючи за це ніяких матеріальних вигод, за рахунок яких можна було б поліпшити становище як самого БГПР, так і колоній. Стосуючись матеріальної користі сільськогосподарських колоній, то для місцевого бюджету вони були безумовно вигідними, тому що витрати на них не були порівняні з прибутками, і чим менше вони давали прибутку, тим менше відпускалось на них коштів, тобто в загальному розумінні місцевий бюджет на відновлення колоній нічого не витрачав.

У відношенні залучення ув'язнених у трудовий процес при сільськогосподарських колоніях, то там у період сільськогосподарських робіт працювало в окрузі в середньому до 300 осіб., а взимку - близько 120 осіб. Хоча потреби в такому числі робітників у зимовий час і не було, але цим хоч і небагато, але розвантажувались БГПР.

Культурно-просвітницька робота в сільськогосподарських колоніях проводилась слабо у зв'язку з недостатністю коштів, що відпускались для цієї потреби, але бібліотеки були, хоча переважно сільськогосподарського змісту. Шкіл ліквідації неграмотності при колоніях не було, тому що в колонії спрямовувались ув'язнені з БГПР, де вони ці школи вже закінчили.

Інвентарем як живим, так і мертвим забезпечена була тільки колонія „Білоус", а інші не були забезпечені, тому вони виконували виробничий план з великими труднощами. Не діставало, головним чином, робочих коней, а сільськогосподарських машин зовсім не було. Так, наприклад, при сільськогосподарській колонії Остерського БГПР на 35д. землі було тільки 6 коней, а при Городнянському БГПР на 67д. - 7 коней і ці коні, крім колоній, обслуговували і господарство БГПР. Необхідно було збільшити число коней по Городнянському БГПР не менш як на 4 шт., а по Остерському - на 2 шт.

Крім зазначених вище підсобних підприємств, при колонії „Білоус" був ще водяний млин і миловарний завод. Млин, безумовно, давав доход і прибутковість його на 1925 бюджетний рік була затверджена у сумі 2920р. Цю прибутковість, за наявністю відповідних коштів, можливо було ще збільшити, поставивши турбіни. Тоді можна було б установити при млині крупорушку, маслобойню, а також і динамо-машину, щоб освітлювати електрикою не тільки колонію, але і прилягаючі до неї села: Білоус і Підусовку. Питання про встановлення турбіни піднімалось неодноразово, але дозволу не було отримано. Миловарний завод був цілком обладнаний і знаходився в повній справності. Виробляти в ньому можна було б до 12 000 пудів мила в рік, але запустити його не було ніякої неможливості, тому що для покупки сировини не було ніяких коштів. Про пуск заводу порушувалось питання неодноразово, але також не було отримано ніякого результату.

У відношенні розширення сільськогосподарських колоній слід зазначити, що розширити їх при тих коштах, які були в колоніях, ні в якому разі було неможливо. Крім того, великим гальмом розвитку колоній був той факт, що земля в колоніях була орендована і кожного разу, коли було необхідно щось зробити в колонії, треба було просити дозволу земельних органів, що давались лише через тривалий час, а інколи і зовсім не давались. Для приклада можна вказати наступний факт: у колонії „Шибірінівка" навколо плодового саду була захисна зона дерев. Вона так розрослася, що заважала розвитку плодового саду і відображалась на врожайності останнього, крім того, частина дерев цієї зони усохнула і їх необхідно було вирубати. Також в колонії відчувалась гостра нестача у будівлях. БГПР порушив перед Земвідділом клопотання про дозвіл зрубати зазначені дерева та використати їх в будівництві. Після цього Земвідділом була створена комісія, що намітила до вирубки більш 100 дерев. Після цієї комісії була створена знову комісія, що зробила те ж саме, а також оцінила дерева, що підлягають вирубці, але цим справа і скінчилася. Пройшло більш року, а результатів клопотання БГПР не і не було. Так якби і був результат, то скористатися деревами колонія не змогла б, тому що вони були оцінені занадто дорого, а коштів на їх придбання немає. Розпоряджаючись же колонією самостійно, а не на правах орендаря, колонія могла б використовувати кожну можливість для поліпшення свого становища, у чому Земвідділ майже зовсім не зацікавлений. Тому виходом для поліпшення становища колонії було б закріплення за нею всієї землі, що знаходиться в її користуванні, а також прирізка землі до тих розмірів, скільки зможе обробити колонія власними засобами. Про закріплення землі ще Губернська інспекція на підставі постанови Всеукраїнського центрального Виконавчого Комітету від 15 серпня 1923р. порушувала перед Губернським виконавчим комітетом кількаразові клопотання, але ці клопотання були незадоволені.

Загальний стан ОкрВТІ Чернігівського округу був незадовільним, але для його поліпшення необхідно було, на думку керівників ОкрВТІ, провести наступні термінові заходи:

1. Збільшити штати та збільшити зарплату співробітникам ОкрВТІ, вирівняти взагалі їх постачання із працівниками міліції як у відношенні зарплати, так і речового забезпечення.

2. Забезпечити співробітників ОкрВТІ обмундируванням, казенними квартирами та іншими комунальними послугами: світлом, водою тощо.

3. Розвантажити БГПР, у першу чергу Чернігівський, шляхом переведення ув'язнених до позбавлення волі на великі строки в інші БГПР і прискорення ведення слідства.

4. Організувати в найближчий час Районні Бюро Примусових Робіт.

5. Поліпшити постачання лікарень при БГПР медикаментами і, особливо, перев'язним матеріалом.

6. Збільшити і відпустити в терміновому порядку кошти на придбання озброєння та одягу, білизни, взуття і постільних приналежностей для ув'язнених.

7. Вилучити з БГПР неповнолітніх правопорушників.

8. Збільшити кількість відпущених коштів матеріально-побутове забезпечення та на харчування ув'язнених з таким розрахунком, щоб кредити відпускалися на весь особовий склад ув'язнених і на видачу додаткового пайка тим з них, хто працює.

9. Для розвитку майстерень залишити в їх розпорядженні всі прибуткові надходження. Дозволити наймати за рахунок доходів приватних інструкторів при майстернях і надати позичку на розвиток підприємств, в тому числі асенізаційного обозу.

10. Збільшити кількість відпущених коштів на ремонт колоній, на обладнання сільськогосподарських колоній інвентарем і конями.

11. Ввести в штат сільськогосподарських колоній по одній посаді вчителя, бажано з агрономічною освітою.

12. Закріпити за БГПР та колоніями всі наявні в їх користуванні земельні ділянки, а також наділити колонію „Білоус" і закріпити за нею не менш як 50 десятин косовиці, тому що без цього існування колонії вкрай важке.

Тема № 5. Перша кодифікація виправно-трудового права УСРР. Система органів і установ виконання кримінальних покарань на території України у довоєнний період та особливості її нормативно-правового забезпечення (1925 – 1939 рр.)

Питання, що винесені для самостійного опрацювання, та які будуть розглянуті на семінарському занятті.

1. Причини, які сприяли тому, що ВТК наприкінці 20-х років ХХ ст.. стали основним місцем відбування покарання у виді позбавлення волі.

2. Виправно-трудові табори.

3. Ліквідація НКВС УСРР.

4. Політика держави щодо організації праці у ВТК.

5. Ліквідація дитячої безпритульності. і бездоглядності.

6. Кадрова і репресивна політика Радянської влади в 1935-1938рр.в пенітенціарній сфері.

7. Організація таборів військовополонених у ході возз’єднання Західної України з УРСР у вересні 1939р.

Письмова консультація з теми №5

Причини і НПА, які посприяли тому, що ВТК стають основним місцем відбування покарання у виді ПВ

Зміни економічного курсу СРСР наприкінці 20-х років були головною передумовою реформування системи місць виконання покарань. Ці зміни були зумовлені:

• по-перше, прийняттям у середині 1929 р. першого п’ятирічного плану,

• по-друге, повною колективізацією, проведеною наприкінці 20-х ─ на початку 30-х років.

Реалізація планів, передбачених першою п’ятирічкою, була спрямована на будівництво потужних виробничих об’єктів у малозаселених регіонах СРСР і вимагала державного розподілу виробничих сил, підґрунтям яких повинна була стати дешева робоча сила ув’язнених.

Перехід до соціалістичної індустріалізації країни вимагав від органів управління виправно-трудовими установами та безпосередньо ВТУ України перебудови всіх ланок діяльності відповідно до загальнодержавних завдань, які полягали в соціалістичній реконструкції народного господарства на базі нової техніки та сучасних технологій. З'явилася необхідність тісно ув'язати виробничу діяльність ВТУ з промисловим будівництвом, розпочатим в країні. З цією метою розширяється мережа трудових колоній за рахунок загального скорочення числа будинків примусових робіт та інших місць позбавлення волі закритого типу. Залучення виправно-трудових установ до виконання державних промислових завдань повинно було сприяти підвищенню ефективності праці як одного з найважливіших засобів виховного впливу на засуджених

Відмова від принципових позицій НЕПу, економічний курс на форсування індустріалізації, створення жорсткої командно-адміністративної системи, проведення політики суцільної колективізації сільського господарства не могли не знайти своє відображення в діяльності правоохоронних органів України, і, зокрема, виправно-трудових установ. У цих умовах перед радянськими каральними органами політичним керівництвом СРСР було поставлене завдання значно підвищити ефективність своєї діяльності.

Початком реформи стала прийнята 11 липня 1929 р. Радою Народних Комісарів СРСР постанова № 16 «Про використання праці кримінальних арештантів», згідно з якою створювалась подвійна система місць позбавлення волі, перша частина якої підпорядковувалась Об’єднаному Державному політичному управлінню, а друга ─ залишалась в підпорядкуванні НКВС союзних республік. Мета створення такої системи була визначена у другому пункті постанови: «ОДПУ для прийому цих ув’язнених розширити існуючі та організувати нові виправно-трудові табори (на території Ухти і інших віддалених районів) з метою колонізації цих районів і експлуатації їх природних багатств шляхом використання праці позбавлених волі». До цих таборів повинні були направлятись всі ув’язнені, які були засуджені на строк від 3-х років і більше, але за умови їх придатності до фізичної праці. Згідно з п’ятим пунктом постанови друга паралельна структура системи місць позбавлення волі залишалась «у віданні НКВС союзних республік, які повинні були переглянути свою мережу місць позбавлення волі з метою правильного їх територіального розміщення».

Діяльність наркоматів внутрішніх справ союзних республік спрямовувалась на повне працевикористання осіб, позбавлених волі на строк від 1 року до 3 років, як правило, в спеціально створених сільськогосподарських колоніях з метою скорочення чисельності місць позбавлення волі. Перше Управління північних таборів було створене ОДПУ СРСР 28 червня 1929 р., тобто ще до підпису липневої постанови РНК СРСР, однак вже з посилкою на цей документ. 5 квітня 1930 р. було створене Управління таборів Об'єднаного Державного Політичного Управління (ОДПУ) СРСР, яке менш чим через рік отримало статус Головного Управління.

Постановою ЦВК та РНК СРСР від 6 листопаду 1929 р. були внесені відповідні зміни до тексту статті 13 «Основних засад кримінального законодавства Союзу РСР та союзних республік», що визначали характер відбування кримінального покарання». До Кримінального кодексу України зміни про відбування покарання у вигляді позбавлення волі у виправно-трудових таборах або в загальних місцях утримання були внесені постановою ВУЦВК та РНК УСРР від 15 березня 1930 року.

Ці нормативно-правові акти зумовили серйозні зміни в системі виправно-трудових установ країни. У зв'язку з відмовою від покарання у вигляді позбавлення волі із суворою ізоляцією були скасовані ізолятори спеціального призначення, число БПР значно скоротилося, і в кінці 20-х ─ на початку 30-х років виправно-трудові колонії стають основним видом місць позбавлення волі для засуджених на строк до трьох років. Паралельно з'явився новий вид ВТУ ─ виправно-трудові табори, що представляли підвищену суспільну небезпеку, що виконували об’ємні народногосподарські завдання, наприклад, засвоєння нових територій, розробка природних корисних копалин, будівництво промислових підприємств, залізних доріг та шосейних шляхів тощо. Саме на них і покладалось завдання перевиховання правопорушників,