Реалізація питання представництва ув’язнених в органах управління місцями позбавлення волі.

Цікавим є питання представництва ув’язнених в органах управління місцями позбавлення волі. Ув’язнені не тільки встановили своє представництво у виді старостату або уповноважених, а і спробували в деяких тюрмах, в тому числі і на території сучасної України, встановити так зване „тюремне самоуправління”. Так, наприклад, в Одеській тюрмі в березні 1917 року майже 1600 ув’язнених в очікуванні відповіді на клопотання перед Тимчасовим урядом про амністію, організувались на засадах самоврядування. Обраний ними виконавчий комітет з 10 осіб фактично керував всією внутрішньою діяльністю тюрми, забезпеченням харчуванням, і навіть охороною, при чому діяв цей комітет у повній згоді з офіцером, який формально очолював тюрму. У зв’язку з цим проурядова преса почала публікувати матеріали про встановлення „тюремної республіки” в Одеській тюрмі, про те, що арештанті взагалі не перебувають під наглядом і охороною, вільно виходять до міста, що сприяє послабленню режиму в тюрмі та свавіллю злочинних елементів в Одесі.

Взагалі ж завдання виборних органів було в забезпеченні нормальних умов відбування покарання. Тимчасовий уряд на певний час змушений був підтримати ці інституції ув’язнених, хоча, як правило, тюремна адміністрація використовувала і старост, і інші обрані засудженими органи для підтримання належного режиму в місцях ув’язнення. Це досягалось за рахунок встановлення певних пільг для представників виборчих органів, які за саме за ці пільги і підтримували належний порядок в тюрмах засобами, які не мали нічого спільного із передбаченими законом. Але 5 вересня 1917 року поруч з відміною цілої низки пільг для в’язнів було відмінено їх право на представництво (старостат, вповноважені).

Пенітенціарна система України за часів Української Центральної Ради;

Відповідно до закону Центральної Ради від 25 листопада 1917р., усі правові акти, які діяли на території Української Народної Республіки до 27 жовтня 1917р., визнавалися чинними, якщо вони не змінювались і не відмінялися, універсалами, законами і постановами УНР Оскільки нормативно-правова база Тимчасового уряду, яка стосувалась порядку відбування покарання у виді позбавлення волі, Центральною Радою не відмінялася, а тільки незначною мірою змінювалась та доповнювалась, то ці документи і стали нормативно-правовими основами організації і діяльності місць позбавлення волі на території України за доби Української Народної Республіки.

Окремі питання утримання ув’язнених в місцях позбавлення волі виносились на розгляд в порядку денному Центральних органів влади. Найбільш показовим є протокол засідання Малої Ради Української народної республіки, яке відбулося 9 квітня 1918 року за ініціативою української соціал-демократичної партії і на розгляд якої була внесена інтерпеляція.

Представник українських соціал-демократів Скнар у своєму виступі зазначив: „Нашій фракції стало відомо, що в Старокиївському участку тримають в'язнів по три тижні без усякого обвинувачення і в страшенно кепських умовах...”

Однак центральний орган тюремного управління був створений в системі міністерства судових справ, що підтверджує наслідування Урядом Центральної Ради традиціям державного будівництва, започаткованих щ за часів Російської імперії та Тимчасового Уряду.