Політика держави, щодо організації праці у втк;

На початку 1930 р. в системі місць позбавлення волі пройшли корінні зміни. Були ліквідовані всі будинки примусових робіт, що залишились на той час, і в НКЮ УСРР розпочалась діяльність з організації виправно-трудових колоній згідно із змінами в загальносоюзному і республіканському кримінальному законодавстві. Виправно-трудові колонії стали не тільки основним, але і єдиним, якісно новим типом так званих загальних місць утримання на території України. Режимні вимоги у ВТК були значно обмежені. Зрозуміло, виправно-трудові колонії не переставали бути місцем позбавлення волі, але елементи ізоляції в них були обмежені до мінімуму.

Істотно змінився характер праці у виправно-трудових колоніях порівняно з іншими місцями позбавлення волі. Перед НКЮ УСРР стояло завдання організувати працю у ВТК таким чином, щоб засуджені були залучені в трудові процеси народногосподарського значення; об’єднати їх в колективи, життя і праця яких будувалися б на єдиних із державними підприємствами принципах. Рішення цього завдання забезпечувалося широким розвитком в Україні промислових і будівельних колоній. Замість великого числа дрібних і безперспективних майстерень, типових для колишніх трудових колоній, в промислових колоніях обладнувались підприємства і цехи значної виробничої потужності, причому одну третину їх складали підприємства металообробної промисловості. До кінця 1930 р. виробничу базу промислових колоній складали 45 промислових підприємств, в тому числі: металообробних ─ 16, деревообробних ─ 9, взуттєвих ─ 5; швейних ─ 4, поліграфічних ─ 4, силікатних ─ 3, харчових ─ 3, хімічних ─ 1. Наприклад, засуджені, які відбували покарання в будівельних колоніях УВТУ НКЮ УСРР, брали участь у зведенні таких підприємств в Україні, як Харківський тракторний завод, Криворізький металургійний комбінат, завод «Азовсталь», Дніпрогес тощо.

Змінився також характер сільськогосподарських колоній за рахунок збільшення загальної площі землі, яка оброблялась, а також механізації, введення передових агротехнічних технологій. До 1 жовтня 1931 р. на території України було 18 промислових, 6 будівельних і 35 сільськогосподарських ВТК, які з 1 січня 1931 р. були переведеними на самоокупність.

Ліквідація дитячої безпритульності. І бездоглядності

31 травня 1935 р. ЦВК, РНК СРСР та ЦК ВКП(б) була прийнята спільна постанова «Про ліквідацію дитячої безпритульності і бездоглядності». На виконання постанови, НКВС СРСР 7 липня 1935 р. був виданий наказ «Про організацію роботи по ліквідації дитячої безпритульності та безнаглядності», який регламентував створення приймальників-розподільників для дітей та трудових колоній НКВС для неповнолітніх віком від 12 до 18 років. Це були закриті установи для короткострокового утримання (не більше одного місяця) безпритульних дітей віком до 16 років, з подальшим направленням їх до дитячих установ відповідного типу.

Трудові колонії для неповнолітніх призначалися для утримання неповнолітніх засуджених у віці від 12 років, тоді як в школах ФЗУ НКЮ утримувалися особи у віці від 15 до 18 років. На відміну від спеціальних шкіл ФЗУ, сама назва яких свідчила про те, що їх основним завданням було професійне навчання неповнолітніх, трудові колонії для неповнолітніх поруч з цим завданням виконували ще одну важливу функцію ─ здійснення дисциплінарного впливу на правопорушників за рахунок регламентованого режиму утримання, складовою частиною якого був постійний контроль за суворим дотриманням ними трудової і навчальної дисципліни, розпорядку денного та правил ізоляції, які в колоніях цього виду знаходили більш чіткий вираз. Відповідно до зазначеного наказу у структурі Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР було створено Відділ трудових колоній для неповнолітніх, який мав здійснювати: організацію приймальників-розподільників та трудових колоній НКВС замість шкіл фабрично-заводського учнівства (ФЗУ) особливого типу, керівництво їх виробничою, шкільною та навчально-виховною роботою, а також влаштування вихованців на роботу після отримання ними кваліфікації.