3.3. Конкуренція як спосіб господарювання економічного суб’єкта і як спосіб взаємодії економічних суб’єктів

Конкуренція між виробниками являє собою тип взаємовідносин між виробниками з приводу встановлення цін і обсягів пропозиції товарів на ринку. Аналогічно можна визначити конкуренцію між споживачами як їхні взаємовідносини з приводу формування цін та обсягу попиту на ринку.

Слово «сoncurrentia» в перекладі з латинської мови означає «змагання, суперництво». Як економічна категорія конкуренція – це боротьба між товаровиробниками за найвигідніші умови виробництва і збуту товарів та послуг, за привласнення найбільших прибутків. Конкуренція виконує роль регулятора темпів і обсягів виробництва, спонукаючи виробника запроваджувати науково-технічні досягнення, підвищувати продуктивність праці, вдосконалювати технологію, органі­зацію праці тощо.

У ході еволюції економічної системи змінюється і конку­ренція. Так, на нижчій стадії капіталізму панувала вільна (або чиста, досконала) конкуренція, для якої характерні велика кількість конкурентів-виробників і кон­курентів-покупців, вільний доступ товаровиробників до будь-якого виду діяльності. За цих умов процес ціноутворення здій­снюється внаслідок вільної (без будь-яких обмежень) і стихійної взаємодії попиту, пропозиції та цін, що означає саморе­гулювання економічної системи. Товаровиробники орієнтуються на задоволення потреб споживачів. За вільної конкуренції жодна з фірм не може впливати на ринкову ціну. На тривалому проміжку часу ціни тяжіють до суспіль­не необхідних витрат виробництва.

Внутрішньогалузева конкуренція – це боротьба між товаровиробни­ками, що діють в одній галузі народного господарства. Через різний рівень техніки, органі­зації виробництва, продуктивності та інтенсивності праці на кожному з них встановлюється індивідуальний робочий час на виготовлення певного виду товару, а отже, й індивіду­альна вартість виробництва. Внутрішньогалузева конкуренція сприяє зниженню витрат виробництва, впровадженню досягнень науки і техніки, сти­мулює процес концентрації виробництва та капіталу.

Міжгалузева конкуренція – це конкуренція між товарови­робниками, які діють у різних галузях народного господарст­ва. Через різні умови виробництва у галузях підприємці за однакових витрат капіталу отриму­ють неоднакову масу про­дукту. Тому в епоху вільної конкуренції ті товаровиробники, які отримували меншу кількість прибутку, намагалися вклада­ти свої капітали в галузі, де був вищий прибуток. Якщо це відбувалося, то пропозиція товарів у галузях з низькими прибутками зменшувалася (що згодом зумовлювало зростання попиту на них), а в других – збільшувалася пропозиція і зменшувався попит.

3 виникненням монополій вільна конкуренція перетворю­ється на монополістичну, або недосконалу. Недосконала конкуренція ведеться між крупними компанія­ми (всередині монополізованого сектору, між членами групо­вих монополій) і дрібними та середніми фірмами. Особливістю недосконалої конкуренції є й те, що вона все більше переміщується зі сфери обігу у сферу безпосереднього виробництва, з галузевого на міжгалузевий рівень.Залежно від співвідношення між кількістю виробників і кількістю споживачів розрізняють наступні форми економічної конкуренції (табл. 3.1).

Таблиця 3.1

Форми економічної конкуренції

Тип ринкової структури	Кількість товаровиробників	Тип товару	Кількість споживачів
Досконала конкуренція	велика кількість самостійних виробників	однорідний товар	велика кількість незалежних споживачів
Недосконала конкуренція
Олігополія	мала чисельність виробників	–	велика кількість відокремлених споживачів
Монополія	єдиний виробник	–	велика кількість споживачів
Монополістична конкуренція	велика чисельність виробників	різнорідна продукція	велика кількість незалежних споживачів
Монопсонія (монополія попиту)	багато самостійних виробників	–	єдиний споживач товару

Конкуренція є визначальним фактором упорядкування цін, стимулом інноваційних процесів (запровадження у виробництво нових винаходів та технологій). Вона сприяє витісненню з виробництва неефективних підприємств, раціональному використанню ресурсів, запобігає диктату виробників-монополістів щодо споживача.

Основне завдання конкуренції – завоювати ринок, у боротьбі за споживача перемогти своїх конкурентів, забезпечити одержання сталого прибутку. Функції конкуренції представлено на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Функції конкуренції в ринковій економіці

Функція регулювання. Для того, щоб утриматися на ринку, підприє­мець має пропонувати вироби, яким віддає перевагу споживач. Отже і фактори виробництва під впливом ціни спрямовуються в ті галузі, де в них є найбільша потреба.

Функція мотивації. Для підприємця конкуренція означає шанс та ризик одночасно:

підприємства, які пропонують кращу за якістю продукцію або виро­бляють її з меншими виробничими витратами, отримують винагороду в вигляді прибутку (позитивні санкції). Це стимулює технічний прогрес;

підприємства, які не реагують на побажання клієнтів або порушення правил конкуренції своїми суперниками на ринку, отримують покарання в вигляді збитків або витісняються з ринку (негативні санкції).

Функція розподілу. Конкуренція не тільки включає стимули до вищої продуктивності, але і дозволяє розподіляти дохід серед підприємств і домашніх господарств у відповідності з їхнім ефективним внеском. Це відповідає домінуючому в конкурентній боротьбі принципу винагороди за результатами.

Функція контролю. Конкуренція обмежує й контролює економічну потужність кожного підприємства. Наприклад, якщо монополіст може призначати єдино можливу ціну, то конкуренція надає покупцеві можли­вість вибору серед декількох продавців. Чим досконаліше конкуренція, тим справедливіше ціна.

Як видно, конкуренція визначається при такому підході як суперни­цтво економічних суб’єктів, тобто як форма економічного протистояння (конфлікту). Наведемо найбільш типові її визначення:

суперницькі відносини між двома або декількома економічними суб’єктами господарської діяльності, які проявляються у вигляді прагнення кожного з них обійти інших у досягненні єдиної мети, отримати більш високий результат, відтіснити суперника;

особливий вид економічної боротьби, у якій за наявності, в принципі, рівних шансів у кожної з протилежних сторін верх отримує більш вміла, підприємлива, здібна сторона;

суперництво між учасниками ринкового господарства за кращі умови виробництва, купівлі і продажу товарів;

суперництво на ринку між виробниками товарів і послуг за частку ринку, отримання максимального прибутку або досягнення інших конкретних цілей;

жорстке конфліктне суперництво господарюючих суб’єктів, коли жоден з них не спроможний здійснити вирішального впливу на загальні умови реалізації однорідного товару на даному ринку;

вид галузевого ринку, на якому жодна з фірм не має досить значної частки ринку, щоб впливати на ціну продукту; ціна для кожної фірми вважається заданою ринком.

Який би з аспектів конкуренції як суперництва не розглядати, кожного разу жорстке змагання знаходить прояв у тому, що в процесі конкуренції окремі підприємства намагаються знизити витрати виробниц­тва своєї продукції заради отримання додаткового прибутку. В результаті під тиском конкуренції впроваджуються досягнення науково-технічного прогресу, освоюються нові, більш прогресивні методи організації вироб­ництва. Через це найбільш розповсюдженими методами конкурентної боротьби стають технічні переваги, якість і надійність виробів, надання різноманітних гарантій та післяпродажних послуг, умови оплати, вклю­чаючи споживчий кредит тощо. Водночас закономірно відбувається «відбраковування» найменш ефективних підприємств.

Економічні агенти часто вступають у відносини кооперування тоді, коли про рівність можливостей та впливу не може бути й мови, коли одна зі сторін перевершує іншу за ресурсами, продуктивністю, за обсягом інформації про дії партнера. Реальний ринок є далеким від спрощеної картини безпосередньої конкуренції за виживання: це не стільки «війна усіх проти усіх», скільки співіснування та взаємне доповнення компаній різних типів, засноване на розмежуванні ніш, у кожній з яких існують свої правила гри.

Намагаючись підкреслити цю особливість ринкової економіки, дилему «конкуренція або співробітництво» А. М. Брандербургер (Гарвардський університет) та Б. Дж. Нейлбафф (Йєльський університет) запропонували теорію «співконкуренції» (співробітництво плюс конкуре­нція). У бізнесі, вважають вони, немає фатальної невідворотності виграшу одних та програшу інших; отримати вигоду може багато учасників. Вчені запропонували застосувати теорію ігор, яка, на їхню думку, дає змогу проводити гнучкі комбінації: змінювати за вибором склад гравців, варіювати цінностями, що вносяться учасниками бізнесу, визначати правила і тактику гри, її масштаби та рамки.

Конкуренція як один з важливих елементів функціонування ринкового механізму саморегулювання можлива лише за умови, коли основна частина товаровиробників-підприємств, організацій, громадян – має свободу господарської діяльності та підприємництва. Звільнені від монополізму держави, товаровиробники повинні мати свободу для використання належного їм орендованого або переданого в користу­вання майна. Вони мають право обирати постачальників і споживачів, розпоряджатися прибутками, що залишаються після сплати податків, вирішувати інші питання, пов’язані з господарською діяльністю і розвитком виробництва.

Сучасне ринкове господарство становить складний організм, що складається з різноманітних виробничих, комерційних, фінансових та інформаційних структур, які взаємодіють на тлі розгалуженої системи правових норм, і об’єднуються єдиним поняттям –«ринок».

За визначенням ринок – це організована структура, де «зустріча­ються» виробники і споживачі, продавці і покупці, де в результаті взаємодії попиту споживачів і пропозиції виробників встановлюються ціни товарів і обсяги продаж. При розгляді структурної організації ринку вирішальне значення має кількість виробників (продавців) і кількість спо­живачів (покупців), що беруть участь у процесі обміну загального еквіваленту вартості (грошей) на якийсь товар. Ця кількість виробників і споживачів, характер і структура відносин між ними визначають взаємо­дію попиту і пропозиції.

В економічній системі ринкове господарство, з одного боку, є сферою обміну, сукупністю купівлі-продажу, які відбивають збалансу­вання попиту і пропозиції, рівновагу вигоди для господарських суб’єктів; з другого – воно генерує безперервність процесу відтворення, його ціліс­ність. Виходячи з останнього, ринок є складовою частиною, компонентом ринкового господарства. Ринкова економіка – це сфера прояву і відтво­рення відносин товарного виробництва. Ринок є механізмом, за допомогою якого товарно-грошові відносини перманентно проявляються у господарському житті, формуючи конкурентне середовище, ринок є ефективним організатором товарного виробництва.

Ринкова економіка передбачає чіткі відповіді на такі запитання: Що і в якому обсязі виробляти? Як виробляти товар (технологія, ресу­рси)? Які будуть витрати виробництва? Для кого призначена вироблена продукція? Який життєвий цикл виробленого товару? Сутність кожного ринкового господарства – додатковий продукт як конк­ретне вираження підтвердження суспільно корисної праці.