Тема 10. Господарські трансформації та переходи

Мета вивчення теми  засвоєння форм економічної конкуренції, розгляд феноменатрансформації капіталу та підприємництва, способу господарювання.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню наступних професійних компетенцій:

здатність розуміти трансформацію способів господарювання;

здатність розуміти механізм трансформації;

здатність виділяти історичні форми капіталізму та їх особливості;

10.1.Трансформація способу господарства як явище і категорія

Американський дослідник М. Шніцер у своїй роботі «Порівняння економічних систем», зіставляючи стан і механізми сучасних економічних систем, виділяє неринкові (соціалізм і комунізм) та ринкові (капіталізм) механізми. До головних різновидів капіталізму він відносить: ринковий (США), соціально-ринковий (Європа), державно-керований (Східна Азія). Названі підходи до типізації суспільства є найпоширенішими. При таких підходах поняття «економічна система» і «спосіб господарювання» розглядаються як тотожні.

Економічна система – це сукупність взаємопов’язаних і певним чи­ном упорядкованих елементів економіки. Основним соціально-економічним критерієм типології економічних систем у радянській марксистській економічній літературі 1970  1990-х років був спосіб об’єднання виробників із засобами виробництва, або панівна форма власності на засоби виробництва.

Економічну систему в той час трактували як: 1) систему економіч­них відносин; 2) сукупність продуктивних сил і виробничих відносин, тобто спосіб виробництва; 3) спосіб виробництва і внутрішньо притаманний йому механізм господарювання на певному етапі розвитку; 4) сукупність усіх видів господарської діяльності товариства, яка здійснюється у формах певних виробничих відносин і соціальних інститутів; 5) конкретно-історичну форму існування і прояву виробничих відносин разом з властивими їй формами організації виробництва та управління в даній країні і на даному етапі суспільного розвитку; 6) по­няття тотожне «економіці» в цілому.

Як видно, незважаючи на різноманіття трактувань, всі вони вихо­дять з визнання головним системоутворюючим фактором і основою «економічної системи» відносин власності на засоби виробництва.

Еволюція ж економічних систем відбувається відповідно до вирі­шення основного економічного протиріччя: між новими продуктивними силами та організаційно-економічними відносинами, з одного боку, та існуючою формою власності – з іншого. З затвердженням нової форми власності змінюється весь економічний базис суспільства і надбудова, яка йому відповідає. У результаті виділяють: первісний лад (примітивний колективізм); феодалізм; капіталізм; комунізм (соціалізм). Це формаційний підхід до економічних систем.

Сучасні немарксистські концепції не відмовляються від побудови «економічних систем» залежно від інститутів. Проте дослідження обов’язково доповнюються проблемою задоволення зростаючих потреб людей в умовах відносно обмежених природних та інших ресурсів, тобто проблемою ефективного суспільного виробництва. Іншими словами, кри­терієм класифікації економічних систем виступає механізм координації (регулювання, управління) економічної діяльності суспільства. Отже, під економічною системою розуміють сам механізм управління, а еволюція економічних систем означає його зміни і вдосконалення.

Автори мотиваційного (цільового) визначення економічної системи виходять з того, що сучасне суспільство в економічній сфері реалізує багато цілей, зокрема досягнення повної зайнятості, визначених темпів економічного зростання, справедливого розподілу доходів. Отже, еконо­мічна система є механізмом координації економічної діяльності заради досягнення головної, кінцевої мети суспільства.

В інституційно-соціологічних визначеннях економічну систему хара­ктеризують як комплекс економічних відносин між господарськими одиницями (домашніми господарствами, фірмами, профспілками) і економічними агентами (працівниками, споживачами, підприємцями), що розвиваються завдяки певній сукупності економічних, соціальних, полі­тичних, культурних та інших інститутів. Останні і вирішують, що, як і для кого виробляти. Еволюція економічних систем при цьому відбувається під впливом змін у політико-правових інститутах, соціально-культурних потребах населення, в техніко-економічній базі суспільства.

Самостійним критерієм типологія економічних систем у сучасній економічній теорії вважають також ступінь індустріально-економічного розвитку, який визначає відповідний етап розвитку суспільства: доін­дустріальне суспільство – індустріальне суспільство – постіндустріальне суспільство.

Більш змістовно специфіку кожного етапу визначають особливості продуктивних сил, насамперед засобів виробництва (ручні знаряддя праці – машини – інформатика), і провідного сектору економіки (землеробство – індустрія – наука), а також тип зумовленості суспільної поведінки і тип суспільної людини. Згідно з цим критерієм етапи розвитку суспільства мають такий вигляд:

1) доекономічне (традиційне) суспільство патріархально людей з патріархальними традиціями і позаекономічним примусом до праці;

2) економічне товариство економічних людей з матеріальними (грошовими) стимулами до праці;

3) постекономічне суспільство, яке задовольняє потреби творчого розвитку творчої людини.

Залежно від рівня продуктивних сил, динаміки процесів накопичення та рівня споживання побудована теорія стадій економічного зростання У. Ростоу. Відповідно до неї розвиток суспільства від традиційної до індустріальної економіки відбувається в такій послідовності: традиційне суспільство; перехідне суспільство, в якому закладаються основи перетворень; суспільство, яке відчуває процес зрушень; суспільство, що визріває; суспільство, яке досягло високого рівня масового споживання.

З початку 60-х років XX ст. концепція постіндустріального суспільства отримала багато конкретних назв. Серед них: «суспільство третьої хвилі» А. Тоффлера, «інформаційне суспільство» І. Массуд, «суспільство інформатики і високої технології» Дж. Несбіта, «суспільство послуг» Ж.Фурастье, «суспільство нового гуманізму» А. Печчеї, «суспільство постматеріальних цінностей» Г. Інглехарта та ін.

Існують також класифікації економічних систем залежно від розвитку цивілізації. Така економічна система включає вплив не тільки економічних (внутрішніх), а й таких неекономічних (зовнішніх по відношенню до економіки) елементів, як соціокультурні (національні, ре­лігійні, етичні і т.д.), соціально-політичні (цінності демократії, правової держави і т.д.), постекономічні (соціально-творчі, комунікативні), приро­дно-кліматичні, географічні та інші фактори.

Особливістю цивілізаційного підходу до економічних систем є багатовимірність аналізу і чисельність критеріїв, які не мають вузькоекономічних вимірювань.