10.3. Історичні форми капіталізму: вільний (ліберальний) капіталізм. Трансформації і прогрес капіталізму

Економічна система капіталізму вільного підприємництва у своєму розвитку пройшла три етапи, які відомі, як проста капіталістична кооперація, мануфактура і машинне виробництво.

Вихідним пунктом капіталістичного виробництва була проста капіталістична кооперація. Вона являє собою елементарну форму капіталістичного усуспільнення праці, при якій багато робітників спільно брали участь в одному і тому ж процесі, або в різних, але пов’язаних між собою процесах виробництва, під контролем одного і того ж капіталіста. При простій капіталістичній кооперації був відсутній поділ праці, і кожен робітник сам виробляв продукт від початку до кінця.

Умовами виникнення простої капіталістичної кооперації були: наявність вільного найманого робітника, який позбавлений засобів виробництва і вимушений продавати свою робочу силу капіталісту; зосередження в руках капіталістів засобів виробництва і життєвих засобів.

Проста капіталістична кооперація створила передумови для закріплення функції її управління, нагляду, контролю та ін. за капіталіс­том, який сам виконує названі функції, або залучає для цього платних наглядачів. Проста капіталістична кооперація сприяла зростанню продуктивності праці, зменшення вартості одиниці товару і створила передумови для переходу до наступного етапу розвитку капіталізму, який отримав назву мануфактури.

Мануфактура являє собою капіталістичне підприємство, засноване на поділі праці і ручній ремісничій техніці. Перша мануфактура виникла в текстильній промисловості, оскільки в той період саме тут поділ праці був найбільш розвинений.

Розвитку мануфактури сприяли такі чинники: 1) проста капіта­лістична кооперація; 2) розвиток товарного виробництва і диференціація дрібних товаровиробників; 3) обезземелення селянства; 4) розвиток між­народної торгівлі.

Виникнення мануфактури відбувалося двома шляхами: 1) шляхом об’єднання під владою капіталіста кількох ремісників однієї і тієї ж спеціальності, кожен з яких у майстерні виконував постійно одну і ту ж окрему операцію; 2) шляхом об’єднання під владою капіталіста окремих самостійних ремісників різних спеціальностей, які послідовно брали участь у виготовленні готового продукту.

Мануфактурне виробництво знає три форми мануфактури:1) розсіяна мануфактура, в якій підприємець скуповував і продавав продукт самостійних ремісників, постачаючи їм засоби виробництва; 2) змішана мануфактура, в якій виконання окремих операцій в централізованій майстерні поєднувалось з надомною роботою; 3) централізована мануфактура, в якій наймані робітники працювали в одній майстерні.

Мануфактура відіграла прогресивну роль у розвитку капіталізму. По-перше, вона підготувала умови для застосування машин, оскільки здійснила розчленування процесу виробництва на прості операції і за­безпечила диференціацію робочих інструментів. По-друге, мануфактура підготувала умілих робітників, які мали технічні навички, необхідні для переходу до машинної стадії капіталістичного виробництва.

Машинне виробництво становить собою історичний етап розвитку суспільного виробництва, в якому роль знарядь праці виконують машини. Воно характеризується низкою особливостей. По-перше, для нього кооперативний характер процесу праці є технічною необхідністю, яка обумовлена природою самих засобів праці. Тому продукт машинного виробництва завжди є продуктом спільної, кооперативної праці всіх працівників даного підприємства, хоча кожний окремий учасник виробни­чого процесу створює лише частковий продукт.

По-друге, на базі машинного виробництва відбувається поглиблення поділу праці як всередині окремого підприємства, так і в масштабі всього суспільства. Поглиблення суспільного поділу праці в умовах машинного виробництва проявляється у зростанні спеціалізації і кооперації різних підприємств та галузей. По-третє, технічні умови машинного виробництва визначають спеціалізацію робочих місць на виконання окремих, часткових операцій, а робота з управління та організації виробництва перетворюється у технічну необхідність, оскільки без підпорядкування дій усіх учасників машинного виробництва єдиній централізованій волі здійснення виробничого процесу на даній стадії було б неможливим.

Перехід від мануфактури до великого машинного виробництва означав собою промислову революцію, яка викликала переворот як в продуктивних силах, так і у виробничих відносинах. Перехід до великої машинної індустрії означав остаточну перемогу капіталістичного способу виробництва над феодальним. Розвиток машинного виробництва неминуче супроводжувався поглибленням основної суперечності капіта­лізму між суспільним характером виробництва і приватнокапіталістичної формою привласнення його результатів.

Теорії системної трансформації капіталізму сформувались у 50  60-х pp. XX ст. і набули широкого поширення в другій половині XX ст. Ці теорії виходили з реальних соціально-економічних процесів і явищ капіталістичного суспільства. У складі цього напрямку основного значення та найбільшої впливовості набули такі теорії: 1) народного капіталізму (теорія дифузії власності, теорія управлінської революції, теорія революції доходів); 2) колективного капіталізму (А. Берлі, Г. Мінз); 3) змішаної економіки (Е. Хансен, Дж.М. Кларк); 4) суспільства добро­буту (Дж.К. Гелбрейт, Дж.М. Кларк); 5) соціального партнерства (Р. Арон, Дж. Гелбрейт) та інші.

У кожній з цих теорій тією чи іншою мірою теоретично відобража­лись якісно нові риси капіталізму, ознаки еволюційної модифікації його соціально-економічної системи та господарського механізму. У цілому зазначені теорії констатували здатність капіталізму до трансформаційних змін.Теорія народного капіталізму з’явилася у 50-х pp. XX ст. в США. З її обґрунтуванням виступили такі відомі економісти і соціологи, як А. Берлі, С. Чейз, М. Сальвадорі, Дж.М. Кларк, С. Коваль, М. Надлер та ін.

Теорія народного капіталізму, як і інші теорії трансформації капіталізму, містить спільні концептуальні підходи до висвітлення новітніх явищ в економічній системі капіталізму. Вони знайшли втілення в таких ключових концепціях, які покладено в основу вищезазначених теорій трансформації капіталізму:

1) концепція демократизації капіталу, або дифузії власності (А. Берлі, Дж.М. Кларк, Т. Карвер, Е. Джонсон);

2) концепція управлінської (менеджерської) революції (П. Друкер, Дж. Бернхем, Т. Ніколс);

3) концепція революції доходів (Дж. Гелбрейт, К. Боулдінг, та ін).

До середини XX ст. стався перелом в основних процесах розвитку людства. Нові політичні, соціальні та економічні умови вимагали принципово нових підходів і теорій. На зміну старим вченням, які вже не відображали адекватно зміни в економічній і соціальній структурі суспільства, з’являється велика кількість нових концепцій і теорій.

Основою для цих теорій стала ідея науково-технічної революції, а її розвиток відокремив один від одного три відносно стійкі функціональні структури: 1) індустріальне суспільство початку XX ст.; 2) суспільство масового споживання 1960-х pp.; 3) нове громадянське, або ж постіндус­тріальне (інформаційне) суспільство кінця XX  початку XXI ст.Кожна з цих принципово відмінних один від одного економічних структур мала свої соціально-економічні відносини, які відбивалися економічними теоріями.

У концепції дифузії власності (А. Берлі, Дж.М. Кларк) досліджу­ються зміни у формах та структурі відносин власності в умовах корпоратизації, розвитку акціонерного капіталу, колективних форм підприємництва. Суть концепції полягає в тому, що з розвитком капіталі­зму поступово змінюється структура капіталістичної власності.

Концепція управлінської революції (П. Друкер, Дж. Бернхем, А. Берлі, Т. Ніколс) аналізує процес відокремлення функцій управління в структурі відносин власності, демократизації структури менеджменту. Її прихильники стверджують, що з розвитком акціонерних товариств влада капіталістів-власників слабшає або зовсім зникає і замінюється владою найманих управлінців-менеджерів, які є довіреними особами народу і керуються не мотивами прибутку, а суспільними інтересами.

Концепція революції в доходах (Дж. Гелбрейт, С. Кузнець, К. Боулдінг, М. Сальвадорі, Е. Хансен та ін.) розкриває істотні зміни у відносинах розподілу, аналізує процеси вирівнювання доходів, зростання суспільного добробуту, формування чисельно переважаючого та замож­ного середнього класу.

Зазначені концепції були теоретичним узагальненням нових ознак посткапіталістичного соціально-економічного розвитку країн з ринковою економікою, основних напрямів системних трансформаційних зрушень.