Тема 9. Мегагосподарство і його організація

Мета вивчення теми  засвоєння форм економічної конкуренції, розгляд феномена капіталу та підприємництва, доходу на капітал та підприємницького доходу.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню наступних професійних компетенцій:

володіння знаннями еволюції та розвитку міжнародних економічних відносин;

здатність виділяти основні складові світового господарства;

здатність розрізняти світові ресурси та господарюючих суб’єктів в мегаекономіці.

9.1. Феномен мегаекономіки як сучасний феномен. Еволюція виникнення та розвитку міжнародних економічних відносин

Розкриваючи сутність міжнародних відносин, можна умовно визна­чити три виміри теоретичного осмислення міжнародної взаємодії: локальний, сублокальний та глобальний. На тлі процесу глобалізації та в умовах взаємозалежності особливої уваги дослідників заслуговує глобальний рівень міжнародної взаємодії. Він найскладніший для теоре­тичного осмислення, бо вимагає від дослідника високого рівня абстрагування та оперування великими обсягами емпіричного матеріалу.

Міжнародна суспільно-політична взаємодія на глобальному рівні не може бути відтворена лише шляхом побудови моделі складної комплек­сної системи з вертикальною структурою та особливим горизонтальним розташуванням суб’єктів. З огляду на те, що міжнародні відносини та си­стема міжнародних відносин як наслідок їх розвитку на тлі глобалізації з часом набувають якісних та кількісних змін, особливої актуальності набуває виявлення закономірностей динамічного розвитку.

Що стосується існуючої методології та підходів до аналізу міжнародних відносин, то можна виділити два головні напрямки:

1) історико-політологічний – дослідження міжнародних відносин як особливого виду суспільних відносин шляхом аналізу зв’язків, інститутів та поведінок, які виникають та розвиваються в часі та просторі;

2) геополітичний (геоекономічний) – дослідження міжнародних відносин шляхом аналізу політичної та економічної взаємодії між держа­вами та іншими суб’єктами з акцентом на просторовому розташуванні суб’єктів міжнародної або транскордонної взаємодії і виникненні та роз­витку центрів сили.

З огляду на велику кількість різноманітних шкіл, теорій та методо­логічних підходів, такий поділ є умовним і застосовується виключного для того, щоб виявити головні здобутки сучасної теорії міжнародних відносин та її «білі плями», або питання, які потребують розробки.

Можна виділити такі дві групи факторів, які визначать природу міжнародних відносин та їхньої системи (рис. 9.1).

Рис. 9.1. Фактори міжнародних відносин

Можливості для розширення простору життєдіяльності, стан і динаміка розвитку міжнародного середовища та «тиск», або вплив, середовища на суб’єктів міжнародних відносин. Поряд із цим слід враховувати і системні виклики та проблеми.

9.2. Світове господарство та його складові. Траєкторії розвитку світової економіки

Під світовим господарством розуміють сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність ви­робничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

Формування світового господарства  процес тривалий і безпе­рервний. І хоча мета його, визначена об’єктивними тенденціями розвитку людства, залишається незмінною, окремі етапи цього історичного про­цесу досить суттєво відрізняються один від одного своїм конкретним змістом.На процес відтворення у кожній країні впливають діючі у межах національних господарств закони. Міжнародний поділ праці, розвиток світової торгівлі, міграція робочої сили тощо зростаючою мірою залежать від зовнішніх (щодо окремої країни) факторів.

Структура сучасного світового господарства включає дві складові частини: по перше, всі національні господарства, яких сьогодні налі­чується понад 190; по-друге, міжнародні економічні зв’язки (відносини) між країнами-партнерами.

У структуру світового господарства входять світові ринки товарів і послуг капіталів, робочої сили, міжнародна валютна система, міжна­родна кредитно-фінансова система, сфера обміну в області науки, техніки й інформації, міжнародний туризм та ін.

Важливою особливістю світової економіки є нерівномірність її розвитку не тільки між країнами, їх різними групами та географічними регіонами, а й за тимчасовими періодами.

Можна розділити весь 46-річний період на дві рівні затривалостю періоди  до 1973 р. (до початку підвищення цін на нафту, самого важ­кого післявоєнного кризи, масштабної лібералізації фінансових ринків) і після. Істотне уповільнення темпів економічного зростання у другій половині післявоєнного періоду є характерною особливістю практично всіх регіонів світу і груп країн. Відмінності полягають лише в масштабах цього уповільнення.

У всій групі країн з ринковою економікою середньорічні темпи приросту душового ВВП знизилися на 1,8%, що розвиваються  на 1,2, причому в Латинській Америці  на 1,8, у СЮС  на 2,6, а в країнах-енергоекспортерах навіть на 6,5%.

Після 1973 р. суттєво зросли темпи економічного зростання в регіонах і країнах, найбільш залежних від імпорту енергоносіїв (Латинська Америка, Азія, КНР), у той час як у регіонах і країнах, мало чуттєві від зовнішніх поставок енергоносіїв (Північна Америка, Європа, колишні соціалістичні країни, СРСР), темпи економічного зростання різко скоротилися, а в країнах-енергоекспортерах навіть стали негативними.

Подібні траєкторії економічної динаміки в розвинених країнах з ринковою економікою (особливо в Північній Америці та Європі), з одного боку, і в колишніх соціалістичних країнах (без КНР), з іншого дозволя­ють припустити наявність у обох групах країн однорідних причин, що призвели до схожих, хоча і розрізняються за масштабами результатами. У той же час аналогічні траєкторії розвитку ринкових країн в Азії і КНР свідчать про дію в них також дуже схожих факторів економічного зрос­тання.

Таким чином, зміни в динаміці світової економіки, мабуть, не пов’язані ні з підвищенням цін на енергоносії, ні з лібералізацією фінансових ринків, ні з економічною кризою 19731975 рр. З іншого боку, не виключено, що в основі розходяться тенденцій економічного розвитку в цих двох великих групах країн  прискорення зростання в рин­кових країнах Азії та КНР і уповільнення зростання в розвинених ринкових і колишніх соціалістичних країнах (без КНР)  лежать різносп­рямовані тенденції одного і того ж процесу.