Тема 11. Становлення нової системи господарювання

Мета вивчення теми визначення основних підходів до станов­лення нової системи господарювання.

Вивчення матеріалу теми має сприяти формуванню наступних професійних компетенцій:

здатність формулювати історичні та теоретико-методологічні передумови виникнення сучасних процесів глобалізації;

здатність виділяти позитивні та негативні фактори глобалізації;

здатність виділяти об’єктивність та закономірність глобалізаційно-інтеграційних процесів;

11.1. Глобалізація як поняття та процес. Історичні та теоретико-методологічні передумови виникнення сучасних процесів глобалізації

Поняття «глобалізація» визначає явище,якемаєвсесвітнійхарак­тер,алеглобальністьтребасприймати нетількивкількісному,алеівякісномувимірі.За своїм змістомпроцесглобалізаціїмає об’єктивніі суб’єктивніхарак­теристики.Зоб’єктивноюпозиції – це формуванняєдиногосвітовогопросторунаоснові ринковоїцивілізаціїобміну.З суб’єктивної – процеспослідовноговідстороненнявіднаціональнихцінностейі формування«економічногоі політичногомонополізмуз Міжнароднимцентромвлади». Данінаведенінарис. 11.1.

Рис. 11.1. Загальна характеристика процесу глобалізації

Процесу глобалізації властива неоднозначність і багатогранність, тому сутність глобалізації в різних дослідженнях розтлумачується по-різному.

Наукові школи, що сформувалися в сучасній теорії, визначають сутність процесу глобалізації з позицій різних методологічних підходів.Так, з позиції культурологічного підходу, процес глобалізації дослі­джується в широкому цивілізаційному контексті. Прихильники цього підходу вважають, що глобалізація – це останній етап глобальної соціально-економічної трансформації, а процес глобалізації – перетво­рення загального на особливе і особливого на загальне.

Другий підхід – економічний. Згідно з ним глобалізація – транснаціоналізація і універсалізація економічних процесів (доведення національних економічних норм до рівня, який сформувався у світовій економіці). Процес глобалізації – ліквідація національних економічних кордонів і формування всесвітньої єдиної економіки, за показниками і нормами розвинутих країн.

Наступна концепція глобалізації запропонована прихильниками ін­вайронментального розвитку (екологічний підхід). Головні поняття зазначеної школи: це, по-перше, екологічний розподіл, є проблема нерівномірності використання природних ресурсів, по-друге, інвайронме­нтальна політика, що стосується екологічних конфліктів, питань еколо­гічної справедливості, об’єднання держав з метою забезпечення виживання на планеті.

Четвертий сучасний підхід – комплексний. Глобалізація – це комплексне геополітичне, геоекономічне, геокультурне явище, яке впли­ває на всі сфери життєдіяльності суспільства і є включеним в глобальний процес. А процес глобалізації – це ослаблення традиційних територіальних, соціокультурних, державно-політичних та економічних бар’єрів, які, з одного боку, ізолюють окремі держави, а з іншого – захищають від негативних зовнішніх впливів.

Дослідження концептуальних підходів до визначення сутності гло­балізації ще раз довело, що цей процес має об’єктивні і суб’єктивні риси. Так, об’єктивна глобалізація – це процес формування єдиного міжцивілізаційного простору на основі міжнародного поділу праці; суб’єктивна глобалізація – це процес створення нової ідеології ринку, правила функціонування якого встановлюють глобальні управлінці (МВФ, Світовий банк, розвинені країни, олігархічні клани).

Головними ідеями суб’єктивного глобалізму є: по-перше, розблокування національних економік (повний доступ до фінансів, інформації тих країн, які можуть чинити опір); по-друге, скасування суверенітету країн на їх власні природні ресурси. Тобто – формування системи «паразитизму світового капіталу».

Для вирішення глобальних проблем та усунення наявних глобальних протиріч необхідно сформувати якісно нові концептуальні підходи до дослідження процесів і явищ у розвитку сучасної цивілізації, бо не всі вони можуть бути пояснені з позиції раціональної класичної науки. Остання розвивалася на основі таких ключових позицій: по-перше, максимальна раціоналізація всіх процесів і явищ, по-друге, досягнення максимального ефекту завдяки використанню оновлених технологій, по-третє, людина – найбільша цінність, єдине джерело сили, яка забезпечує прогресивний розвиток.

Такий підхід дозволив наприкінці ХХ ст. отримати певні результати: різкі контрасти між багатими і бідними країнами; протистояння між елітою та народом (капіталом і працею) затвердження агресивного егоїзму (посилення особистої своєкорисливості в результаті втрати духовного потенціалу), екологічні наслідки технологічної мощі; криміналізація всіх сфер життєдіяльності; гіпертрофоване трактування прав людини (права є, а обов’язки не обумовлені, стосується прийнятої ООН в 1948 р. «Всесвітньої декларації прав людини»).

Якщо пріоритетами розвитку в ХХ ст. були: досягнення націо­нального суверенітету і незалежності та встановлення демократичного контролю над власною владою у державі, підпорядкування її волі народу; то в сучасному світі складається ситуація, коли у держави немає гарантій щодо зовнішнього невтручання, немає можливості контролю­вати сили, які можуть впливати ззовні, а внутрішня влада підпорядко­вана глобальним центрам управління і не контролюється народом.