3. Джерела адміністративного права

Адміністративно-правові норми мають відповідну зовнішню сторону свого вираження. Зовнішню форму адміністративного права складають його джерела. Джерелами адміністративного права, називають правові звичаї, нормативні договори та нормативно-правові акти, правові акти державного управління, що вміщують адміністративно-правові норми.

Основним видом джерел адміністративного права є нормативно-правові акти – письмові документи державних органів та інших компетентних суб’єктів, що приймаються ними в установленому порядку і містять адміністративно-правові норми.

Адміністративно-правові норми містяться безпосередньо в Конституції України, законодавчих актах, постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах, рішеннях місцевих рад, інших нормативних актах державних органів. До джерел адміністративного права належать не тільки нормативні акти державних органів, а й затверджені цими актами кодекси. статути, правила тощо, які регулюють управлінську діяльність.

Якщо нормативно-правовий акт охоплює поряд із нормами адміністративного права норми інших галузей права, то для адміністративного права він буде джерелом лише у тій частині, що має адміністративно-правовий зміст.

Кожне джерело адміністративного права відрізняється від інших за своїми особливостями, зумовленими цільовою спрямованістю і змістом норм, що його складають, їх юридичною силою, масштабом дій.

У системі джерел адміністративного права провідну роль відіграє Конституція України. В Конституції визначається система органів виконавчої влади, їх найважливіші повноваження, організація діяльності, зовнішні форми правових актів. Конституційні положення встановлюють адміністративно-правовий статус громадян, закріплюють участь об’єднань громадян і трудових колективів в управлінні державними і громадськими справами, обов’язки і відповідальність посадових осіб, найважливіші способи зміцнення законності та дисципліни в державному управлінні.

Проте роль Конституції України як першорядного джерела адміністративного права не може бути зведена лише до прямого регулювання основних питань управлінської діяльності. Деякі конституційні норми передбачають видання окремих законів – джерел адміністративного права. Крім того, багато положень конкретизуються у чинному законодавстві – різних законодавчих актах, актах Президента України, нормативних постановах Кабінету Міністрів України, нормативних наказах та інструкціях міністерств, нормативних актах місцевих рад та їх виконавчих органів, розпорядженнях голів місцевих державних адміністрацій, що мають нормативний характер, та інших актах управлінського характеру.

Основним нормативним актом у галузі адміністративного права, який визначає завдання законодавства щодо адміністративних правопорушень і адміністративну відповідальність, є Кодекс України про адміністративні правопорушення (КУпАП). Цей Кодекс був прийнятий 7 грудня 1984 року і введений в дію з 1 червня 1985 року. Він є чинним і досі, хоча до нього було зроблено чимало доповнень та змін.

Основними завданнями КУпАП є:

1) охорона суспільно-економічних, політичних та особистих прав і свобод громадян, а також прав юридичних осіб;

2) охорона суспільного (конституційного) ладу України;

3) охорона всіх форм власності;

4) охорона встановленого порядку управління, державного і громадського порядку;

5) зміцнення законності;

6) запобігання протиправним діям;

7) виховання громадян нашої держави в дусі точного і неухильного дотримання Конституції та законів України, поваги до прав, честі й гідності громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов’язків, відповідальності перед суспільством.

Кодекс містить 5 розділів, 33 глави, 330 статей.

У розділі І “Загальні положення” викладені завдання законодавства про адміністративні правопорушення, визначена чинність закону в часі, у просторі та за колом осіб.

Розділ ІІ “Адміністративне правопорушення і адміністративна відповідальність” складається із загальної та особливої частини і займає центральне місце щодо інших розділів.

У загальній частині дано поняття адміністративного правопорушення, поняття і види адміністративних стягнень, викладені загальні положення щодо порядку, строків накладення адміністративних стягнень, а також обставини, що пом’якшують або обтяжують відповідальність за адміністративне правопорушення.

Особлива частина складається з 11 глав, кожна з яких є окремим інститутом, що регулює відповідну групу суспільних відносин у межах галузі адміністративного права:

1. у галузі охорони праці і здоров’я населення;

2. з охорони власності;

3) в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам’яток історії та культури;

4) в промисловості, будівництві та в галузі використання електричної і теплової енергії;

5) в сільському господарстві; за порушення ветеринарно-санітарних правил;

6) на транспорті, в шляховому господарстві і зв’язку;

7) в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою;

8) в галузі торгівлі, фінансів і промислів;

9) у галузі стандартизації, якості продукції та метрології;

10) у сфері громадської безпеки і громадського порядку;

11) у сфері управління.

У розділі ІІІ “Органи уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення” закріплено підвідомчість справ про адміністративні правопорушення і систему органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

У розділі ІV “Провадження у справах про адміністративні правопорушення” закріплено питання про провадження у справах про адміністративні правопорушення, про адміністративні затримання, огляд речей і документів, про розгляд цих справ, про оскарження і опротестування постанов по справах.

В останньому V розділі, закріплено питання стосовно виконання постанов про накладення адміністративних стягнень.