3. Загальні засади Конституції України – основного закону держави

Важливим етапом в українському державотворенні, у розвитку українського суспільства і держави стало прийняття 28 червня 1996р нової Конституції України. Прийняття Основного Закону нашої держави – це визначна подія в історії, у житті її народу. Прийнята Верховною Радою України Конституція є історичною віхою в утвердженні державної суверенності України. Разом з тим сьогодення вимагає глибокого її осмислення з тим, щоб позитив Основного Закону оптимально використовувався і спрямовувався у прогресивне русло процесів державотворення. Тим більше, що Конституція у деяких її положеннях неоднозначно сприймається різними політичними силами та верствами суспільства. Говорячи про це ми не можемо забувати, що якою б не була Конституція, вона не може передбачити всіх проблем, які поставить перед нею життя.

Конституція України – це установчий документ, який юридично закріплює незалежність, самостійність державної влади, суверенітет України. Конституція як Основний Закон вирішує найсуттєвіші правові та суспільні проблеми про: принципи конституційного ладу і форму правління; основу статусу людини і громадянина; форму державного устрою; систему органів державної влади; систему місцевого самоврядування; механізм реалізації державно-владних повноважень; політико-правові умови побудови громадянського суспільства. Конституція України відображає тенденції і закономірності розвитку світового конституціоналізму. Найважливішими з таких тенденцій є: цілеспрямоване регулювання й перебудова внутрішньодержавних і міжнародних відносин; загальна демократизація конституції, політичних режимів, правового статусу особи виборчого права; закріплення основних рис правової держави; впровадження ідей парламентаризму; орієнтація на людину і загальнолюдські цінності; правове зміцнення основ громадського суспільства, розвиток механізмів узгодження інтересів різноманітних соціальних, національних, мовних і релігійних груп; посилення виховної, морально-етнічної ролі конституції; розширення масштабів і сфер конституційного регулювання тощо.

Конституція України намагається втілити у життя наступні загальносуспільні цінності: здорове екологічне середовище, соціальну захищеність, відповідний рівень життя, право на користування надбанням людства в сфері політики, економіки, культури тощо.

Конституція має низку юридичних властивостей, які відрізняють її від інших правових актів.

1) Конституція наділена вищою юридичною силою, верховенством у правовій системі держави, що означає її пріоритетне становище в системі законодавства країни. Всі акти, які видані в державі, повинні відповідати конституції і не повинні суперечити їй.

2. Конституція має властивості установчого характеру. Це означає, що в її функції входить заснування основних інститутів держави та суспільства. Своїми нормами вона закріплює систему органів державної влади, місцевого самоврядування, основні права і свободи людини і громадянина.

3. Конституція  юридична база поточного законодавства. Головні положення конституції конкретизуються, деталізуються і розвиваються у чинному законодавстві.

4. Для конституції характерним є прийняття і внесення змін. Конституція 1996 року запровадила ускладнений порядок змін норм.

5. Важливою властивістю конституції є її стабільність. Це передбачає значну тривалість дій норм конституції без внесення в неї суттєвих змін, коли для цього немає об’єктивних політичних та соціально-економічних чинників.

6. Конституція має якість програмного документа. Вона закріплює не тільки досягнуте в суспільстві, але й відображає цілі, завдання і перспективи розвитку основних інститутів держави і права.

Дуже важливою для ефективності конституції, підвищення її авторитету є властивість конституції як безпосередньо діючого права, що означає пряму дію норм. Вперше в історії конституційного законодавства гарантується звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина навіть без наявності інших правових актів.

Конституція як особливий нормативний акт має свою внутрішню структуру.

Структура Конституції України являє системно-структурну цілісність, що складається з інститутів, які займають логічно обумовлене місце в її системі залежно від функціонального навантаження.

У своїй структурі Конституція України складається з преамбули, 15 розділів, які об’єднують 161 статтю, в тому числі 2 статті прикінцевих положень, та 14 пунктів перехідних положень.

Розділ І «Загальні положення» включає 20 статей (ст. ст. 1-20).

Розділ ІІ «Права, свободи та обов’язки людини та громадянина» складається із 48 статей (ст.ст. 21-68).

Розділ ІІІ «Вибори. Референдум» включає 6 статей (ст.ст. 69 -74)

Розділ ІV «Верховна Рада України» (ст.ст. 75-101).

Розділ V «Президент України» (ст.ст. 102-112).

Розділ VI «Кабінет Міністрів України. Інші органи виконавчої влади» (ст.ст. 113-120).

Розділ VII «Прокуратура» (ст. ст.121-123).

Розділ VIII «Правосуддя» (ст.ст. 124-131).

Розділ IX «Територіальний устрій України» (ст.ст. 132-133).

Розділ X «Автономна Республіка Крим» (ст.ст. 134-139).

Розділ XІ «Місцеве самоврядування» (ст.ст. 140-146).

Розділ XIІ «Конституційний Суд України» (ст. ст.147-153).

Розділ XIIІ «Внесення змін до Конституції України» (ст. 154-159).

Розділ XІV «Прикінцеве положення» (ст.ст. 160-161).

Розділ XV «Перехідні положення» (п.п. 1-14).

Таким чином, структура Конституції досить чітка, логічно зумовлена система взаємопов’язаних і взаємозумовлених структурних елементів. Будь-яка Конституція встановлює соціально-політичне обличчя держави, фіксує вихідні принципи їх функціонування й розвитку. Зокрема і розділ Конституції присвячено визначенню її правових основ.

Ст. 1 Конституції України проголошує: «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава».

Демократичний характер української держави означає, що вона має на меті створення сприятливих умов для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами.

Характеризуючи державу як соціальну, Конституція передбачає орієнтацію на здійснення ефективної політики, виявом чого є забепезпечення прав людини, формування доступних для різних верств систем освіти, охорони здоров’я і соціального захисту, підтримки малозабезпечених прошарків.

Ст. 2 Конституції проголошує Україну унітарною державою. Це означає її конституційну ідентичність, всіх її адміністративно-територіальних одиниць, заперечує існування інших утворень з ознаками суверенітету і з правами самостійного створення законодавчої бази існування суспільства, тобто тільки верховна влада вирішує питання, пов’язані з політичним статусом цих частин.

Ст. 5 Конституції України проголошує республіканську форму правління в Україні. В цій статті також зазначено: «Носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».

Конституція України зазначає, що тільки з волі народу, виявленої на всеукраїнському референдумі, можлива зміна принципів організації та функціонування механізму держави, інакше кажучи, обмежуються можливості владних структур на зміни в конституційній основі суспільства.

Розділ І Конституції закінчується описом державних символів. Державні символи  це встановлені Конституцією або спеціальними законами особливі розпізнавальні знаки даної держави, в яких обособлюється її суверенітет, а в деяких випадках утілюється певний історичний або ідеологічний зміст. Конституція України встановлює такі символи нашої держави: Державний Прапор України, великий і малий Державні Герби України, Державний Гімн України.

Прапор України складається з двох великих горизонтальних смуг синього та жовтого кольорів. «Великий Державний Герб України встановлюється з урахуванням малого Державного Герба України та герба Війська Запорізького законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України. Державний Гімн України  національний гімн на музику М.Вербицького із словами, затвердженими законом, що приймається не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради України».

Основні засади взаємовідносин держави й особи викладено у статтях 3 та 4 нової Конституції. Людина, її здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визначаються в Україні найвищою суспільною цінністю. Саме права і свободи людини та її втілення в реальність визначають основний зміст і спрямованість нашої держави. У ст. 3 закріплено принцип відповідальності держави за свою діяльність перед людиною, верховенство міжнародних конвенцій щодо прав громадянина.

Ст. 4 встановлює принцип єдиного українського громадянства, визначає, що підстави й порядок набуття й припинення громадянства визначені законами України.

Ст. 6 Конституції проголошує: «Державна влада в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову». Реалізація цього принципу в практичній діяльності державного механізму покликана запобігати концентрації всієї влади в руках однієї особи чи одного органу. Важливою передумовою втілення в практику цього принципу є створення системи взаємних стримань і противаг між різними гілками влади. Для запобігання переваги однієї гілки влади над іншими необхідно чітко визначити компетенцію кожної з них та створити реальні можливості уникнути спроб будь-якої гілки влади виконувати непритаманні їй функції.

Статті 10, 11 та 12 Конституції України регулюють основи національного розвитку та міжнаціональних відносин в Україні. Конституція визначила засади міжнаціональних відносин, закріпивши:

1. принцип рівності всіх громадян незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі тощо;

2. основні напрями державної політики у сфері міжнаціональних відносин.

Згідно зі ст. 11 Українська держава сприяє консолідації та розвитку української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Статті 13, 14 та 16 закріплюють основні засади економічних відносин у нашому суспільстві. Нині економічна система України передбачає різноманітність форм власності. Конституція наголошує, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктом права власності українського народу.

Велику увагу приділяє Конституція питанням політичного розвитку українського суспільства, яке грунтується на засадах політичної та ідеологічної різноманітності. На відміну від Конституції УРСР 1978 року, нова Конституція визначає принципи організації діяльності у суспільстві політичних партій. Кожна з них в ході свого функціонування, при визначенні найближчих та перспективних завдань свого розвитку не може не виходити з певних ідеологічних, політичних або інших концепцій. Проте ці концепції «…не можуть проголошуватись державою обов’язковими для вивчення, сповідання і пропагування під загрозою тих чи інших санкцій. Кожна особа, кожне об’єднання добровільно і свідомо можуть обирати і дотримуватися тих ідеологічних настанов, які вони вважають переконливими для себе». Конституція України забороняє цензуру, тобто обмежувальні заходи щодо свободи друку.

Водночас ст. 36 Конституції згадує про обмеження, встановлені законом «…в інтересах національної безпеки та громадського порядку, охорони здоров’я населення або захисту прав і свобод інших людей».

Прикладом таких обмежень можуть бути положення ст. 4 Закону України «Про об’єднання громадян», прийнятого в 1992 році. Ця стаття встановлює, що не підлягають реєстрації, а діяльність зареєстрованих об’єднань громадян забороняється в судовому порядку, якщо їхньою метою є:

1. зміна шляхом насильства встановленого конституційного ладу і в будь-якій протизаконній формі посягання на територіальну цілісність держави;

2. підрив безпеки держави у формі ведення діяльності на користь іноземних держав;

3. пропаганда війни, насильства чи жорстокості.

Статті 17 та 18 Конституції України закріплюють основи забезпечення національної безпеки і зовнішньополітичної діяльності нашої держави. Конституція закріплює вихідні положення щодо захисту суверенітету, територіальної цілісності, економічної та інформаційної безпеки України, орієнтує зовнішню політику України на співробітництво з іншими країнами на засадах чинних норм і принципів міжнародного права.

Окрема увага приділяється в Конституції захисту конституційного ладу України. Українська держава захищає конституційний лад і забезпечує його стабільність. Гарантіями конституційного ладу є наступні положення Конституції:

1) неможливість зміни Конституції, якщо ці зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України;

2) неможливість зміни Конституції в умовах воєнного або надзвичайного стану;

3) ускладнений порядок внесення змін до першого розділу Конституції, присвяченого засадам конституційного ладу;

4) конституційне визначення статусу Президента як гаранта державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції, прав і свобод людини і громадянина (ст. 102) та встановлення відповідальності Президента України в разі вчинення ним державної зради або іншого злочину (ст. 111);

5) заборона утворювати політичні партії та громадські організації, програмні цілі або дії яких спрямовані на зміну конституційного ладу насильницьким шляхом (ст. 37);

6) присяга народних депутатів України щодо додержання конституційного ладу та законів України (ст. 79);

7) конституційний обов’язок Кабінету Міністрів України забезпечувати її державний суверенітет, виконання Конституції і законів (ст. 116);

8) діяльність спеціального органу захисту конституційного ладу  Конституційного Суду України, який вирішує питання про конституційність чинного законодавства, актів Президента та Кабінету Міністрів (ст. 150).

Регуляційним засобом захисту конституційного ладу є режим надзвичайного ладу, який може бути введений з метою нормалізації обстановки, відновлення конституційних прав і свобод громадян, а також прав органів влади та місцевого самоврядування та інших інститутів суспільства.