4. Підстави і порядок розірвання шлюбу

Сімейний кодекс України визначає, що підставами припинення шлюбу між подружжям є:

1) смерть одного з подружжя або оголошення його в судовому порядку померлим;

2) розірвання шлюбу.

Статті 105-107 СК встановлюють, що шлюб припиняється внаслідок його розірвання на підставі постанови органу державної реєстрації актів цивільного стану за спільною заявою подружжя, яке не має дітей, або одного з них, якщо другий із подружжя:

1. визнаний безвісно відсутнім;

2. визначений недієздатним;

3. засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше як три роки.

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.

Відповідно до ст. 109 кодексу, шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя, яке має дітей, на підставі рішення суду. До заяви додають письмовий договір про те, з ким із них проживатимуть діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той із батьків, хто проживатиме окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Договір між подружжям про розмір аліментів на дитину має бути нотаріально посвідчений. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви.. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.

Шлюб припиняється і внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статей 105, 110-112 та інших СК. Але згідно з п. 2 ст. 110 СК позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений протягом вагітності дружини та протягом 1 року після народження дитини, крім випадків, коли один із подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. Разом з тим, чоловік, дружина мають право пред’являти позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою.

Моментом припинення шлюбу є:

1) у разі його розірвання державним органом реєстрації актів цивільного стану – день винесення ним відповідної постанови;

2) у разі його розірвання судом – день набрання чинності відповідним рішенням суду.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, має бути зареєстроване в державному органі реєстрації актів цивільного стану. Розірвання шлюбу засвідчують Свідоцтвом про розірвання шлюбу, лише після отримання якого особа має право на повторний шлюб.

5. Взаємні права й обов’язки батьків та дітей

Підставою виникнення сімейних правовідносин між батьками і дітьми є походження дітей (кровне споріднення), яке засвідчив державний орган реєстрації актів цивільного стану. Походження дитини від батьків, які перебувають між собою у шлюбі, визначають на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров’я про народження дитини. Дружина і чоловік мають право подати до державного органу реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка батьком дитини. Дитина вважається такою, що походить від подружжя, у випадках штучного запліднення та імплантації зародка, передбачених ст. 123 СК.

Якщо мати та батько не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від матері визначається на підставі документа закладу охорони здоров’я про народження нею дитини, а походження дитини від батька визначається:

1. за заявою матері та батька дитини;

2. за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини;

3. за рішенням суду.

Батько і мати, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, мають рівні права й обов’язки щодо своїх дітей. Діти також мають рівні права і обов’язки щодо своїх батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою.

Одним з головних обов’язків батьків є обов’язок по утриманню своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Такий обв’язок виникає у них з часу народження дитини і триває до досягнення її повноліття. Закон покладає такий обов’язок на обох батьків. Коли діти проживають з матір’ю (батьком), позов про стягнення аліментів пред’являється до батька, який проживає окремо від дитини. Відповідно до ст. 189 СК України батьки мають право укласти договір про сплату аліментів на дитину, в якому визначити розмір та строки виплати, в якому не можуть бути порушеними права дитини.

За відсутністю згоди між батьками щодо утримання дитини (дітей) один з батьків, з яким проживає дитина, має право на звернення до суду. Закон не встановлює верхньої межі розміру аліментів на дитину, а називає лише мінімальний їх розмір (нижню) межу). Так, у п. 2 ст. 182 СК України зазначено, що розмір аліментів на одну дитину за жодних обставин не може бути меншим за неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

За рішенням суду аліменти на одну дитину присуджуються від дня пред’явлення позову. За минулий час аліменти можуть бути присуджені, якщо позивач надасть суду докази того, що він вживав заходів щодо одержання аліментів у відповідача, але не міг їх одержати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі відповідно до правила ст. 191 СК України суд вправі присудити аліменти за минулий час, але не більш як за три роки.

Обов’язок батька, матері по утриманню дитини не обмежується участю у вирішенні лише її звичайних, побутових потреб чи розрахунками на нормальне, зважене існування у суспільстві. Закон покладає на батьків обов’язок брати участь і у додаткових витратах на дитину (у зв’язку з хворобою, каліцтвом, розвитком якихось особливих її здібностей тощо). У даному випадку мова йде про притягання одного з батьків до участі у додаткових витратах, а не про додаткове стягнення аліментів.

Розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Батьки можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби (ст. 188 СК).

Закон передбачає також умови утримання батьками своїх повнолітніх дітей. Батьки за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу, зобов’язані утримувати свою повнолітню дитину, якщо вона продовжує навчання і в зв’язку з цим потребує матеріальної допомоги. Кінцевий строк такого утримання - досягнення дитиною двадцяти трьох років Право на утримання припиняється у разі припинення навчання.

Утримання батьками своїх повнолітніх непрацездатних дітей, які потребують матеріальної допомоги, є обов’язковим тільки у разі, коли можуть таку допомогу надавати.

У випадках, коли батьки не виконують своїх батьківських обов’язків щодо своїх малолітніх та неповнолітніх дітей (дитини) вони можуть бути в судовому порядку позбавлені батьківських прав відносно своїх дітей (дитини). Позбавлення батьківських прав не позбавляє від виконання батьківських обов’язків.

Обов’язок повнолітніх дітей піклуватися про своїх непрацездатних батьків встановлений ст. 51 Конституції України. Більш детально це положення регламентується сімейним законодавством. Так, відповідно до ст.. 172 СК України дитина, повнолітні дочка, син, зобов’язані піклуватися про батьків, виявляти турботу про них та надавати їм допомогу. Важливо, що обов’язок піклуватися про батьків може покладатися як на дітей (малолітніх або неповнолітніх осіб), так і на повнолітніх сина, дочку. Якщо повнолітні діти не піклуються про своїх непрацездатних, немічних батьків, з них в судовому порядку можуть бути стягнуті аліменти. Крім сплати аліментів дочка, син зобов’язані брати участь у додаткових витратах на батьків, викликаних тяжкою хворобою, інвалідністю або немічністю (ст. 203 СК). Закон передбачає умови звільнення дочки, сина від обв’язку утримувати матір, батька та обов’язку брати участь у додаткових витратах, якщо буде встановлено, що мати, батько ухилявся від виконання своїх батьківських обов’язків (ст. 204 СК).