1.2. Антична економічна думка.

Стародавня Греція.

Давньогрецький мислитель, воєначальник і державний діяч Ксенофонт (430 – 355 до н. е.) - трактат „Про домашнє господарство” стверджував:

- у товара е споживна та мінова вартість: перша споживна вартість (корисність) – це така користь, яку проносить товар споживачеві в процесі споживання; мінова вартість – здатність товару прирівнюватися до іншого товару – еквіваленту, або обмінюватися на інший;

- засуджував лихварський капітал;

- визнавав необхідність існування грошей.

Платон (427 – 347 до н. е.), видумав проект ідеальної держави (твір “Держава”), яка базувалася на поділі праці. Вищій стан - філософи, другий - армія - вони тільки керували державою, але не мали ніякої власності, жити повинні були б у гуртожитках, навіть дружини в них повинні бути спільними. Третій стан суспільства (ремісники, землероби, дрібні торгівці) – праця і можливість мати власність. Раби не займали жодного суспільного класу в суспільстві.

Другий проект Платона „Закони” - теж грунтувався на ідеях рівності – роздача всім землі і будинків, але все це у державній власності, і не більше певної межі.

Але в економіці П. був прихильником натурального господарства і хоча в своїх роботах приділяв увагу питанням грошей, але засуджував торгівлю, кредит, тощо – тому часто його називають утопістом.

Арістотель (384 – 322 до н. е.), відстоював правильність поділу суспільства на вільних та рабів і відповідно працю на розумову та фізичну «фактично «кожному своє»). Написав десятки дуже товстих творів, в т.ч.: „Етика”, „Політика”. Вводить поняття «економіка» і «хрематистика». Економіка – це діяльність людини по забезпеченню себе всім необхідним, а Хр. – це надмірне накопичення богатсва – ганебне і неприродне (вважав таким торгівлю, лихварство. Ідеалом господарювання для Арістотеля було невелике землеробське господарство (рабська праця), яке повинно себе само забезпечувати всім необхідним, а чого не вистачає можна отримати шляхом “справедливого обміну” з сусідом.

А. вивчав розвиток форм обміну, починаючи з простого обміну товару на товар (Т – Т) – коли товари еквівалентні. Та коли посередником є гроші. З появою грошей метою торгівлі стає “хрематистика” (Г-Т-Г1 , де Г1- гроші з

торгівельним прибутком). Арістотель трактував форми грошового обігу:

- гроші, як простий засіб обігу товарів;

- гроші, як засіб нагромадження богатства.

Визначав такі функції грошей як міра вартості і засіб обігу.

Стародавній Рим.

Рим пережив період розквіту і занепаду – це знайшло відображення у працях економістів-філософів. Приміром, Марк Порцій Катон Старший (234 – 149 рр. до н.е. – це ще періодрозкиту і проблеми автора цікавлять відповідні). Будучи великим землевласником, написав твір „Про землеробство” – сільське господарство і рабська праця – основа основ. Але автор не виключав і торгівлі – можливість продати зайве. Дуже багато уваги приділяв проблемі рабів:

- утримувати їх у суворості; стимулювати старанність, молодих виховувати в покорі; жорстоко карати за найменшу провину;

- підтримувати в їх середовищі ворожість і конфлікти, незгоди між ними;

- вчасно звільнятися від старих та малих;

Марк Теренцій Варрон (116 – 27 рр. до н. е. це вже певний занепад Риму), роботи “Про сільське господарство”, в яких викладені завдання власників великих латифундій. Але він вже бачив проблеми в економіці і в рабовласницькому устрої, які пізніше і знищать Рим. Тому автор вже пропонував: - поєднання землеробства та скотарства; - застосування агрономічних наук; - зростання інтенсивності виробництва; - використання матеріальної зацікавленості рабів (стимулювання рабської праці повинно здійснюватися через вільний режим праці рабів, поліпшенням харчування, зменшенням обсягу роботи).

Луцій Юній Модерат Колумелла (І ст. н. е.) Простежував ознаки кризи

рабовласництва в своєму творі “Про сільське господарство”. В творі, Колумелла свідчить про занепад сільського господарства. Автор писав про низьку продуктивність рабовласницької праці, про те що раби завдають полям значних збитків, погано ставляться до праці, до утримання тварин, інвентарю, крадуть, обманюють землевласників. Прагнучи відродити сільське господарство, автор вважав за можливе:

1) передачу господарювання вільним виробникам або колонам;

2) сприяти зростанню обсягу товарного виробництва;

3) впроваджувати у виробництво науки (астрономія).

Староримська економічна думка започаткувала раннє християнство, що проголошувало рівність усіх людей перед Богом, принцип загального обов'язку працювати та розподіляти за працею: “Кожен отримує винагороду за свою працю”. Економічна думка раннього християнства гостро засуджувала лихварство, стягнення процентів за борги. Найвідомішим християнським автором був Августин Блаженний, який заперечував висновки античних мислителів про природність поділу людей на панів і рабів. Доводив, що фізична

праця є не менш почесною.

Але перетворення Хр. на панівну релігію сприяло появі та розвитку консервативних тенденцій - подальше виправдання рабства, існуючих порядків, проголошення необхідності покори і терпіння.