8.3. Економічна школа фізіократів.

Слово “фізіократизм” грецького походження і складається з двох слів “фізіо” – природа і “кратоз” – влада, панування. Суть фізіократизму у його центральній ідеї – вивчення основ природного порядку в економіці. Фізіократи, або прихильники ідеї природного закону, досліджували природні закони суспільного бутя. Вперше застосував термін “фізіократизм” Дюпон де Немур. у своєї кнізі “Фізіократія, або природна конструкція найбільш вигідного управління людським родом” (1768 р.).

Виникнення фізіократизму пов’язується з критикою меркантилізму. Основний внесок у розробку аграрних проблем зробили таки французькі фізіократи, як: Франсуа Кене (1694 – 1774), Анн Робер Жак Тюрго (1727 –1781), Віктор Рікетті Мірабо (1715 – 1789), Дюпон де Немур (1739 – 1817), Поль П’єр Мерсьє (1720 – 1793), Венсан де Гурне (1712 – 1759) та ін. Помітний

спадок у розв’язанні аграрних проблем залишив і англійський економіст- фізіократ Річард Кантільон (1680 – 1734).

Фізіократи:

– досліджували (на відміну від меркантилістів) переважно проблеми сфери виробництва, зокрема сільського господарства;

– джерелом багатства нації вважали не зовнюшню торгівлю, а сільське господарство;

– були прихильниками ідеї цілковитого економічного лібералізму, концентрованим виразом якого став знаменитий принцип “laissez faire”. Цей принцип означає: „Дайте людям самим робити свої справи, дайте справам іти своїм ходом”, або „нехай все іде, як іде”. Держава не повинна втручатись у господарську діяльність. Її завданням має бути лише збір податків, забезпечення обороноздатності країни, прав і свобод людей.

– вважали, що праця людини має бути вільною, її плоди недоторканними, а власність – священною.

– розробили теорію „природного порядку”, пов’язану з визнанням об’єктивного та закономірного характеру розвитку ринкової економіки;

Погляди фізіократів відіграли велику роль у подальшому розвитку економічної думки. На думку А. Сміта, доктрина фізіократів, незважаючи на деякі недоліки, найбільш наближена до істини, ніж будь-яка інша теорія політичної економії з опублікованих досі.

8.4. Економічне вчення Адама Сміта.

Адам Сміт (1723 – 1790) – видатний англійський економіст. Народився в м. Кіркольді в сім’ї митного чиновника. Отримав гарну вищу освіту, закінчив університети в Глазго і Оксфорда. Повернувшись в Единбург, читав лекції з літератури, природного права та філософії. Пізніше – професор філософії та логіки університету в Глазго, а у 1752 р. – очолив кафедру моральної філософії.

Головна праця „Дослідження про природу і причини багатства народів” 1776) - складається із п’яти книг. Широко застосовуючи абстрактно-логічний (метод виокремлення найважливіших моментів певного явища, що визначають суть останнього, їх об’єктивне дослідження) і причинно-наслідковий методи, А. Сміт:

– сформував політичну економію як науку про об’єктивні закони виробництва і нагромадження багатства. Її головне завдання полягає у збільшенні багатства і могутності кожної країни;

– виокремив дві сторони політичної економії: позитивну і нормативну.

Позитивна спрямована на об’єктивне вивчення явищ і процесів. Нормативна спрямована на надання рекомендацій державі для проведення економічної політики, яка б забезпечувала народу досягнення достатніх доходів;

– розвинув теорію „природного порядку”, проаналізував реально існуючу ринкову систему, описав механізм її функціонування;

– зробив аналіз проблеми поділу праці, як основної умови зростання її продуктивності. Показав, як завдяки поділу праці і спеціалізації всередині майстерні, мануфактури, суспільства – зростає його продуктивність;

– побачив у обміні джерело розподілу праці. Підкреслював, що удосконалення поділу праці розширює обмін товарів;

– визнав, що поведінкою людей керує егоїзм та турбота про власну вигоду. Не доброзичливість і гуманність підприємців, а природне прагнення до отримання

Вигоди дозволяє іншим людям задовольняти свої потреби у різних благах. Розглядаючи особистий інтерес як могутній стимул розвитку суспільства, А. Сміт вводить поняття. „економічної людини”. Ця людина як суб’єкт економічних відносин:

• незалежна, здатна самостійно приймати рішення;

• прагне керуватися у своїй діяльності особистими егоїстичними економічними інтересами і потребами;

• здатна раціоналізувати свою діяльність з метою максимізації вигод;

Також у своїх працях А. Сміт багато уваги приділяв:

– розвитку теорії грошей. А. Сміт не вважав гроші як товар єдиною формою багатства, оцінював їх як переважно технічний засіб обміну. Розглядаючи дві функцій грошей – міру вартості і засіб обігу, останню виділів як головну. Пропонував замінити золото і срібло банкнотами, які б банки випускали в необхідній кількості;

– описанню принципу „невидимої руки”, під яким розумів стихійні об’єктивні закони ринкової економіки, які діють незалежно від волі і бажань окремих людей. Невидима рука ринку – це механізм координації економічної поведінки суб’єктів господарювання та узгодження їх власних інтересів за умов вільної ринкової конкуренції;

– обґрунтуванню переваги економічної політики держави, заснованої на принципі „лесе фер” („laissez faire”, від фр. – дозволяти діяти, не заважати йти своїм ходом). Переваги ринкового механізму саморегулювання.

– формулюванню концепції „держава – нічний сторож”. Згідно цієї концепції, втручання держави у господарське життя має бути мінімальним, вона повинна захищати права кожної людини від несправедливості й гноблення. Держава повинна охороняти життя, свободу і власність громадян. А. Сміт висловлювався за державне регулювання мінімуму заробітної плати, норми позичкового відсотку;

– обґрунтуванню чотирьох основних правил оподаткування:

• пропорційність (громадяни повинні ділитися з державою своїми доходами у певній пропорційності);

• визначеність (податок, сума і спосіб платежу, термін сплати мають бути точно визначеними і зрозумілими);

• зручність (податок має бути стягнутий у найзручніший для платника час і спосіб);

• необтяжливість (податки повинні сприяти розвитку підприємництва і забезпечувати лише насущні потреби держави).

А. Сміт зробив суттєвий внесок в теорію вартості. Вчений:

– чітко розмежував споживну вартість („цінність у споживанні”) і мінову вартість („цінність у обміні”). Аналізуючи різницю між ними, А. Сміт виявив на прикладі води та діамантів парадокс, який пізніше отримав назву парадокс А.Сміта. Згідно цього парадоксу, корисність (споживна вартість) не може визначати мінові пропорції обміну товарів, оскільки предмети, які є дуже корисними для людини (вода), часто мають малу ціну, тоді як товари, які не задовольняють нагальних потреб людини (діаманти), мають дуже високу ціну;

– „догма Сміта”. Згідно цієї догми, праця не є єдиним джерелом і єдиною мірою вартості, оскільки капітал і земля також приносять дохід, який приєднується до вартості, створеної працєю. Праця створює дохід у формі заробітної плати найманих робітників, капітал – прибуток, і земля – ренту, які і визначають вартість виробництва; остання, у свою чергу, є джерелом і мірою мінової вартості. Отже, суть „догми Сміта” в тому, що вартість (ціна) виробництва дорівнює сумі трьох видів доходів: заробітної плати, прибутку і ренти. А.Сміт писав, що „у ціні хліба одна її частина йде на оплату ренти землевласника, друга – на заробітну платню або утримання робітників і робочої

худоби, зайнятих у його виробництві, і третя частка є прибутком фермера”. (Помилковість цієї догми в тому, що вона не включає у вартість (ціну) товара четверту складову, а саме затрати капіталу).

Виникнення і розповсюдження КПЕ – не випадкове економічне явище, а стійка тенденція, пов’язана зі становленням капіталістичних виробничих відносин, з переходом від натурального господарства до мануфактурного – спочатку в країнах – лідерах, а потім – у всіх інших. Класична політична економія відігравала велику роль у подальшому розвитку економічної думки, ціле століття впливала на економічну політику більшості держав.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Блауг М. Економічна теорія у ретроспективі. – К., 2001;

2. Ковальчук В. Історія світової та української економічної думки. – Тернопіль, 2004.

3. Ковальчук В.М., Лазарович М.В., Сарай М.І. Історія економіки та економічної думки: Навч.посібник. – К., 2008.

4. Ядгаров Я. История экономических учений: Учебник. – М., 1998.

5. Історія економічної думки України: Навч. посібник / Р.Васильєва, Л.Горкіна, Н.Петровська та ін. – К., 1993.

6. Рикардо Д. Начала политической экономии. – М., 2000.