11.2. Австрійська школа маржиналізму.

У 70 – 80 рр. ХІХ ст. одною із самих впливових і розповсюджених шкіл вважалася австрійська школа маржиналізму, методологічною основою якої був суб’єктивно-психологічний підхід до аналізу економічних явищ і процесів, примат обміну та споживання. Гранична корисність товару була головною умовою його цінності, а оцінка корисності, порівняння вигод і витрат тощо визначались психологічною характеристикою з позиції окремої людини. Маржиналісти свідомо відмовилися від математичних методів - оскільки люди – істоти творчі, і їх поведінку не можна описати в детермінованих категоріях. (цифри ніяк не пояснять психологічних чинників).

Найбільш відомими представниками австрійської школи маржиналізму були К. Менгер і його учні Ф. Візер та Е. Бем-Баверк.

Карл Менгер (1840 – 1921) – засновник австрійської школи маржиналізму. Народився в Галичині, яка на той час входила до складу Австрійської імперії, у дворянській сім’ї. Навчався в університетах Відня та Праги на факультеті юридичних і політичних наук. Ступінь доктора отримав у Краківському університеті. У 1897 – 1903 рр. працював у Віденському університеті – з початку професором кафедри політичної економії, а потім її завідувачем.

Основні праці: „Основи учення про народне господарство” (1871), „Дослідження про методи соціальних наук і політекономії зокрема” (1883).

Методологічною основою економічних ідей вченого став суб’єктивізм, оцінка економічних явищ і процесів під кутом зору окремого індивіда (так зване «господарство Робінзона»). Теоретичні висновки за такого підходу ґрунтуються на прагненні людей до особистої вигоди.

У працях К. Менгера розвиваються вчення про блага, теорія цінності, учення про обмін, теорія розподілу та ін.

Вчення про блага. Згідно з цим вченням, блага – це речі або дії, які задовольняють людські потреби. Умовою існування блага як такого є людські потреби, задоволенню яких і служить дане благо. Хінна кора, наприклад, перестала б бути благом, якби цілком зникли хвороби, вилікуванню яких вона служить. Адже цінність благ заснована на відношенні благ до наших потреб, а не на їх сутності. Наприклад, при достатній кількості води вона не має цінності для людини. Але у пустелі все по іншому. Там склянка води для вмираючого путника стане дорожчою за діаманти.

– розрізняв економічні та неекономічні блага:

• економічними (господарськими) є блага, потреба в яких більша від наявної їх кількості в даний період. Економічні – це блага, що мають форму товара, призначені для продажу. Наявність економічних благ викликає у людини необхідність робити вибір, які потреби їй задовольняти, а які залишити незабезпеченими, а також вирішувати, у який спосіб використати наявні блага найбільш доцільно;

• неекономічними є блага, обсяг яких перевищує потребу в них. Ці блага, проголошував К. Менгер, не мають цінності і не потребують розподілу і власності. Вчений стверджував, що „у місцевостях, розташованих біля річок, які дають більше води, ніж потребують для задоволення своїх потреб довколишні жителі, кожна людина іде до річки, щоб зачерпнути будь-яку кількість води; так само кожна людина впускає у своє житло таку кількість повітря і світла, яка їй потрібна”.

Особливу увагу К. Менгер приділяв теорії цінності. Суть цієї теорії в тому, що цінність має суб’єктивний характер і не існує поза свідомістю людини. Тому цінність так само, як і ціна, не залежить від витрат виробництва і не знаходиться в безпосередньому зв’язку з кількістю затраченої на неї праці. Так, величина цінності діаманта не залежить від того, знайдений він випадково чи „видобутий з покладів шляхом затрати тисячі робочих днів”. К. Менгер стверджував, що „взагалі в практичному житті ніхто не ставить собі питання, яка історія походження блага, але при обговоренні його цінності кожна людина має на увазі лише ті послуги, які воно надасть і які потрібно було б втратити при його відсутності. Тому нерідко блага, на які витрачається багато праці, не мають цінності, а інші, ж на які не витрачається праці, мають велику цінність».

Це його теорія гранічної корисності – ГК визначається двома чинниками – рідкісністю (запасом) блага і інтенсивністю його використання. Причому тут суб’єктивні ВСІ категорії не тільки за своєю суттю, але і за своєю мірою. Показав це на прикладі їжі і тютюну. Зрозуміло, що задоволення потреби споживача в їжі, від якої залежить життя, і в тютюні – незрівнняно менш важливе. Однак якщо потреба в їжі вже задоволена до певної межі повноти, так що, наприклад, подальше її задоволення має для споживача менше значення, то задоволення в тютюні починає набирати для нього вже такого ж значення, як і подальше задоволення в їжі. З цього моменту споживач буде намагатись привести в рівновагу задоволення своєї потреби в тютюні так само, як і у їжі. Хоча задоволення потреби в їжі має набагато більше значення, ніж задоволення потреби в тютюні, однак наступає такий момент, коли подальші акти задоволення потреби в їжі будуть мати для споживача вже менше значення, ніж перші акти задоволення потреби в тютюні.

Досліджував і теорію обміну, «у дійсності ніде не буває рівності в цінності двох кількостей благ (рівності в об’єктивному розумінні)» (знов громить КПЕ – там обмін весь еквівалентний). Обмін не може бути еквівалентним, а тільки взаємовигідним. Вчений стверджував, що прагнення до обміну виникає тоді, коли блага, які є у одного суб’єкта господарювання, для нього менш бажані, ніж для іншого, а у другого – теж саме, але по відношенню своїх власних товарів. К. Менгер проголошував, що причиною обміну є відмінність суб’єктивної цінності одних і тих самих благ для різних суб’єктів господарювання;

Послідовник Менгера Фрідріх Фрайхер фон Візер (1851 – 1926). Народився у Відні у сім’і державного чиновника. Отримав вищу освіту, закінчив юридичний факультет Віденського університету. Згодом разом з Бем-Баверком вивчав економічну теорію в університетах Гейдельберга та Лейпціга. У 1883 р. був призначений приват-доцентом (перша ступінь професорства) з курсу економічної теорії у Віденський університет, захистив докторську дисертацію. У 1884 – 1902 рр. Ф. Візер – професор у Празькому та Віденському університетах. У 1903 – 1922 рр. – керівник кафедри у Віденському університеті, яку спадкував йому К. Менгер.

Ф. Візера взагалі трактував політичної економії як розділ прикладної психології, завдання якої полягає в тому, щоб пояснювати економічні явища і процеси за допомогою аналізу мотивів, якими керуються люди у своїй господарській діяльності. Також:

- обстоювання тези про первинність споживання перед виробництвом (який пропагувала КПЕ). Стверджував, що вихідним пунктом політичної економії є суб’єкт господарської діяльності (індивідуум), і оскільки у нього є певні потреби, вони і відіграють вирішальну роль в економічному процесі;

– АЛЕ відмовлення від аналізу ВИКЛЮЧНО індивідуума з його суб’єктивними потребами і оцінками, (що було характерним для К. Менгера) на користь дослідження об’єктивних закономірностей на рівні усього народного господарства, які складаються із багатьох індивідуальних оцінок і переваг;

– обґрунтування теорії альтернативних витрат. Сутність цієї теорії полягає в тому, що витрати виробництва даного продукту залежать від альтернативних можливостей, якими приходиться жертвувати для того, щоб виробляти цей продукт. Цінність, наприклад, якогось сувеніру, який сподобався іноземному туристу, визначається для нього цінністю всього того, чим йому прийдеться пожертвувати заради придбання цього сувеніру, – відвідування ресторану, відпочинку на березі моря тощо.

Вчений негативно сприймав ідею усуспільнення, стверджував, що „приватний господарський порядок – єдина форма великого громадського економічного союзу, яка себе виправдала і досвідом століть підтвердила більш успішну суспільну взаємодію, ніж за загального підкорення за наказом”. Ф. Візер засуджував соціалістичний ідеал суспільної власності, за якої „дуже швидко держава стала б єдиним власником усіх засобів виробництва, що, однак, ні в якому разі не повинно відбутися, адже вона не в змозі так само ефективно управляти цими засобами виробництва, як це робить приватна особа”.

У своїх працях Ф. Візер:

– ввів у науковий обіг термін „маржиналізм”;

– відстоював, на відміну від К. Менгера і Е. Бем-Баверка, права держави на помірковане втручання в економіку.

Ейген Бем-Баверк (1851 – 1919) – ще один із засновників австрійської школи маржиналізму (тричі обирався міністром фінансів Австро-Угорщини). У кінці 1904 р. залишив державну службу і з 1905 р. почав працювати професором економіки Віденського університету.

Теорія цінності Е. Бем-Баверка висунена замість трудової теорії вартості К. Маркса. Згідно цієї теорії цінність благ визначається суб’єктивною оцінкою споживача. У теорії цінності вчений:

– вважав, що вартість (цінність) товару визначається не працею, що витрачена на виробництво товарів, а граничною корисністю. Величина цінності залежить від ставлення суб’єкта до тих благ і від обставин, в яких він знаходиться. Вчений на прикладі показав різницю в цінності стакана води у фонтана і в пустелі;

• основою цінності е найменша корисність, яка дозволяє в конкретних господарських умовах раціонально використовувати дану річ. „Ми приймаємо за мірило цінності, – писав Е. Бем-Баверк, – найменшу корисність,аради одержання якої уявляється ще вигідним з господарської точки зору використовувати дану річ”.

– проілюстрував ідею вимірювання цінності речі величиною граничної корисності цієї речи за допомогою прикладу. Самотній поселенець, хатинка якого ізольована від світу первісним лісом, розраховує, як йому використати п’ять мішків зібраного зі свого поля зерна. Перший мішок необхідний йому, щоб не померти з голоду до наступного врожаю; другий – щоб покращити своє харчування з метою збереження здоров’я і сил; третій – щоб відгодувати птахів і мати в раціоні м’ясо; четвертий – має піти на приготування пшеничної горілки; п’ятий – на корм декількох папуг, базікання яких йому подобається слухати;

– обгрунтував свій спосіб визначення сумарної (сукупної) граничної корисності запасу благ. На думку вченого, коли обчислюється сукупна корисність всього запасу, то для кожної окремої порції необхідно враховувати її власну граничну корисність.

Інакше кажучи, кожен мішок має фігурувати у сукупної корисності так, ніби він був останньою, граничною порцією. „Задоволення тримати папуг + вживання пшеничної горілки + споживання м’яса + збереження здоров'я + підтримка життя – сума, яка не в п’ять разів, а безкінечно більше задоволення тримати папуг”. Сучасна економічна наука визнала вірними міркування Е. Бем-Баверка. Розроблений Е. Бем- Баверком спосіб визнання сукупної корисності певної кількості матеріальних благ на основі суми їх власних граничних корисностей сьогодні називають адитивним;

– виходив з того, що обмін приносить взаємовигоду, оскільки покупець оцінює товар, вище, ніж її продавець Покупець має оцінити річ, яку він купує, вище, а продавець – нижче тієї речі, в якій виражена ціна першої; і вигода, яку вони отримують від мінової угоди тим вища, чим значніше різниця між їх оцінками одних і тих же матеріальних благ. При зменшенні цієї різниці вигода від обміну зменшується, і якщо різниця знижується до нуля, тобто якщо цінність кожної із речей, що пропонуються для обміну визначається тією і другою стороною однаково, то мінова угода стає економічно неможливою”.

У своєму дослідженні Е. Бем-Баверк:

– підкреслював, що роль капіталу у виробництві полягає в тому, щоб уможливити використання продуктивних „обхідних”, або „багатоступеневих”, методів виробництва, які однак, вимагають більших затрат часу: Робінзон Крузо може ловити рибу голими руками або „обхідним” способом – за допомогою рибальської сітки;

– оголосив, що все сучасне (капіталістичне) виробництво є обхідним процесом. Саме у цьому можливо було би побачити суть капіталізму (а не у приватній власності , вільній конкуренції і т.п.). Чим більше, на думку Е. Бем- Баверка, ступінь обхідності виробництва, тим більше створюється споживчих благ.

ЛІТЕРАТУРА:

1. Блауг М. Економічна теорія у ретроспективі. – К., 2001;

2. Ковальчук В. Історія світової та української економічної думки. – Тернопіль, 2004.

3. Ковальчук В.М., Лазарович М.В., Сарай М.І. Історія економіки та економічної думки: Навч.посібник. – К., 2008.

4. Ядгаров Я. История экономических учений: Учебник. – М., 1998.

5. Історія економічної думки України: Навч. посібник / Р.Васильєва, Л.Горкіна, Н.Петровська та ін. – К., 1993.