Тема 11. Маржиналізм – основний напрям в неокласичної економічній теорії.

1. Передумови виникнення та суть маржиналізму.

2. Австрійська школа граничної корисності.

Основні поняття теми: маржиналізм, „маржинальна революція”, суб’єктивно-психологічний підхід, методологічний індивідуалізм, гранічна корисність,

11.1. Передумови виникнення та суть маржиналізму

Зародження маржиналізму та перехід від класичної до неокласичної теорії у 70 – 80 рр. ХІХ ст. в економічній літературі розглядається як наукова „маржинальна революція”.

Об’єктивна необхідність появи маржиналізму пов’язується з:

• науково-технічний прогрес спричинив суттєві зміни у виробництві та а методах управління економікою;

• розвитком ринкових відносин, ускладненням господарських звяз’ків та ринкової кон’юнктури;

• виникненням економіки монополістичного ринку;

• змінами у структурі споживчих потреб, формуванням ринку споживача на зміну ринку виробника тощо.

З переходом від класичної до неокласичної економічної теорії відбулися такі зміни:

• предметом дослідження стала поведінка окремих суб’єктів господарювання, які прагнуть максимізувати свої функції за умов обмеженості ресурсів;

• ключовим економічним суб’єктом досліджень став споживач;

• джерелом формування вартості (цінності) став корисний ефект блага (для КПЕ - джерелом формування вартості є витрати виробництва, людська праця);

• виникли принципово нові методологічні інструменти економічного аналізу, які дозволяють застосовувати граничні величини для характеристики змін у явищах та процесах, що відбуваються.

Маржиналізм (від фр. marginal – граничний, крайній) – це неокласичний напрям, в основі якого є дослідження граничних економічних величин і визначення цінності ринкових благ їхньою корисністю та рідкістю.

Маржиналізм базується на певних принципах:

– суб’єктивно-психологічний підхід при аналізі та оцінці економічних явищ і процесів;

– методологічний індивідуалізм (метод робінзонад) при поясненні економічних явищ і процесів;

– граничний аналіз і використання граничних економічних величин як взаємопов’язаних явищ і процесів економічної системи на рівні окремого споживача, фірми чи галузі;

– визначення цінності корисним ефектом благ. Згідно цього принципу за основу цінності блага береться не просто корисність, а гранична корисність, тобто найменша додаткова корисність, що надається новою і в кожному конкретному випадку останньою, кінцевою одиницею блага. Це особливо характерно для австрійської школи маржиналізму;

– вибір раціональної економічної поведінки суб’єктів господарювання. Згідно цього принципу, ринкова економіка уявляється сукупністю раціонально мислячих суб’єктів господарювання, які, вибираючи альтернативні варіанти застосування обмежених ресурсів, прагнуть до максимізації своєї власної вигоди. („кожна людина шукає задоволення і втікає від неприємностей і за будь-яких умов прагне отримати максимум одного при мінімумі другого”);

• ідеологічна нейтральність аналізу, деполітизація. Згідно цього принципу політична економія стає насправді „чистою наукою”. Тільки звільнення від класового підходу, характерного для класичної теорії, від впливу ідеології та політики дає можливість досліджувати вічні та універсальні економічні закони.

Маржиналізм у своєму розвитку пройшов два етапи: перший – охоплює період з 70 – 80 рр. ХІХ ст. і другий – 90 рр. ХІХ ст. Характерною особливістю першого етапу розвитку маржиналізму було започаткування „суб’єктивного напряму” в політичній економії та теорії граничної корисності як основи цінності. Характерною особливістю другого етапу розвитку маржиналізму було започаткування неокласичного напряму економічної думки та відмови від суб’єктивно-психологічного підходу і поєднання маржиналізму з функціональним мікроекономічним аналізом. Найбільш відомими представниками маржиналізму цього періоду були А. Маршалл, Д. Б. Кларк, В. Парето та ін.

Маржиналізм в основному розвивали три школи: австрійська, лозаннська та англо-американська. Засновником австрійської школи маржиналізму вважають К. Менгера, ідеї якого спочатку розвивали Ф. Візер та Е. Бем-Баверк, а потім Л. Мізес та Ф. фон Хайєк та ін. Засновником лозаннської школи вважають Л. Вальраса, ідеї якого спочатку розвивав В. Парето, а потім Г.Кассель, В. Леонтьєв та ін. Засновником англо-американської школи маржиналізму називають А. Маршалла, ідеї якого розвивали А. Пігу, Д. Б. Кларк та ін.