15.2. Еволюція інституціоналізму у другій половині XX ст. – на початку XXI ст. Неоінституціоналізм.

Неоінституціоналізм як особлива економічна теорія отримав визнання у 80 – 90-х роках. Це виразилось у присудженні Нобелівської премії з економіки його найвидатнішим представникам Рональду Коузу (1991), Дугласу Норту і Роберту Фогелю (1993).

Р. Коуз увів у економічну теорію новий клас витрат, які отримали назву трансакційних або "витрат використання ринкового механізму". Фірма зростає до тієї межі, доки економія на витратах, пов'язана із укладанням ринкових угод, не почне перекриватися збільшенням витрат, пов'язаних з використанням адміністративного механізму.

До загальних положень нової інституціональної теорії відносять так звану теорему Коуза, викладену в його статті "Проблема соціальних витрат" (1960). Теорема присвячена проблемі зовнішніх ефектів (екстерналій). Так називають побічні наслідки будь-якої діяльності, що стосуються не безпосередніх її учасників, а третіх осіб.

До негативних екстерналій, наприклад, відносять дим із заводських труб, яким вимушені дихати оточуючі, забруднення рік стічними водами і т. п. До позитивних екстерналій – приватний квітник чи газон, який милує око перехожих, установка індивідуального ліхтаря у дачному провулку і т. п. Існування екстерналій приводить до розходження між приватними і соціальними витратами. У випадку негативних ефектів приватні витрати виявляються нижчими від соціальних, при позитивних зовнішніх ефектах – соціальні витрати нижчі від приватних.

Неоінституціоналісти Дуглас Норт і Роберт Фогель (Нобелівська премія 1993 р.) на основі економічної історії та економетрики створили "кліометрію" – особливу концепцію дослідження економічних явищ на основі поєднання математичних, статистичних методів та історичної теорії. Сама назва "кліометрія" походить від гр. "кліо" – муза історії та "метрів" – вимірювати.

Проведений Д. Нортом багатий на історичні матеріали аналіз європейського середньовіччя показує, що розвиток сучасного індустріального суспільства відбувається відповідно до законів історико-економічної теорії. До того часу, доки густота населення була невеликою, а техніка розвинута слабо, процвітало, за висновком вченого, феодальне суспільство. Але пізніше, в міру розвитку демографічних та технологічних процесів, існуючі права власності та інституції стали бар'єром на шляху подальшого прогресу цивілізації. І тоді на зміну їм прийшли інші відносини та інститути приватної власності, які законодавчо передбачали право вільного ринку для капіталу та праці.

Д. Норт підкреслює, що найважливішим завданням для Східної Європи сьогодні є формальна передача державної власності у приватні руки. Але в цих країнах немає відповідної правової системи. Неформальні правила гри, які опосередковані через культуру кожної країни, змінити дуже важко. Якщо ж модифікувати лише формальні правила, то це може призвести до напруженості і тривалої політичної нестабільності. Що стосується України, то шлях змін тут буде тривалим і важким, тому в найближчі десятиріччя навряд чи можна очікувати високих темпів розвитку.

Теорію економіки права неоінституціоналістів доповнює теорія суспільного вибору (public choice theory), її інколи називають "новою політичною економією", оскільки вона вивчає політичний механізм формування макроекономічних рішень. Автором цієї теорії є Джеймс Б'юкенен (Нобелівська премія 1986 р.), який поставив під сумнів ефективність державного втручання в економіку. Послідовно використовуючи принципи класичного лібералізму і методи мікроекономічного аналізу, він зробив об'єктом аналізу не вплив фінансових заходів на економіку, а сам процес прийняття урядових рішень, сформулювавши три основні передумови, на які спирається теорія суспільного вибору:

методологічний індивідуалізм, концепція "економічної людини" та аналіз політики як процесу обміну.

Перша умова суспільного вибору полягає в тому, що люди діють у політичній сфері, дбаючи про свої особисті інтереси, і що немає непереборної грані між бізнесом і політикою. Теорія суспільного вибору – це теорія, яка вивчає різні способи і методи, за допомогою яких люди використовують урядові установи у своїх власних інтересах.

Другою умовою теорії суспільного вибору є концепція "економічної людини" (homo economicus). Людина намагається прийняти такі рішення, які максимізують значення функції корисності, її поведінка раціональна, це означає, за даною теорією, що всі – від виборців до президента – керуються у своїй діяльності насамперед економічним принципом: порівнюють граничні вигоди і граничні витрати.

Держава – це арена конкуренції людей за вплив на прийняття рішень, за доступ до розподілу ресурсів, за місця на ієрархічній градації. Проте держава – це ринок особливого роду. Його учасники мають надзвичайні права власності: виборці можуть обирати представників у вищі органи держави, депутати – приймають закони, чиновники – стежать за їх виконанням. Виборці і політики

розглядаються як індивіди, що обмінюються голосами і передвиборчими обіцянками. Основними сферами аналізу теорії, що розглядається, є сам виборчий процес, діяльність депутатів, теорія бюрократії, політика державного

регулювання.