Тема 9. Еволюція класичної політичної економії у хіх ст.

9.1. Еволюція класичної політичної економії в Англії. Економічна система Д. Рікардо.

9.2. Відкрита критика ідей класичної політичної економії в Англії. Економічні погляди Дж. С. Мілля.

3. Виникнення дрібновласницьких економ.теорій у Франції. П. Прудон.

Основні поняття теми: трудова теорія вартості, “догма Сміта”, теорія порівняльних переваг, теорія „помилок в рахунках”, комунізм.

9.1. Еволюція класичної політичної економії в Англії. Економічна система Д. Рікардо.

Перша половина ХІХ ст. характеризувалася значними соціально- економічними змінами. У цей період в більшості країн Західної Європи завершився процес первинного нагромадження капіталу, відбулася промислова революція. В результаті бурхливого розвитку ринкових відносин, машинного виробництва, посилення майнового розшарування суттєво змінилася економічна ситуація. Разом із швидким соціально- економічним розвитком почались і:

• ускладнення господарського механізму;

• загострення соціальних суперечностей;

• періодичні кризові потрясіння економік розвинених країн;

• міжнародні чвари з приводу зовнішніх джерел збуту товарів.

Традиційна класична політична економія часто не була здатна пояснити всі ці зміни і надати рекомендації для подолання нових проблем. Нова соціальна-економічна ситуація вимагала трансформації КПЕ, адаптації її теорій до нових реалій. Нове покоління вчених економістів – прихильників класичної політичної економії (Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, Т. Мальтус, Н. Сеніор, Дж. С. Міль, Г. Ч. Кері та інші) зробило багато для збереження класичної традиції. Було критично переглянуто теоретичні положення, які втратили актуальність, розроблено нові погляди, ідеї, які зберегли і збагатили КПЕ.

Давід Рікардо (1772 – 1823) – послідовник і водночас активний опонент А. Сміта. Народився Д. Рікардо в Лондоні в родині заможного комерсанта. Працював в торговельній конторі батька і на біржі, займався самостійною комерційною діяльністю, був членом керівного комітету Лондонської біржі. У 1812 р. він припинив комерційну діяльність, став багатим рантьє і землевласником, розпочав наукову діяльність. Захоплювався не лише політичною економією, а й фізикою, хімією, математикою та іншими природничими науками. Дружив з відомими вченими-економістами Т. Мальтусом, Ж.Б. Сеєм, Дж. МакКулохом, Дж. Міллем та ін.

Головна праця – „Начала політичної економії та оподаткування” (1817) (складається з 32 глав, які можна згрупувати у 3 частини. У І частині досліджуються основи економічної теорії, у ІІ – оподаткування, у ІІІ критичний аналіз основних економічних теорій того часу). Найважливіші ідеї економічної теорії Д. Рікардо знайшли відображення у трудової теорії вартості, теорії капіталу та грошей, теорії розподілу доходів, теорії відносних (порівняльних) переваг у міжнародній торгівлі, теорії оподаткування і т.д.

Трудова теорія вартості посідає одне з чільних місць у дослідженнях Д. Рікардо. Суть цієї теорії полягає в тому, що вартість завжди визначається тільки працєю, витраченою на виробництво товару, незалежно від того, у якому стані розвитку знаходиться суспільство – у примітивному чирозвиненому. Критикуючи „догму Сміта”, Д. Рікардо писав, що вартість первинна і не може визначатися доходами. Визначення вартості робочим часом розглядається як абсолютний, загальний закон, а співвідношення між кількістю необхідної праці при придбанні різних товарів видається єдиним засобом, який може озброїти людей правилом обміну цих товарів.

Аналізуючи проблему вартості, Д. Рікардо:

– виокремив поняття „вартість” і „багатство”. Вартість – це праця, яка залежить від важкості чи легкості виробництва. Багатство – це різноманітні споживчі вартості, що знаходяться у розпорядженні людей.

– критично поставився до висновку А. Сміта на теорію вартості. Д. Рікардо розмежував споживну і мінову вартість товару. Вчений підкреслив, що корисність, хоча і є необхідним підґрунтям мінової вартості, але не може бути її мірилом;

Розвиваючи теорію капіталу, Д. Рікардо:

– обгрунтував висновок про правомірність існування прибутку. Д. Рікардо стверджував, що через відмінності у величині прибутку виникають переміщення капіталу із однієї сфери застосування до іншої. Це означало розкриття механізму міжгалузевої конкуренції капіталів;

– зробив крок вперед у порівнянні з його попередниками у трактуванні основного та оборотного капіталів, визначенні критеріїв їх поділу (класифікації). „Залежно від того, як швидко зношується капітал і як часто він вимагає відтворення, – зазначав Д. Рікардо, – капітал зараховується до оборотного або до основного”.

У теорії грошей Д. Рікардо розвиває погляди попередників на суть грошей і грошового обігу. Необхідність в цьому була пов’язана із тим, що наприкінці ХVIII ст. в Англії встановилась система золотого стандарту, яка означала закріплення за золотом монопольної ролі грошей. Д. Рікардо став прихильником кількісної теорії грошей. Згідно з цієї теорії, вартість грошей (золота і срібла) встановлюється у сфері обігу і залежить від їх кількості. На основі кількісної теорії грошей Д. Рікардо зробив відкриття, яке є важливим внеском його в економічну науку. Мається на увазі виявлення законів, які управляють обігом товарів і грошей в міжнародних економічних стосунках.

Вивчаючи заробітну плату, Д.Рікардо:

– вирізняв, як і його попередники, природну і ринкову ціну праці.

Природну ціну вчений визначав як суму життєвих засобів, необхідних для існування робітника та членів його сім’і. Ринкову ціну – як суму грошей, що дійсно сплачується під впливом попиту і пропозиції. На основі цього аналізу Д. Рікардо вийшов на номінальну зарплату як грошовий вираз ціни праці і реальну зарплату як її натуральний вираз;

– вважав, що рух заробітної плати має регулюватися виключно „природним законом”, а не державним регулюванням. Перевищення ринкової ціни праці над природної ціною (фізіологічно прожитковим мінімумом) може призвести до швидкого розмноження населення і як наслідок – до погіршення його життя;

• зробив висновок, що із розвитком капіталізму заробітна плата має тенденцію до зменшення, а становище робітників – до погіршення.

На основі аналізу прибутку Д. Рікардо зробив такі висновки:

• робітник своєю працею створює більшу вартість, ніж отримує;

– прибуток залежить від розміру заробітної плати. Залежність обернена, при збільшенні прибутку зменшується заробітна плата і навпаки;

– існують фактори, які протидіють падінню норми прибутку. Д.Рікардо вважав, що падінню прибутку сприяють вдосконалення машин, що застосовуються у виробництві предметів споживання, а також відкриття в агрономічної науці. На основі цього зберігається частина праці і знижуються ціни предметів споживання.

Теорія порівняльних переваг у міжнародній торгівлі є важливим здобутком класичної політичної економії на шляху її розвитку. Згідно з теорії порівняльних переваг Д. Рікардо, якщо країни спеціалізуються на виробництві тих товарів, які вони здатні виробляти з відносно меншими витратами у порівнянні з іншими країнами, то торгівля між ними буде взаємовигідною для обох країн незалежно від того, чи є виробництво в одній з них абсолютно ефективним, ніж в інший. Виходячи з теорії порівняльних переваг, необхідною умовою існування міжнародної торгівлі виступає виробництво однакових товарів з різними альтернативними витратами. Торгуючи між собою, країни можуть реалізувати свої відносні (порівняльні) переваги, відмовившись від виробництва менш ефективного товару, спеціалізуючись на виробництві більш ефективного. Теорія обґрунтована на прикладі двох країн – Англії і Португалії і двох видів товарів – сукна і вина.

Побудована теорія порівняльних переваг у міжнародній торгівлі Д. Рікардо на основі фритредерських поглядів її прихильників, тобто на принципах вільної зовнішньої торгівлі, без обмежень з боку держави.

Завдання цієї теорії – сприяти розвитку міжнародної торгівлі.

Теорія оподаткування є розвитком поглядів прихильників політичної економії на відносини між державою і населенням. Вона підкреслює недоцільність втручання уряду у процеси суспільного виробництва та розподілу. Визначивши податок як „ту частку продукту праці та землі, яка надходить у розпорядження уряду”, Д. Рікардо:

– продовжував розвивати принципи оподаткування, започатковані А. Смітом;

– обстоював необхідність оподаткування доходу, а не капіталу.

9.2. Відкрита критика ідей класичної політичної економії в Англії. Економічні погляди Дж. С. Мілля.

У 20-х рр. ХІХ ст. класична політична економія, досягнувши кульмінації свого розвитку, почала здавати свої позиції. Теоретична діяльність послідовників вчення Д.Рікардо не ознаменувалася подальшим серйозним розвитком науки. По мірі завершення в Англії промислового перевороту, антагонізм між трудом, капіталом і землевласниками почав углиблятися. Водночас найбільш розумні підприємці усвідомили необхідність часткових поступів неімущим верствам населення для нейтралізації революційних процесів. За таких умов ігнорувати проблеми, які почали виникати в 40-х роках у суспільстві стало неможливо. Спроби вчених-економістів якось узгодити рікардіанську політичну економію з суперечливими їй явищами і процесами реального життя тільки віддаляли їх від науки. Першим серед науковців, хто звернув увагу на нездатність рікардіанської школи пояснити нові економічні процеси і явища в Англії був Дж. С. Мілль.

Джон Стюарт Мілль (1806 – 1873) – економіст і філософ, політичний діяч, послідовник багатьох ідей Д.Рікардо, завершувач класичної політичної економії. Народився у Лондоні, у сім’ї відомого англійського економіста Джеймса Мілля, друга та послідовника Д. Рікардо. Під керівництвом батька здобув ґрунтовну освіту. Самостійно вивчав філософію, історію, логіку, політичну економію, математику, нові та стародавні мови в обсягах, які значно перевищували університетські курси. У 1823 – 1825 рр. Джон Мілль служив в Ост-Індської компанії, в 1865 – 1868 рр. був членом палати общин англійського парламенту.

Основні праці: „Про предмет політичної економії та про її метод” (1836), „Про деякі нерозв’язані питання політичної економії” (1844) тощо. Книга „Основи політичної економії” у концентрованому виді містять в себе найбільш суттєві політико- економічні ідеї того часу, що сприяло визнанню їх найкращим підручником з економіки в першій половині ХІХ ст. Підручник використовувався майже півстоліття у багатьох університетах Європи до появи праці А. Маршалла.

У своїх працях Мілль, сприймав і коментував висновки А.Сміта і Д.Рікардо. Але і доповнював класичну політичну економію „новими віяннями” епохі, Дж. С. Мілль намагався підвести теоретичну базу під програму соціальних реформ, з якою він пов’язував перспективи подальшого розвитку капіталізму. Дж. С. Мілль виступав як прогресивний для свого часу науковець і громадський діяч, якому були близькі ідеали загального людського блага. Він підтримував реформи в інтересах широких верств населення, захищав пригноблені маси у Британській Вест-Індії і т.д.

Дж. С. Мілль:

– визначав багатство сумою благ, які купуються і продаються на ринку. На думку Дж. С. Мілля, „річ, за яку нічого не можна отримати взамін, якою би корисною чи необхідною вона не була, не є багатством. Наприклад, повітря, хоча і є абсолютною необхідністю для людини, на ринку ніякої ціни немає, тому що його можна отримати практично задарма”;

– висунув на перший план „закони виробництва” і „закони розподілу”, та різко протиставив їх. На думку Дж. С. Мілля, закони виробництва вічні і незмінні „в них немає нічого, що б залежало від волі”. А законами розподілу керують „людські інституції”, є такими, „якими їх роблять думки і бажання правлячої частини суспільства, і дуже різноманітні в різні століття і в різних країнах”.

– був повністю солідарний з А. Смітом з приводу трактування продуктивної праці як діяльності, що забезпечує створення багатства, матеріальних благ. Але на відміну від нього, Дж. С. Мілль вважав продуктивною також і працю, спрямовану на охорону власності і на отримання кваліфікації, фізичних і духовних здібностей людей; що вона дозволяє збільшувати нагромадження. На думку вченого, непродуктивною є праця, яка не виробляє матеріального багатства і продукти якого не можуть нагромаджуватися;

• дотримувався поглядів Д. Рікардо і Т. Мальтуса щодо сутності заробітної плати. Мілль повторив їх висновок про неминучість утримання оплати праці працівників на мінімальному рівні. Одначе він, як і Д. Рікардо, не ототожнював поняття „мінімум заробітної плати” і „фізіологічний мінімум”, пояснюючи, що перше кількісно перевищує друге;

– дотримувався поглядів Т. Мальтуса на теорію народонаселення. Дж. С. Мілль стверджував, що єдиним засобом забезпечення повної зайнятості і високого рівня заробітної плати працівників є добровільне обмеження народжуваності;

- стояв на позиціях кількісної теорії грошей. На думку Дж. С. Мілля, „за інших незмінних умов, вартість грошей змінюється обернено пропорційно кількості грошей: будь-яке зменшення збільшує її в однаковій пропорції”;

– дав аналіз природи кризових явищ, обгрунтував можливість безкризового розвитку ринкової економіки. Як і С. Сісмонді, він вважав, що причиною торговельної кризи є загальне надвиробництво і виникає воно у наслідок надлишку спекулятивних закупівель. На думку Дж. С. Мілля „безпосередньою причиною існування торговельної кризи є скорочення кредиту, а засобом подолання – не зменшення пропозиції, а відновлення довіри”.

– Дж. С. Мілль засуджував як протекціонізм так і надмірне втручання держави в економічні процеси. Був переконаний, що система вільної конкуренції не завжди може забезпечити розв’язання усіх економічних проблем, оскільки існують такі сфери господарської діяльності, які не гарантують індивіду отримання достатнього прибутку. Тому у деяких випадках втручання держави є бажаним. Так, держава повинна взяти на себе витрати по створенню інфраструктури, розвитку науки і системи соціального забезпечення, залишити за собою такі обов’язки як законодавчерегулювання відносин власності, здійснення судочинства, стягування податків тощо;

– обґрунтовував необхідність удосконалення суспільного устрою. Дж. С. Мілль вважав, що найкращим станом людства було би таке, коли ніхто не бідний, ніхто не прагне стати багатшим, і немає ніяких причин побоюватися бути відкинутим назад через зусилля інших проштовхнутися вперед;

– заклав основоположні принципи для реформізму, розробив власні рекомендації соціального реформування суспільства. Дж. С. Мілль пропонував ліквідувати найману працю на засадах удосконалення системи (інституту) приватної власності шляхом створення кооперативно-виробничих асоціацій. Це, на думку вченого, дозволило б подолати суперечності між власниками капіталів і найманими робітниками і замінити їх відносинами партнерства. Умови рівності і колективного володіння капіталом і здійснення робіт сприяли б швидкому зростанню продуктивності праці.