- •Сучасна екологія, її предмет, методи і завдання
- •1.1 Основні визначення і поняття сучасної екології, її головні завдання.
- •1.2. Структура сучасної екології та її взаємозв'язок з іншими науками
- •1.3. Основні закони і принципи екології, її методологічні особливості
- •3.4. Антропогенні проблеми довкілля
- •3.4.5. Трансформація рельєфу
- •3.4.6. Вплив на біоту
- •3.4.7. Вплив на людину
- •3.4.8. Вплив на глобальну екосистему Землі
- •7.1. Екологічний моніторинг, його сутність і види
- •7.2. Основи екологічного нормування якості навколишнього середовища
- •7.3. Екологічний контроль стану довкілля
- •9.1. Підходи до економічної оцінки природних факторів
- •10.1. Сутність і розрахунки еколого-економічного збитку
- •10.2. Фактори формування збитку і методи його оцінки
- •Практика реалізації концепції платного природокористування в Україні
- •11.1. Основи платного природокористування в Україні
- •11.2. Збори за використання природних ресурсів
- •11.3. Платежі (збори) за порушення природного середовища
- •1. Забруднення атмосфери.
- •2. Забруднення водних об'єктів.
- •3. Розміщення відходів.
- •4. Нанесення збитку рослинам і тваринам.
- •13.1. Поняття і зміст ефективності
- •13.2. Вибір інструментарію розрахунку еколого-економічної ефективності
- •13.3. Показники еколого-економічної ефективності
- •17.1. Економічний механізм і еколого-економічні інструменти
- •17.2. Еколого-економічні інструменти: принципи формування і механізми дії
- •17.3. Форми еколого-економічних інструментів
- •17.4. Ринкові механізми регулювання природокористування
- •17.5. Ефективність економічного механізму екологічного регулювання
- •17.6. Система фінансування природоохоронної діяльності в Україні
- •2. Місцеві бюджети.
- •3. Фонди охорони навколишнього природного середовища.
- •4. Власні кошти підприємств.
- •5. Інші джерела.
- •18.2. Порівняння екологічного законодавства України з чинним у єс
- •18.3. Адаптація екологічного законодавства України до чинного у єс
- •18.4. Правовий механізм міжнародного управління природокористуванням
- •25.1. Основи розвитку систем
- •25.2. Зміст поняття стійкого розвитку
7.2. Основи екологічного нормування якості навколишнього середовища
Відомо, що для нормального життя і діяльності людина, як і інші живі організми, потребує певної сукупності природних умов і факторів. Тобто необхідна відповідна якість навколишнього середовища.
Під якістю навколишнього середовища розуміють: ступінь відповідності природних і створених людською діяльністю умов потребам людей та інших живих організмів.
Розвиток цивілізації, індустріалізація та урбанізація значною мірою змінили умови існування людини і продовжують чинити на навколишнє природне середовище певний вплив. Цей вплив не завжди сприятливий, внаслідок чого і виникає ряд проблем, що викликають стурбованість і тривогу всього людства. Ці проблеми називають одним узагальнюючим словом - екологічні. Однією з найважливіших серед них с проблема погіршення якості навколишнього середовища. Вона пов'язана, перш за все, з наростаючим антропогенним забрудненням навколишнього середовища і нераціональним використанням природних ресурсів. Забруднення навколишнього середовища стало особливо помітним в середині XX століття, коли його негативні наслідки вже були очевидні не тільки фахівцям, але й широкому загалу населення.
Це обумовило розробку спеціальної системи екологічних нормативів, правил і обмежень, які б гарантували екологічно безпечний стан навколишнього середовища і регламентували використання природних ресурсів.
Зокрема в Україні, як і в колишньому СРСР, було визначено такі основні завдання екологічного нормування:
1. Регламентація (упорядкування) вимог, що попереджують негативний вплив забруднення навколишнього середовища на здоров'я людини і природні системи.
2. Встановлення методів спостереження і контролю за станом довкілля.
3. Встановлення режимів використання і охорони природних ресурсів.
Об'єктом нормування є показники впливу виробничо-господарської діяльності на людину, територіальні природні комплекси (ландшафти) та їх компоненти.
Система екологічних нормативів має такі складові:
- нормативи екологічної безпеки (НЕБ);
- обмежувальні нормативи викидів, скидів і розміщення забруднюючих речовин у довкіллі (НВСР);
- нормування вилучення і використання природних ресурсів (НВПР);
- еколого-економічні нормативи (ЕЕН);
- природоохоронні технологічні нормативи.
Схематична система екологічних нормативів зображена на рис. 7.2.
Головною складовою системи екологічних нормативів є нормативи екологічної безпеки (НЕБ). Саме ці нормативи покликані забезпечувати екологічно сприятливі умови життя і діяльності людини, а також умови відтворення тваринного і рослинного світу. Вони поділяються:
за реципієнтом (об'єктом впливу ) - встановлюються для людини, інших живих організмів, рослин;
за елементом навколишнього середовища - НЕБ встановлюють якість атмосферного повітря, водного басейну, ґрунту та продуктів харчування;
за видом негативного впливу - НЕБ регламентують хімічне, механічне, акустичне, електромагнітне та радіоактивне забруднення довкілля;
за періодом (часом) негативного впливу - НЕБ бувають постійні і тимчасові.
Серед нормативів екологічної безпеки є гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, їх також називають первинними, постійно діючими стандартами якості навколишнього середовища.
ГДК встановлюються за кожним елементом навколишнього середовища і кожним видом забруднення. Встановленню ГДК передує розробка нормативів тимчасової дії, таких як:
ТДК – тимчасово допустимі концентрації шкідливих речовин;
ОБРВ – орієнтовно безпечний рівень впливу;
ОДК – орієнтовно допустима концентрація шкідливих речовин;
ДЗК – допустима залишкова кількість шкідливих речовин;
РГДК – розрахункова ГДК шкідливих речовин.
За умови встановлення ГДК для певної шкідливої речовини нормативи тимчасової шкідливої дії для неї скасовуються. Отже, для будь-якої шкідливої речовини не можуть одночасно існувати ГДК і ОБРВ або ТДК. ГДК встановлюється експериментально-дослідницьким шляхом, нормативи тимчасової дії – розрахунковим.
ГДК - це та максимальна концентрація речовин у будь-якому середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування), яка при більш чи менш тривалому впливі на організм (контакті, вдиханні, прийманні всередину) не шкодить здоров'ю і не викликає віддалених ефектів (Сафранов, 2003).
Примітка
До останнього часу у визначеннях ГДК переважав антропоцентричний підхід, тобто враховувався пише вплив шкідливих речовин на організм людини. За визначенням М.Ф. Реймерса, ГДК - це така кількість шкідливої речовини в навколишньому середовищі, яка при постійному контакті або впливі на людину за певний період часу практично не впливає на її здоров'я і не викликає негативних наслідків у її потомства. Останнім часом при визначенні ГДК враховується не тільки міра впливу забруднювачів на здоров'я людини, але і їх вплив на диких тварин, рослини, гриби, мікроорганізми, а також на природні співтовариства загалом. Якщо речовина чинить шкідливий вплив на навколишнє середовище при менших концентраціях, ніж на людину, то при визначенні норми «виходять з порогу» дії цієї речовини перш за все на біоту (біологічні нормативи). Останні дослідження свідчать, що відсутність нижніх безпечних порогів, а отже ГДК, при впливі канцерогенів антропогенного походження (наприклад, ПХБ, діоксини тощо) та іонізуючої радіації може призвести навіть до летальних наслідків або до генетичних змін. Критерії якості навколишнього середовища запропоновані Міністерством охорони здоров'я країни після дослідів на тваринах і добровольцях-людях щодо визначення безпечних рівнів впливу токсичних речовин на живі організми. ГДК в Україні, Росії та інших країнах закріплені законодавчо.
Безперечний пріоритет у науковій розробці концепції нормування шкідливих чинників навколишнього середовища на рівнях, безпечних для здоров'я населення, належить радянським ученим, зокрема академіку В.А. Рязанову.
Подробиці
Саме в СРСР у 1951 році були вперше введені нормативи якості повітря (ГДК) для десяти шкідливих речовин. На даний час система гігієнічного нормування, запропонована В.А. Рязановим, значно поширена і прийнята практично всіма країнами світу.
Проведення досліджень біологічної дії забруднюючих речовин на стан здоров'я населення широко розгорнулося після відомих катастрофічних ситуацій забруднення атмосферного повітря в ряді промислових міст світу - Лондоні, Нью-Йорку та ін.
Результати досліджень показали пряму залежність між рівнем неспецифічної захворюваності населення та рівнем забрудненості повітря.
Ступінь впливу забруднюючих речовин на людину та інші організми, а також на різні елементи навколишнього середовища залежить від концентрації цих речовин, від їх токсичних властивостей, а також від тривалості впливу.
Цей вплив на організм людини надзвичайно багатогранний. Він може бути прямий і опосередкований, комплексний і комбінований.
Тобто в реальних умовах населених місць, побуту і виробництва на людину впливають не окремі ізольовані чинники, а складний комплекс, що визначає загальний реальний вплив.
Відповідна реакція організму на дію одних і тих самих забруднюючих речовин, які відрізняються за інтенсивністю і тривалістю дії, не є однозначною:
під дією високих концентрацій розвивається той чи інший патологічний процес;
під дією малих концентрацій протягом тривалого часу виникають зміни функціонального стану організму.
Подробиці
У 1963 році Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) рекомендувала використовувати при визначенні якості повітря такі рівні ГДК:
відсутність прямого або непрямого впливу на людину, тварин або рослинність;
можливість подразнення органів чуттів, шкідливої дії на рослинність, зменшення прозорості повітря та інші;
порушення життєво важливих фізіологічних функцій і виникнення хронічних захворювань;
виникнення гострих захворювань і загибель людей і тварин.
У нашій країні при встановленні ГДК приймають перший рівень, коли концентрації домішок в атмосфері за періодичної дії або протягом усього життя людини не чинять ні на неї, ні на довкілля з цілому ніякого шкідливого впливу.
Встановлення ГДК для тих чи інших речовин потребує ретельного обґрунтування, бо навіть незначні помилки, допущені при цьому, можуть призвести до порушення здоров'я людей або до значних економічних втрат.
Нормування допустимого вмісту шкідливих речовин у навколишньому середовищі ґрунтується на уявленні про наявність порогів їх дії. Разом з тим самі порогові концентрації не є абсолютними і залежать від багатьох чинників, як фізичних (агрегатний стан речовин, середовище, у якому вони присутні, режим і тривалість надходження тощо), так і біологічних (фізіологічний стан організму, вік, шляхи надходження в організм тощо).
При нормуванні концентрацій домішок в атмосферному повітрі використовується принцип «лімітуючого показника». Згідно з цим принципом нормування проводиться за найчутливішим показником.
Подробиці
Наприклад, якщо запах речовини відчувається при концентраціях, які не чинять шкідливої дії на людину і довкілля, то нормування проводять з урахуванням порогу нюхового відчуття. Якщо ж речовина впливає на довкілля в менших концентраціях, ніж на організм людини, то при нормуванні виходять з порогу дії цієї речовини на елементи середовища (наприклад, рослини). ГДК для різних природних середовищ мають свої особливості. Так, встановлення ГДК для атмосферних забруднень обумовлено тим, що на величину концентрації домішок у повітрі значно впливають метеоумови, які визначають їх перенесення і розсіювання. Тому за критерій при встановленні ГДК тут береться перш за все відсутність запаху - згідно з принципом, що сформулював В.А. Рязанов: «Будь-який подразник - приємний, неприємний або нейтральний - стає неприємним, нестерпним, а іноді і патогенними, якщо він набуває нав'язливого характеру».
Для кожної забруднюючої повітря речовини в нашій країні і країнах колишнього СРСР встановлюються три нормативи ГДК:
- ГДК робочої зони (ГДК рз);
-
ГДК максимально разова (
);
- ГДК середньодобова (ГДКсд).
ГДК робочої зони - кількість шкідливої речовини, яка при щоденній роботі протягом 8 годин за весь трудовий стаж не повинна викликати відхилень у стані здоров'я в поточному і віддаленому періодах життя працівника і його потомства. Робочою зоною вважається зона (простір) на робочому місці висотою до 2 метрів над рівнем підлоги. ГДКрз встановлюється експериментальним шляхом на тваринах чи людях і вимірюється в мг/м3.
ГДК максимально разова - концентрація шкідливої речовини, яка при вдиханні протягом 20 хвилин не повинна викликати рефлекторних (заснованих на рефлексах) реакцій в організмі людини - відчуття запаху, зміна біоелектричної активності головного мозку, світлової чутливості очей тощо. Одиниця виміру - мг/м3.
ГДК середньодобова (24 години) - не повинна чинити на людину прямого або непрямого шкідливого впливу - резорбтивного (загальнотоксичного), канцерогенного (що викликає ракові та інші пухлини), мутагенного (спадкових змін) та інших при невизначено довгому вдиханні (роки). Вимірюється також у мг/м3.
Усі шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпечності:
I клас - надзвичайно небезпечні (бенз(а)пірен, свинець);
II клас - високонебезпечні (двоокис азоту, фенол);
III клас - помірно небезпечні (сірчаний газ, пил);
IV клас - малонебезпечні (оксид вуглецю, аміак).
У табл. 7.2 наведено ГДК деяких забруднюючих речовин у повітрі населених пунктів.
Таблиця 7.2. ГДК забруднюючих речовин, мг/м3
Забруднювач навколишнього середовища |
|
ГДК рз |
ГДКсд |
Клас небезпеки |
Пил Аміак Ртуть Оксид вуглецю Діоксид сірки |
0,5 0,2 - 5,0 0,5 |
- 20,0 0,01 - 10,0 |
0,15 0,04 0,0003 3,0 0,05 |
3 4 1 4 3 |
Атмосферне повітря відповідає стандартам (нормативам) якості, якщо виконується вимога
(7.1)
де
,
- концентрація шкідливої речовини,
мг/м3,
- її
гранично допустима концентрація.
Деяким речовинам притаманний ефект сумації: якщо вони одночасно присутні в повітрі, то вони посилюють спільну дію. Тому їх сумарна концентрація не повинна перевищувати одиниці:
(7.2)
Для зіставлення рівня забруднення повітря окремих міст (територій) використовується комплексний показник забруднення - індекс забруднення атмосфери (ІЗА):
,
(7.3)
де
-
коефіцієнт приведення шкідливих речовин
до зіставного вигляду за класом небезпеки.
Показники мають різні значення для різних класів:
I клас -1,7;
II клас - 1,3;
III клас - 1,0;
IV клас - 0,85.
Для речовин, що не мають ГДК, розрахунковим шляхом встановлюються тимчасові нормативи ТДК, ОБРВ, РГДК. Причому для робочої зони - строком на 2 роки, для повітря населених місць - на 3 роки.
Існують ГДК максимальні разові і середньодобові для зелених насаджень. Вони більш жорсткі, ніж для людини, а в окремих випадках беруться такими, як для людини.
Встановлені в Україні рівні ГДК для атмосферного повітря є більш жорсткими порівняно з аналогічними показниками в зарубіжних країнах (табл. 7.3) (Лукьянчиков, 2002).
Для водного басейну розрізняють два різновиди НЕБ:
- ГДКгп у водоймищах господарсько-побутового призначення;
- ГДКрг у водоймищах рибогосподарського призначення.
Звичайно ГДКрг < ГДКгп.
Таблиця 7.3. Порівняльна характеристика середньодобових ГДК забруднюючих речовин, мг/м3
Країна |
Вид забруднюючої речовини |
|||
|
сірчаний ангідрид |
діоксид азоту |
Оксид вуглецю |
пил |
Україна |
0,05 |
0,04 |
3,0 |
0,15 |
Японія |
0,12 |
0,08 |
12,5 |
0,1 |
Австралія |
0,2 |
0,1 |
7,0 |
0,12-0,2 |
Швейцарія |
0,1 |
0,08 |
8,0 |
0,15 |
ФРН |
0,14 |
0,08 |
10,0 |
0,15 |
Канада |
0,12 |
0,16 |
… |
0,2 |
ГДКгп - це така концентрація шкідливої речовини, яка не повинна чинити прямого або непрямого впливу на організм людини протягом усього життя і не повинна погіршувати гігієнічні умови водокористування.
Існують також розрахункові нормативи екобезпеки (ТДК, ОБРВ), які встановлюються на три роки.
ГДК для забруднювачів водоймищ встановлюється за чотирма критеріями:
токсикологічним (відсутність впливу домішок на здоров'я населення);
2) органолептичним (відсутність впливу забруднювачів на смак, колір, запах води);
3) загальносанітарним (відсутність впливу забруднювачів на загальний санітарний режим водоймища, тобто на процес самоочищення);
4) відтворювальним (відсутність впливу забруднювачів на відтворювання рибних ресурсів).
Для забруднюючих воду речовин встановлено також 4 класи небезпеки. Одиниця вимірювання ГДК для водного басейну - мг/л.
Для ґрунтів основним нормативом екологічної безпеки є ГДКг
- концентрація шкідливих речовин в орному шарі. Одиниця вимірювання - мг/кг. Особливості нормування якості ґрунту обумовлені тим, що забруднення ґрунтів діє на організм людини не прямим шляхом, а опосередковано через інші середовища
- повітря, воду, рослини. Тому ГДКг - це концентрація шкідливих речовин, яка не повинна чинити прямого або непрямого впливу на дотичні з ґрунтом середовища і здоров'я людини.
При визначенні ГДК, крім загальносанітарного показника, використовуються також показники, що характеризують міграцію речовин а ґрунту н рослини, повітря, ґрунтові води.
Для продуктів харчування встановлюються ГДК або ОДК в мг/кг за 7 групами продтоварів: риба, м'ясо, молочні продукти, хліб (зерно), овочі, фрукти. соки.
Нормування домішок у продуктах харчування засноване на загальних принципах нешкідливості допустимого рівня вмісту чужорідних речовин у харчових продуктах.
Обмежувальні нормативи негативного впливу. Для того щоб вимоги НЕБ виконувалися, кожному підприємству з урахуванням місцевих умов і фонового рівня забруднення встановлюються нормативи, що обмежують викиди, скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів. Це вторинні нормативи ЯКОСТІ навколишнього середовища.
Кожне підприємство зобов'язане мати: проект нормативів гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин в атмосферу та проект нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) шкідливих речовин у водний басейн.
ГДВ (ГДС) - така кількість забруднюючих речовин, яка надходить у навколишнє середовище з окремого джерела за одиницю часу та, з урахуванням дії інших джерел, не створює рівня забруднення, що перевищує ГДК.
Якщо з технічних або економічних причин досягнення норм ГДВ (ГДС) у поточному році неможливе, підприємству встановлюються нормативи тимчасово узгоджених викидів (ТУВ) і тимчасово узгоджених скидів (ТУС). Вони встановлюються строго на певний термін до досягнення ГДВ (ГДС).
Вторинні нормативи якості навколишнього середовища поділяються на короткострокові (г/с) і довгострокові (т/год).
Для твердих відходів існують ліміти їх розміщення в навколишньому середовищі за класами небезпеки і видами відходів.
Існують також нормативи внесення пестицидів і мінеральних добрив.
Нормативи вилучення і використання природних ресурсів. Використання природних ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального користування.
Загальне ресурсокористування здійснюється для задоволення життєво необхідних потреб суспільства (оздоровчих, матеріальних, естетичних, рекреаційних) безкоштовно і не потребує спеціального дозволу (крім ресурсів природно-заповідного фонду).
Спеціальне ресурсокористування здійснюється на базі спеціальних дозволів на відшкодувальній основі для ведення виробничо-господарської діяльності (водокористування, землекористування тощо).
Для цього виду ресурсокористування існує система нормативів (лімітів):
водокористування;
відведення земель для будівництва;
лісосіки;
видобутку мінерально-сировинних ресурсів;
озелененості тощо.
На даний час нормування спеціального ресурсокористування знаходиться на стадії розвитку і накопичення бази даних. Технологічні нормативи - це перш за все:
питомі витрати сировини на одиницю продукції;
норми утворення відходів за стадіями техпроцессу на одиницю продукції;
норми питомого викиду шкідливих речовин на одиницю продукції (на 1 тонну цементу, сталі тощо.)
Головне завдання цих нормативів - підвищення ефективності використання матеріальних і мінерально-сировинних ресурсів, зниження матеріало- і ресурсомісткості суспільного виробництва, раціональне використання природних,благ і ресурсів.
Еколого-економічні нормативи - це переважно:
плата за викиди (скиди) забруднюючих речовин у навколишнє середовище і складування відходів;
плата за користування природними ресурсами;
такси штрафних платежів на відшкодування збитку, заподіяного порушенням природоохоронного законодавства;
нормативи замикаючих витрат (кадастрових цін) на окремі види природних ресурсів.
Замикаючі витрати - централізовано встановлюваний норматив гранично допустимих наведених витрат на приріст виробництва продукту (ресурсу).
Еколого-економічні нормативи почали впроваджуватися в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, у другій половині 80-х років XX століття у зв'язку з переходом від командно-адміністративних до переважно економічних методів управління охороною навколишнього природного середовища. Вони виконують важливу стимулюючу функцію, націлюючи підприємства на природоохоронну реконструкцію технологічних виробничих процесів. Крім того, вони дають змогу формувати фонди для фінансування природоохоронних заходів.
На даний час в Україні та інших країнах СНД встановлені ГДК для більш ніж 500 домішок у повітрі, більш ніж 1000 - у воді, водоймищах, більше 100 - в харчових продуктах, більше ЗО в ґрунті.
Крім того, науково обґрунтовані гранично допустимі рівні (ГДР) таких фізичних чинників навколишнього середовища, як шум, вібрація, електромагнітні поля різних діапазонів тощо.
Таким чином, система стандартів і нормативів, що застосовуються для охорони навколишнього середовища і раціонального природокористування, є комплексом взаємопов'язаних обмежень і вимог до якості довкілля, за допомогою яких гарантується екологічна безпека населення, забезпечується збереження біорізноманіття, а також раціональне використання і відтворення природних ресурсів в умовах сталого розвитку екосистеми.
