Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Мельник Л. Г., Шапочка М. К. Основи екології. Е...doc
Скачиваний:
9
Добавлен:
01.04.2025
Размер:
2 Мб
Скачать
☆

7.2. Основи екологічного нормування якості навколишнього середовища

Відомо, що для нормального життя і діяльності людина, як і інші живі організми, потребує певної сукупності природних умов і факторів. Тобто необхідна відповідна якість навколишнього середовища.

Під якістю навколишнього середовища розуміють: ступінь відповідності природних і створених людською діяльністю умов потребам людей та інших живих організмів.

Розвиток цивілізації, індустріалізація та урбанізація значною мірою змінили умови існування людини і продовжують чинити на навколишнє природне середовище певний вплив. Цей вплив не завжди сприятливий, внаслідок чого і виникає ряд проблем, що викликають стурбованість і тривогу всього людства. Ці проблеми називають одним узагальнюючим словом - екологічні. Однією з найважливіших серед них с проблема погіршення якості навколишнього середовища. Вона пов'язана, перш за все, з наростаючим антропогенним забрудненням навколиш­нього середовища і нераціональним використанням природних ресурсів. Забруднення навколишнього середовища стало особ­ливо помітним в середині XX століття, коли його негативні на­слідки вже були очевидні не тільки фахівцям, але й широкому загалу населення.

Це обумовило розробку спеціальної системи екологічних нормативів, правил і обмежень, які б гарантували екологічно безпечний стан навколишнього середовища і регламентували використання природних ресурсів.

Зокрема в Україні, як і в колишньому СРСР, було визначе­но такі основні завдання екологічного нормування:

1. Регламентація (упорядкування) вимог, що попереджують негативний вплив забруднення навколишнього середовища на здоров'я людини і природні системи.

2. Встановлення методів спостереження і контролю за станом довкілля.

3. Встановлення режимів використання і охорони природних ресурсів.

Об'єктом нормування є показники впливу виробничо-госпо­дарської діяльності на людину, територіальні природні компле­кси (ландшафти) та їх компоненти.

Система екологічних нормативів має такі складові:

- нормативи екологічної безпеки (НЕБ);

- обмежувальні нормативи викидів, скидів і розміщення за­бруднюючих речовин у довкіллі (НВСР);

- нормування вилучення і використання природних ресурсів (НВПР);

- еколого-економічні нормативи (ЕЕН);

- природоохоронні технологічні нормативи.

Схематична система екологічних нормативів зображена на рис. 7.2.

Головною складовою системи екологічних нормативів є нормативи екологічної безпеки (НЕБ). Саме ці нормативи покли­кані забезпечувати екологічно сприятливі умови життя і діяль­ності людини, а також умови відтворення тваринного і рослин­ного світу. Вони поділяються:

  • за реципієнтом (об'єктом впливу ) - встановлюються для людини, інших живих організмів, рослин;

  • за елементом навколишнього середовища - НЕБ встановлю­ють якість атмосферного повітря, водного басейну, ґрунту та продуктів харчування;

  • за видом негативного впливу - НЕБ регламентують хіміч­не, механічне, акустичне, електромагнітне та радіоактивне забруднення довкілля;

  • за періодом (часом) негативного впливу - НЕБ бувають постійні і тимчасові.

Серед нормативів екологічної безпеки є гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин, їх також називають первинними, постійно діючими стандартами якості навколишнього середовища.

ГДК встановлюються за кожним елементом навколишнього середовища і кожним видом забруднення. Встановленню ГДК передує розробка нормативів тимчасової дії, таких як:

  1. ТДК – тимчасово допустимі концентрації шкідливих речовин;

  2. ОБРВ – орієнтовно безпечний рівень впливу;

  3. ОДК – орієнтовно допустима концентрація шкідливих речовин;

  4. ДЗК – допустима залишкова кількість шкідливих речовин;

  5. РГДК – розрахункова ГДК шкідливих речовин.

За умови встановлення ГДК для певної шкідливої речовини нормативи тимчасової шкідливої дії для неї скасовуються. Отже, для будь-якої шкідливої речовини не можуть одночасно існувати ГДК і ОБРВ або ТДК. ГДК встановлюється експериментально-дослідницьким шляхом, нормативи тимчасової дії – розрахунковим.

ГДК - це та максимальна концентрація речовин у будь-яко­му середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування), яка при більш чи менш трива­лому впливі на організм (контакті, вдиханні, прийманні всере­дину) не шкодить здоров'ю і не викликає віддалених ефектів (Сафранов, 2003).

Примітка

До останнього часу у визначеннях ГДК переважав антропоцентричний підхід, тобто враховувався пише вплив шкідливих речовин на організм людини. За визначенням М.Ф. Реймерса, ГДК - це така кількість шкідливої речовини в навколишньому середовищі, яка при постійному контакті або впливі на люди­ну за певний період часу практично не впливає на її здоров'я і не викликає негативних наслідків у її потомства. Останнім часом при визначенні ГДК вра­ховується не тільки міра впливу забруднювачів на здоров'я людини, але і їх вплив на диких тварин, рослини, гриби, мікроорганізми, а також на природні співтовариства загалом. Якщо речовина чинить шкідливий вплив на навко­лишнє середовище при менших концентраціях, ніж на людину, то при визна­ченні норми «виходять з порогу» дії цієї речовини перш за все на біоту (біо­логічні нормативи). Останні дослідження свідчать, що відсутність нижніх без­печних порогів, а отже ГДК, при впливі канцерогенів антропогенного похо­дження (наприклад, ПХБ, діоксини тощо) та іонізуючої радіації може призве­сти навіть до летальних наслідків або до генетичних змін. Критерії якості на­вколишнього середовища запропоновані Міністерством охорони здоров'я країни після дослідів на тваринах і добровольцях-людях щодо визначення без­печних рівнів впливу токсичних речовин на живі організми. ГДК в Україні, Росії та інших країнах закріплені законодавчо.

Безперечний пріоритет у науковій розробці концепції нор­мування шкідливих чинників навколишнього середовища на рівнях, безпечних для здоров'я населення, належить радянсь­ким ученим, зокрема академіку В.А. Рязанову.

Подробиці

Саме в СРСР у 1951 році були вперше введені нормативи якості повітря (ГДК) для десяти шкідливих речовин. На даний час система гігієнічного нор­мування, запропонована В.А. Рязановим, значно поширена і прийнята прак­тично всіма країнами світу.

Проведення досліджень біологічної дії забруднюючих речовин на стан здоров'я населення широко розгорнулося після відомих катастрофічних си­туацій забруднення атмосферного повітря в ряді промислових міст світу - Лондоні, Нью-Йорку та ін.

Результати досліджень показали пряму залежність між рівнем неспеци­фічної захворюваності населення та рівнем забрудненості повітря.

Ступінь впливу забруднюючих речовин на людину та інші організми, а також на різні елементи навколишнього середови­ща залежить від концентрації цих речовин, від їх токсичних властивостей, а також від тривалості впливу.

Цей вплив на організм людини надзвичайно багатогранний. Він може бути прямий і опосередкований, комплексний і ком­бінований.

Тобто в реальних умовах населених місць, побуту і виробни­цтва на людину впливають не окремі ізольовані чинники, а скла­дний комплекс, що визначає загальний реальний вплив.

Відповідна реакція організму на дію одних і тих самих за­бруднюючих речовин, які відрізняються за інтенсивністю і три­валістю дії, не є однозначною:

  • під дією високих концентрацій розвивається той чи інший патологічний процес;

  • під дією малих концентрацій протягом тривалого часу ви­никають зміни функціонального стану організму.

Подробиці

У 1963 році Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ) рекомендувала використовувати при визначенні якості повітря такі рівні ГДК:

  1. відсутність прямого або непрямого впливу на людину, тварин або рос­линність;

  2. можливість подразнення органів чуттів, шкідливої дії на рослинність, змен­шення прозорості повітря та інші;

  3. порушення життєво важливих фізіологічних функцій і виникнення хроніч­них захворювань;

  4. виникнення гострих захворювань і загибель людей і тварин.

У нашій країні при встановленні ГДК приймають перший рівень, коли концентрації домішок в атмосфері за періодичної дії або протягом усього життя людини не чинять ні на неї, ні на довкілля з цілому ніякого шкідливого впливу.

Встановлення ГДК для тих чи інших речовин потребує ретельного обґрун­тування, бо навіть незначні помилки, допущені при цьому, можуть призвести до порушення здоров'я людей або до значних економічних втрат.

Нормування допустимого вмісту шкідливих речовин у навко­лишньому середовищі ґрунтується на уявленні про наявність порогів їх дії. Разом з тим самі порогові концентрації не є абсо­лютними і залежать від багатьох чинників, як фізичних (агрега­тний стан речовин, середовище, у якому вони присутні, режим і тривалість надходження тощо), так і біологічних (фізіологічний стан організму, вік, шляхи надходження в організм тощо).

При нормуванні концентрацій домішок в атмосферному по­вітрі використовується принцип «лімітуючого показника». Згідно з цим принципом нормування проводиться за найчутливішим показником.

Подробиці

Наприклад, якщо запах речовини відчувається при концентраціях, які не чи­нять шкідливої дії на людину і довкілля, то нормування проводять з урахуван­ням порогу нюхового відчуття. Якщо ж речовина впливає на довкілля в мен­ших концентраціях, ніж на організм людини, то при нормуванні виходять з порогу дії цієї речовини на елементи середовища (наприклад, рослини). ГДК для різних природних середовищ мають свої особливості. Так, встановлення ГДК для атмосферних забруднень обумовлено тим, що на величину конце­нтрації домішок у повітрі значно впливають метеоумови, які визначають їх перенесення і розсіювання. Тому за критерій при встановленні ГДК тут бе­реться перш за все відсутність запаху - згідно з принципом, що сформулю­вав В.А. Рязанов: «Будь-який подразник - приємний, неприємний або нейт­ральний - стає неприємним, нестерпним, а іноді і патогенними, якщо він набуває нав'язливого характеру».

Для кожної забруднюючої повітря речовини в нашій країні і країнах колишнього СРСР встановлюються три нормативи ГДК:

- ГДК робочої зони (ГДК рз);

- ГДК максимально разова ( );

- ГДК середньодобова (ГДКсд).

ГДК робочої зони - кількість шкідливої речовини, яка при щоденній роботі протягом 8 годин за весь трудовий стаж не повинна викликати відхилень у стані здоров'я в поточному і віддаленому періодах життя працівника і його потомства. Робо­чою зоною вважається зона (простір) на робочому місці висотою до 2 метрів над рівнем підлоги. ГДКрз встановлюється експери­ментальним шляхом на тваринах чи людях і вимірюється в мг/м3.

ГДК максимально разова - концентрація шкідливої речо­вини, яка при вдиханні протягом 20 хвилин не повинна викли­кати рефлекторних (заснованих на рефлексах) реакцій в орга­нізмі людини - відчуття запаху, зміна біоелектричної актив­ності головного мозку, світлової чутливості очей тощо. Одини­ця виміру - мг/м3.

ГДК середньодобова (24 години) - не повинна чинити на людину прямого або непрямого шкідливого впливу - резорбтивного (загальнотоксичного), канцерогенного (що викликає ра­кові та інші пухлини), мутагенного (спадкових змін) та інших при невизначено довгому вдиханні (роки). Вимірюється також у мг/м3.

Усі шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпеч­ності:

I клас - надзвичайно небезпечні (бенз(а)пірен, свинець);

II клас - високонебезпечні (двоокис азоту, фенол);

III клас - помірно небезпечні (сірчаний газ, пил);

IV клас - малонебезпечні (оксид вуглецю, аміак).

У табл. 7.2 наведено ГДК деяких забруднюючих речовин у повітрі населених пунктів.

Таблиця 7.2. ГДК забруднюючих речовин, мг/м3

Забруднювач навколиш­нього середовища

ГДК рз

ГДКсд

Клас небезпеки

Пил

Аміак

Ртуть

Оксид вуглецю Діоксид сірки

0,5

0,2

-

5,0

0,5

-

20,0

0,01

-

10,0

0,15

0,04

0,0003

3,0

0,05

3

4

1

4

3

Атмосферне повітря відповідає стандартам (нормативам) якості, якщо виконується вимога

(7.1)

де , - концентрація шкідливої речовини, мг/м3, - її гранично допустима концентрація.

Деяким речовинам притаманний ефект сумації: якщо вони одночасно присутні в повітрі, то вони посилюють спільну дію. Тому їх сумарна концентрація не повинна перевищувати оди­ниці:

(7.2)

Для зіставлення рівня забруднення повітря окремих міст (територій) використовується комплексний показник забруднен­ня - індекс забруднення атмосфери (ІЗА):

, (7.3)

де - коефіцієнт приведення шкідливих речовин до зіставного вигляду за класом небезпеки.

Показники мають різні значення для різних класів:

I клас -1,7;

II клас - 1,3;

III клас - 1,0;

IV клас - 0,85.

Для речовин, що не мають ГДК, розрахунковим шляхом вста­новлюються тимчасові нормативи ТДК, ОБРВ, РГДК. Причому для робочої зони - строком на 2 роки, для повітря населених місць - на 3 роки.

Існують ГДК максимальні разові і середньодобові для зеле­них насаджень. Вони більш жорсткі, ніж для людини, а в окре­мих випадках беруться такими, як для людини.

Встановлені в Україні рівні ГДК для атмосферного повітря є більш жорсткими порівняно з аналогічними показниками в за­рубіжних країнах (табл. 7.3) (Лукьянчиков, 2002).

Для водного басейну розрізняють два різновиди НЕБ:

- ГДКгп у водоймищах господарсько-побутового призначення;

- ГДКрг у водоймищах рибогосподарського призначення.

Звичайно ГДКрг < ГДКгп.

Таблиця 7.3. Порівняльна характеристика середньодобових ГДК за­бруднюючих речовин, мг/м3

Країна

Вид забруднюючої речовини

сірчаний ангідрид

діоксид азоту

Оксид вуглецю

пил

Україна

0,05

0,04

3,0

0,15

Японія

0,12

0,08

12,5

0,1

Австралія

0,2

0,1

7,0

0,12-0,2

Швейцарія

0,1

0,08

8,0

0,15

ФРН

0,14

0,08

10,0

0,15

Канада

0,12

0,16

…

0,2

ГДКгп - це така концентрація шкідливої речовини, яка не повинна чинити прямого або непрямого впливу на організм людини протягом усього життя і не повинна погіршувати гігіє­нічні умови водокористування.

Існують також розрахункові нормативи екобезпеки (ТДК, ОБРВ), які встановлюються на три роки.

ГДК для забруднювачів водоймищ встановлюється за чотир­ма критеріями:

  1. токсикологічним (відсутність впливу домішок на здоров'я населення);

2) органолептичним (відсутність впливу забруднювачів на смак, колір, запах води);

3) загальносанітарним (відсутність впливу забруднювачів на загальний санітарний режим водоймища, тобто на процес самоочищення);

4) відтворювальним (відсутність впливу забруднювачів на від­творювання рибних ресурсів).

Для забруднюючих воду речовин встановлено також 4 класи небезпеки. Одиниця вимірювання ГДК для водного басейну - мг/л.

Для ґрунтів основним нормативом екологічної безпеки є ГДКг

- концентрація шкідливих речовин в орному шарі. Одиниця вимірювання - мг/кг. Особливості нормування якості ґрунту обумовлені тим, що забруднення ґрунтів діє на організм люди­ни не прямим шляхом, а опосередковано через інші середовища

- повітря, воду, рослини. Тому ГДКг - це концентрація шкідли­вих речовин, яка не повинна чинити прямого або непрямого впливу на дотичні з ґрунтом середовища і здоров'я людини.

При визначенні ГДК, крім загальносанітарного показника, використовуються також показники, що характеризують міг­рацію речовин а ґрунту н рослини, повітря, ґрунтові води.

Для продуктів харчування встановлюються ГДК або ОДК в мг/кг за 7 групами продтоварів: риба, м'ясо, молочні продукти, хліб (зерно), овочі, фрукти. соки.

Нормування домішок у продуктах харчування засноване на загальних принципах нешкідливості допустимого рівня вмісту чужорідних речовин у харчових продуктах.

Обмежувальні нормативи негативного впливу. Для того щоб вимоги НЕБ виконувалися, кожному підприємству з урахуванням місцевих умов і фонового рівня забруднення встановлюються нормативи, що обмежують викиди, скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів. Це вторинні нормативи ЯКОСТІ навколишнього середовища.

Кожне підприємство зобов'язане мати: проект нормативів гранично допустимих викидів (ГДВ) шкідливих речовин в атмо­сферу та проект нормативів гранично допустимих скидів (ГДС) шкідливих речовин у водний басейн.

ГДВ (ГДС) - така кількість забруднюючих речовин, яка надходить у навколишнє середовище з окремого джерела за оди­ницю часу та, з урахуванням дії інших джерел, не створює рів­ня забруднення, що перевищує ГДК.

Якщо з технічних або економічних причин досягнення норм ГДВ (ГДС) у поточному році неможливе, підприємству встанов­люються нормативи тимчасово узгоджених викидів (ТУВ) і тим­часово узгоджених скидів (ТУС). Вони встановлюються строго на певний термін до досягнення ГДВ (ГДС).

Вторинні нормативи якості навколишнього середовища по­діляються на короткострокові (г/с) і довгострокові (т/год).

Для твердих відходів існують ліміти їх розміщення в навко­лишньому середовищі за класами небезпеки і видами відходів.

Існують також нормативи внесення пестицидів і мінераль­них добрив.

Нормативи вилучення і використання природних ресурсів. Використання природних ресурсів здійснюється в порядку за­гального і спеціального користування.

Загальне ресурсокористування здійснюється для задоволення життєво необхідних потреб суспільства (оздоровчих, матеріаль­них, естетичних, рекреаційних) безкоштовно і не потребує спеці­ального дозволу (крім ресурсів природно-заповідного фонду).

Спеціальне ресурсокористування здійснюється на базі спеці­альних дозволів на відшкодувальній основі для ведення вироб­ничо-господарської діяльності (водокористування, землекорис­тування тощо).

Для цього виду ресурсокористування існує система норма­тивів (лімітів):

  • водокористування;

  • відведення земель для будівництва;

  • лісосіки;

  • видобутку мінерально-сировинних ресурсів;

  • озелененості тощо.

На даний час нормування спеціального ресурсокористуван­ня знаходиться на стадії розвитку і накопичення бази даних. Технологічні нормативи - це перш за все:

  • питомі витрати сировини на одиницю продукції;

  • норми утворення відходів за стадіями техпроцессу на оди­ницю продукції;

  • норми питомого викиду шкідливих речовин на одиницю продукції (на 1 тонну цементу, сталі тощо.)

Головне завдання цих нормативів - підвищення ефективності використання матеріальних і мінерально-сировинних ресурсів, зниження матеріало- і ресурсомісткості суспільного виробницт­ва, раціональне використання природних,благ і ресурсів.

Еколого-економічні нормативи - це переважно:

  • плата за викиди (скиди) забруднюючих речовин у навколишнє середовище і складування відходів;

  • плата за користування природними ресурсами;

  • такси штрафних платежів на відшкодування збитку, заподі­яного порушенням природоохоронного законодавства;

  • нормативи замикаючих витрат (кадастрових цін) на окремі види природних ресурсів.

Замикаючі витрати - централізовано встановлюваний нор­матив гранично допустимих наведених витрат на приріст виро­бництва продукту (ресурсу).

Еколого-економічні нормативи почали впроваджуватися в Україні, як і в інших республіках колишнього СРСР, у другій половині 80-х років XX століття у зв'язку з переходом від ко­мандно-адміністративних до переважно економічних методів управління охороною навколишнього природного середовища. Вони виконують важливу стимулюючу функцію, націлюючи підприємства на природоохоронну реконструкцію технологіч­них виробничих процесів. Крім того, вони дають змогу форму­вати фонди для фінансування природоохоронних заходів.

На даний час в Україні та інших країнах СНД встановлені ГДК для більш ніж 500 домішок у повітрі, більш ніж 1000 - у воді, водоймищах, більше 100 - в харчових продуктах, більше ЗО в ґрунті.

Крім того, науково обґрунтовані гранично допустимі рівні (ГДР) таких фізичних чинників навколишнього середовища, як шум, вібрація, електромагнітні поля різних діапазонів тощо.

Таким чином, система стандартів і нормативів, що застосо­вуються для охорони навколишнього середовища і раціональ­ного природокористування, є комплексом взаємопов'язаних об­межень і вимог до якості довкілля, за допомогою яких гаранту­ється екологічна безпека населення, забезпечується збереження біорізноманіття, а також раціональне використання і відтворення природних ресурсів в умовах сталого розвитку екосистеми.