17.5. Ефективність економічного механізму екологічного регулювання

Оскільки спосіб функціонування економічного механізму еко­логічного регулювання пов'язаний з послідовною реалізацією соціально-економічних дій, то його ефективність можна оці­нювати за такими трьома критеріями.

Перший критерій - ступінь успішності поєднання екологіч­них та економічних інтересів суб'єктів різних рівнів суспільно­го відтворення. Оцінка ефективності економічного механізму екологічного регулювання за цим критерієм визначається через показники еколого-економічного стану функціонування націо­нального господарства. Такі характеристики враховують як якість компонентів довкілля, так і прибутковість способу гос­подарювання.

Другим критерієм дієвості економічного механізму екологі­чного регулювання виступає його спроможність реалізувати власне економічні інтереси членів суспільства. Оцінювати діє­здатність економічного механізму екологічного регулювання під таким кутом зору можна за допомогою традиційних показників дохідності, у тому числі від природокористування та екологіч­ної діяльності.

Третім критерієм ефективності економічного механізму екологічного регулювання виступає його екологічна доцільність і поліпшення якості довкілля внаслідок застосування притаман­них йому інструментів у практиці господарювання. Цей крите­рій зумовлений необхідністю задоволення екологічних потреб суспільства через реалізацію екологічних інтересів у відтворенні нормальних природних умов життєдіяльності та господарюван­ня. Визначається екологічна конструктивність існуючого еко­номічного механізму екологічного регулювання насамперед че­рез динаміку показників стану навколишнього природного се­редовища, антропогенного впливу на довкілля, гарантування еко­логічної безпеки.

Позитивна оцінка ефективності економічного механізму еко­логічного регулювання за першим і третім критерієм свідчить, на нашу думку, про домінування раціонального природокористування, екологобезпечне функціонування національного господарства, тоді як негативна - про втрату керованості екологічної поведінки товаровиробників і споживачів, про посилення екологодеструктивних явищ у процесі суспільного відтворення.

Ринкові відносини потребують більш активного використання економічного інструментарію поліпшення процесу природокористування. Адже саме завдяки впровадженню надійних економіко-правових механізмів оздоровлення навколишнього приро­дного середовища створилися б такі умови виробничої діяль­ності, за яких суб'єктам господарювання було б вигідно дотри­муватися природоохоронних вимог, знижувати обсяги забруд­нення і запобігати його появі.

Закон України «Про охорону навколишнього середовища» (1991) започаткував функціонування ряду економічних інстру­ментів регулювання процесу природокористування. Базовими елементами нинішнього економічного механізму природокори­стування та природоохоронної діяльності є збори за викорис­тання природних ресурсів, за забруднення навколишнього при­родного середовища, екологічне оподаткування, система фінан­сування природоохоронних заходів, механізм відшкодування збитків, заподіяних внаслідок порушення законодавства про охорону довкілля. На думку фахівців, «на протязі останнього десятиліття загалом сформовано національне екологічне поле» (Сахаєв, 2003).

Основні позитивні результати чинного економічного механі­зму екологічного управління полягають у тому, що: 1) завдяки йому були опрацьовані основи платного природокористування; 2) ЙОГО економічний інструментарій є засобом, що забезпечує надходження фінансових ресурсів, необхідних для ліквідації забруднення навколишнього природного середовища.

Водночас явна спрямованість ВІТЧИЗНЯНОГО економічного механізму екологічного регулювання на пріоритет методу «ба тога» стосовно природокористувачів, які працюють у нинішніх складних економічних і соціальних умовах, аж ніяк не стиму­лює їх зацікавленість у дотриманні екологічних норм і зниженні техногенних навантажень на природу. Цей механізм не спону­кає їх до впровадження екологічно безпечних способів ведення господарства, сковує природозберігаючу діяльність, обмежує впровадження інноваційних екологоорієнтованих технологій, що призводить до закономірного погіршення стану довкілля.

До того ж, як справедливо зазначалось у науковій літературі, в останні роки в системі природоохоронного регулювання спостерігається тенденція до погіршення ситуації з урахуванням реаль­ної вартості природних благ (Міщенко, 2002). Але така прогресу­юча недооцінка екологічної складової, будучи чинником дефор­мації цінових співвідношень на всіх рівнях господарювання, стає перепоною на шляху ресурсозбереження, екологоконструктивної структурної перебудови економіки, екологізації національного господарства, а відтак, суперечить проголошеним екологічним пріоритетам і принципам сталого розвитку в Україні.

Економічний механізм екологічного регулювання (раціона­лізації природокористування) в Україні перебуває в стадії ста­новлення. Причому окремі його підсистеми та елементи мають різні ступені розвиненості та практичної реалізації.

Особливістю формування й становлення економічного меха­нізму екологічного регулювання є те, що цей процес здійсню­ється непослідовно, відбиваючи не тільки допущені політичні та господарські прорахунки на шляху до ринкової економіки, а й зберігаючи застарілі засади його створення відповідно до ви­мог колишньої командно-адміністративної системи. Причому розгортається процес формування й становлення економічного механізму екологічного регулювання в Україні у досить специ­фічних умовах розвитку ринкових відносин. Крім того, досі чимало еколого-економічних інструментів природокористуван­ня та природоохоронної діяльності існують лише на рівні зако­нодавчих положень, не будучи реалізованими та впроваджени­ми в практику господарювання.

Слід зазначити, що в нинішній системі економічного меха­нізму екологічного регулювання фактично не функціонує меха­нізм кредитування природоохоронних заходів, пільгового опо­даткування та цінового заохочення екологоконструктивної ді­яльності. Не набули необхідного розвитку механізми субсиду­вання екологічної інфраструктури, «зеленої» індустрії, націо­нального ринку екологічних послуг тощо, зокрема такі механі­зми, як екологічний аудит та екологічне страхування.

Проведений аналіз сучасного економічного механізму екологічного регулювання в Україні дав можливість виявити негативні тенденції його функціонування, а саме:

1) довготривалий процес формування цього механізму, що не відповідає еколого-економічним потребам розвитку національного господарства та гальмує розв'язання низки проблем, пов'язаних з переходом економіки на шлях сталого розвитку (екологічну модернізацію основних фондів, ресурсозбереження, екологоорієнтовану структурну перебудову, екологізацію суспільного відтворення);

2) відставання розвитку економічного механізму екологічного регулювання від темпів і потреб руху національних продук­тивних сил;

3) відсутність комплексності та нерівномірність формування підсистем економічного механізму екологічного регулюван­ня, що, безумовно, спричинює зниження вихідного «коефі­цієнта корисної дії» цього механізму.

Крім того, економічний механізм екологічного регулювання не забезпечений гнучким інструментарієм, який був би адек­ватним еколого-економічним реаліям, і характеризується не-конструктивністю в подоланні суперечностей взаємодії суспіль­ства з навколишнім природним середовищем. У свою чергу, та­кий стан економічного механізму екологічного регулювання в Україні є самостійним чинником нагромадження існуючих еколого-економічних суперечностей і появи та розгортання нових суперечностей. Цей висновок заслуговує на особливу увагу в процесі аналітичного прогнозування можливостей подолання загальнокризових процесів, властивих сучасному періоду транс­формації вітчизняної економічної системи.

Водночас дана ситуація свідчить про відсутність результати­вної управлінської системи забезпечення якості довкілля та ра­ціонального природокористування.

Оскільки «економічні ланки в системі управління все ще залишаються другорядними підрозділами, набір залучених еко­номічних інструментів - надто вузьким, надійність і сталість джерел фінансування (не кажучи вже про їх достатність) - незабезпеченими» (Міщенко, 2002), остільки синергічний ефект дії основ економічного механізму природокористування та при­родоохоронної діяльності спричиняє його неефективність і не­відповідність як регулятора екологічної поведінки суб'єктів го­сподарювання. Будучи нездатним запобігти накопиченню і за­гостренню еколого-економічних суперечностей, такий механізм провокує подальший розвиток екологічно невиваженої антропотехногенної діяльності, руйнацію матеріальної основи суспі­льного виробництва - його природно-ресурсної бази, а відтак становить реальну загрозу національним інтересам.

Але чим активнішим є безоглядне суспільне споживання природних благ, тим гостріша зворотна реакція довкілля. У такий спосіб діє своєрідний «екологічний бумеранг», який за­вдає великої шкоди.

Отже, через відсутність моделі якісного, ефективного еко­номічного механізму природокористування та природоохорон­ної діяльності завдаються збитки суспільному виробництву гальмуються процеси переходу до сталого екологозрівноваженого розвитку економіки країни.

Еколого-економічні потреби розвитку національних продук­тивних сил вимагають адекватного функціонування господар­ських форм, їх руху, а отже, відповідної модернізації стану і векторів діяльності нинішньої управлінської системи природо­користування та охорони довкілля, тобто перетворення її на ді­єву управлінську систему. Досягти цього можна, насамперед, за умови розбудови злагодженого, впливового, потужного ефек­тивного механізму екологічного регулювання.

З огляду на еколого-економічну ситуацію в Україні, досвід організації природоохоронної діяльності та обставини господа­рювання, що складаються під час переходу до ринку, пріорите­тним напрямом формування дієвої екологічної політики слід вважати фінансово-економічне заохочення суб'єктів господарю­вання, які прагнуть знизити обсяги шкідливих викидів і відхо­дів виробництва. В основу екологічної політики України має бути покладене стимулювання природоохоронної діяльності, яке ґрунтується на вже існуючій методологічній базі, випробуваній вітчизняною практикою, а також враховує досягнення інших країн у галузі розв'язання екологічних проблем.

До основних напрямів удосконалення економічного механіз­му екологічного управління належить модернізація існуючих регуляторів, яка здійснюється одночасно з розробкою і впрова­дженням у практику нових ринкових інструментів. Завдяки збалансованому поєднанню регуляторів примусово-обмежуваль­ного характеру з регуляторами стимулюючо-компенсаційного характеру можна забезпечити більш сприятливі умови для природо - та ресурсозбереження, а також для застосування екологі­чно безпечних технологій і методів господарювання.

Доцільно, на наш погляд, провести необхідні зміни в мето­дологічній базі вже існуючих економічних інструментів (збори/ платежі за забруднення, екологічний податок, екологічні фон­ди, штрафні санкції), а також запровадити нові, більш ефек­тивні регулятори природокористування, такі, як: різні види податкових пільг, пільгових позик, пільгового кредиту, гнучкі екологічні податки на продукт, матеріальне заохочення екологізації виробничої діяльності, диференціація ціноутворення згі­дно з екологічним критерієм.

Впровадження економічного механізму раціоналізації при­родокористування має здійснюватися шляхом не адміністративного тиску, а, так би мовити, економічного диктату, тобто ство­ренням таких умов для виробничої діяльності, за яких суб'єктам господарювання стало б вигідним досягнення екологічних ці­лей. При цьому утвердження економічних підходів до управ­ління природокористуванням і охороною навколишнього сере­довища активно поєднується з адміністративно-правовими ме­тодами управління.

Ідеться про необхідність формування та реалізації такого економічного механізму екологічного регулювання в Україні, який би гнучко та ефективно вводив екологічну складову до ринкової моделі розвитку національного господарства. Іншими словами, назріла потреба встановлення екологічно безпечної моделі ринкових відносин. Постає завдання перетворити іде­альну, теоретичну модель механізму екологобезпечного сталого розвитку шляхом розбудови економічного механізму раціоналі­зації природокористування на реальну модель вітчизняного спо­собу виробництва. Без спеціального урядового екологічного про­текціонізму цю справу не здійснити.