1.2. Структура сучасної екології та її взаємозв'язок з іншими науками

Проблема підвернений глобальної екологічної кризи порушила питання об'єднання всіх наукових знань і галузей практичної діяльності на єдиній науковій основі. У результаті екологія перетворилася в комплексну міждисциплінарну науку, структура якої містить близько 90 напрямів і піднапрямів, які сформува­лися впродовж останніх десятиліть в усіх галузях людської ді­яльності, де відбуваються процеси екологізації. Ці напрями умо­вно об'єднані в чотири блоки - біоекологію, геоекологію, техноекологією та соціоекологію.

Примітка

Екологізація - процес неухильного і послідовного впровадження систем тех­нологічних, управлінських та інших рішень, що дають змогу підвищувати ефективність використання природних ресурсів з одночасним збереженням або поліпшенням природного середовища (або взагалі життя) на локально­му, регіональному та глобальному рівнях. Екологізація науки, культури, всіх видів людської діяльності — найважливіша вимога сучасності, один із голо­вних чинників гармонійного розвитку людства.

Серед підрозділів сучасної екології виокремлюють «загаль­ну екологію», що об'єднує різні екологічні знання на єдиному науковому фундаменті. Головними складовими загальної еко­логії вважають теоретичну екологію, яка встановлює загальні закони функціонування екосистем, а також експериментальну та математичну екологію (моделювання екологічних процесів, обробка інформації та кількісний аналіз) (рис. 1.1).

Важливо зазначити, що кожен із прикладних екологічних напрямів має свою специфіку, своє коло екологічних питань, свої методи й масштаби досліджень. Але завдання в усіх одне: визначити характер і обсяги забруднень довкілля, пов'язаних з діяльністю людини, ступінь їх небезпечності і можливості нейтралізації, шляхи екологізації виробництва, економії та відтво­рення природних ресурсів.

Рис. 1.1. Схема структуризації сучасної екології

Як видно зі схеми, різнопланові екологічні дослідження мають завершуватися узагальненням усієї екологічної інфор­мації, що необхідна для:

• розроблення і реалізації планів та програм охорони довкіл­ля на локальному, регіональному і глобальному рівнях;

• створення наукових засад економіки природокористування;

• формування регіональної і національної екологічної політики;

• укладання міжнародних програм, угод і договорів у сфері природокористування;

• визначення тактики і стратегії екологобезпечного розвитку людства, збереження біосфери та життя на Землі.

Примітка

Економіка природокористування - дисципліна, що розглядає економічні ас­пекти раціонального використання природних ресурсів і охорони довкілля; новий розділ науки економіки (такою ж мірою - екології), який вивчає мето­ди і засоби найбільш ефективної взаємодії людини і природи з метою підтри­мання та відродження останньої, а також підтримання динамічної рівноваги кругообігу речовини та енергії в природі.

Роз'яснимо коротко особливості окремих блоків сучасної екології.

Агроекологія є одним із розділів прикладної екології. Це ком­плексна наукова дисципліна, об'єктом вивчення якої є агросфера планети, а предметом - взаємозв'язки людини з довкіллям у процесі сільськогосподарського виробництва, а також вплив сіль­ського господарства на природні комплекси.

Головна мета агроекології - ефективна екологізація всіх галузей сільського господарства для забезпечення виробництва які­сної екологічно чистої продукції и достатній кількості при збереженні і відтворенні природно-ресурсної бази аграрного сектору.

Агроекологія вивчає особливості екологічних процесів в агросфері і є ідеологічною основою екологічно збалансованого функціонування агросфери.

Біоекологія займається формуванням уявлень про екологію як економіку природи на основі вивчення потоків речовини, енергії та інформації В життєдіяльності організмів, їх груп та біологіч­них систем. Вона є праматір'ю і головною складовою сучасної екології. До складу біоекології входять екологія природних біо­логічних систем (аутекологія, демекологія, синекологія, біогеоценологія); екологія таксономічних груп; еволюційна екологія.

Геоекологія вивчає специфіку взаємовідносин організмів і середовища їх існування в різних географічних зонах, на суші і в океані, в тундрі, тайзі і тропіках, у горах і пустелях тощо; дає екологічну характеристику різних географічних регіонів, обла­стей, районів, ландшафтів; розглядає екологічні наслідки ендо- та екзогенних геологічних процесів, видобутку корисних копа­лин; займається екологічним картографуванням.

Екологія природних сфер досліджує екологічні процеси, що відбуваються на територіях, де вплив людини ще не відіграє вирішальної ролі у функціонуванні екосистем (заповідні тери­торії, позашельфові зони океанів і морів, пустелі, великі лісові масиви, гори, де антропогенні забруднення мінімальні або в межах допустимих для функціонування біоти норм).

Соціальна екологія - розділ сучасної екології, що вивчає роль людини в довкіллі не як біологічного виду, а як соціальної істо­ти, а також шляхи оптимізації взаємовідносин людського суспі­льства з природою. Тісно пов'язана з етнографією і соціологією.

Основними завданнями соціальної екології є:

1. Формування екологічної свідомості та екологічної культури.

2. Вивчення взаємовідносин суспільства і природи.

3. Розробка принципів і критеріїв екологічного менеджменту.

4. Формування основ локальної, регіональної та глобальної екологічної політики.

Техноекологія - найбільший за обсягом блок прикладних еко­логічних напрямів (і, відповідно, дисциплін), пов'язаних з такими сферами людської діяльності, як енергетика, промисловість, транс­порт, військова справа, сільське господарство, космос.

Серед завдань техноекології слід назвати такі:

- вивчення обсягів, механізмів і наслідків впливів на довкіл­ля та здоров'я людини різних галузей і об'єктів діяльності, особливостей використання ними природних ресурсів;

- розробка регламентацій природокористування і технічних засобів охорони природи;

- розв'язання проблеми утилізації відходів виробництва та відтворення зруйнованих екосистем;

- екологізація виробництв.

За останнє десятиліття в техноекологічних розділах виокремилися галузеві підрозділи, кожен з яких має свої методи еко­логічних досліджень і контролю, свою специфіку впливу на довкілля, способи утилізації відходів та свої методи й шляхи екологізації:

• військова діяльність - за її типами - екологічні проблеми механізованих військ; екологія і ракетна справа; екологія і військово-морський флот; екологічні проблеми військово-про­мислового комплексу; екологічні наслідки військових напря­мків та навчань; екологічна освіта військових кадрів; екологічна безпека військової радіотехніки; військова тех­ніка і стан довкілля та ін.;

• енергетика - екологія і ядерна енергетика; гідроенерге­тика і екологія; екологічні проблеми теплоенергетики; альтернативна енергетика (вітрова, сонячна, біоенергети­ка, геотермальна та ін.);

• промисловість - близько 20 галузевих підрозділів (еколо­гічні проблеми металургійної, нафтопереробної, хімічної, ма­шинобудівної, будівельної, цементної, м'ясо-молочної, цук­рової, фармацевтичної, деревообробної та інших галузей);

• транспорт екологічні проблеми повітряного, наземного автомобільного, водного, залізничного, трубопровідного, під­земного транспорту;

• сільське господарство (агроекологія) - екологія культурних рослин; екологія сільськогосподарських тварин; екологічні проблеми землеробства; екотоксикологія агросфери; заповідна справа и агросфері; агроекологічний контроль: моніторинг, аудит, експертиза; агроекологічний менеджмент і бізнес; аль­тернативне землеробство; соціальна екологія агросфери; агро­екологічна освіта і виховання; географічні інформаційні систе­ми (ГІС) в агропромисловому комплексі; екологічні проблеми електрифікації і механізації сільського господарства та ін.;

• космічна діяльність - екологія ближнього і дальнього кос­мосу, екологія космічних апаратів; екологія космічних тіл, подібних до Землі.

Урбоекологія, або екологія міських систем, досліджує про­неси урбанізованих селітебних і промислових територій, які фор­му ют і, екологічні умови та особливості функціонування екосис­тем під впливом житлових масивів, енергетики, транспорту, будівництва, різних галузей промисловості. Це території найбільш техногенно навантажені. Крім того, активно розвивають­ся такі напрями, як екологічна техніка, екологічна метрологія, Стандартизація і сертифікація, економіка природокористуван­ня, екологічна політика.

Останнім часом формується і такий напрям, як «екологія людини». Об'єктом досліджень цієї науки є людина, але не як соціальний об'єкт, а як біологічний вид. Фактично це екологія біологічного виду Ноmо Sаріеnsc. Але чітких, обґрунтованих розмежувань. між соціальною екологією і екологією людини поки що не зроблено. Існують також певні неузгодженості і з такими науками, як палеологія, безпека життєдіяльності, медична гео­графія та медична екологія (щодо цілей, завдань, методів дослі­джень, підходів). М. Реймерс визначив екологію людини як екологію людської популяції, яка охоплює як соціально-психо­логічні та етнологічні стосунки людей між собою, так і ставлен­ня людей до природи, тобто як комплексну еколого-соціально-економічну галузь знань (Реймерс, 1990).

Рис. 1.2. Місце екології в структурі сучасних наук

На завершення огляду поняття про сучасну екологію слід зазначити, що нині ще не можна говорити про цю науку як про консолідовану наукову систему. Формування фундаментальних основ її тільки починається, існує низка надзвичайно складних проблем, розв'язання яких потребує глибоких професійних знань, універсальної підготовки фахівців, їх взаєморозуміння і координації.

Структура сучасної екології свідчить про її тісний взаємо­зв'язок з іншими науковими дисциплінами (рис. 1.2).

Таким чином, в останні десятиріччя сформувалася нова між­галузева наукова дисципліна, яка спрямована на вивчення вза­ємовідносин людини і природи з метою збереження навколиш­нього природного середовища та поліпшення якості життя ни­нішнього і майбутніх поколінь людей.