3.4. Антропогенні проблеми довкілля

3.4.1. Використання природних ресурсів

Негативні сторони використання природних ресурсів зводяться головним чином до двох процесів: вилучення і виснаження (ви­черпання) природних ресурсів.

Вилучення природних ресурсів - це такий вид використан­ня природних ресурсів, при якому виключається альтернативне

використання тих самих чи Інших можливих функцій даного виду ресурсів у даний момент часу або в майбутньому.

Особливістю вилучення невідновних природних ресурсів є повне виключення використання даних ресурсів у майбутньо­му. Зокрема, лише один раз можуть бути використані паливні копалини: нафта, газ, вугілля. Аналогічно, використавши пі­сок пляжів у будівництві, ми назавжди позбавляємося його ре­креаційних чи берегоукріплюючих функцій.

Вилучення відновних ресурсів викликає тимчасове вилучен­ня їх із можливого альтернативного використання. Зокрема, вода, рослинні ресурси, атмосферні гази мають властивість по­повнюватися за рахунок процесів природного відтворення да­них ресурсів і, отже, можуть згодом бути використані знову.

Своєрідним видом відновних ресурсів є ресурси простору (територій). їх нове використання можливе після припинення використання попереднього.

Підґрунтям для врахування економічних наслідків вилучен­ні! природних ресурсів слід вважати неявні витрати (упущену ВИГОДУ). Вони виникають через неможливість одночасного вико­ристання даних ресурсів за їх альтернативними функціями.

Виснаження (вичерпання) природних ресурсів — це погір­шення якісних характеристик природних ресурсів внаслідок їх експлуатації; воно головним чином пов'язане з виконанням при­родними ресурсами економічних функцій. Зокрема, виснажен­ня землі викликає зменшення вмісту в ґрунті поживних речо­вин; вичерпання покладів корисних копалин обумовлює необ­хідність використовувати ресурси зі зниженим вмістом в них КОРИСНИХ мінералів тощо.

3.4.2. Забруднення

Говорити про забруднення можна тільки стосовно певного об'­єкта, якиіі сприймає наслідки цього явища, тобто біологічної, матеріаліанн або соціальної системи. При цьому мова йтиме про окремі визначення) ЩО кваліфікують зміну стану середовища як забруднення, якщо гака зміна є негативною для досягнення мети розвитку (функціонування) даної системи (об'єкта). Однак можна і потрібно нп діл йти головний об'єкт, стосовно якого да­валося б узагальнююче визначення забруднення.

Дійсно, наше безцінне багатство - найродючіша земля, за­лишаючись у полі, є середовищем існування біологічних орга­нізмів, а в інших умовах перетворюється на забруднюючу речовину, яка порушує роботу комунального господарства. Кисень, обов'язковий елемент для життя всього тваринного світу, є руй­нівником металів. Для одних організмів надходження тепла у водойми є сприятливим фактором, для інших має кваліфікува­тися як теплове забруднення, яке згубно впливає на розвиток. Таких прикладів можна навести безліч, оскільки практично всі речовини одночасно мають властивості і сприятливого, і забруд­нюючого агента стосовно різних об'єктів.

В умовах Землі універсальним еквівалентом усіх цінностей природи, на наше глибоке переконання, є людина. Це положен­ня необхідно трактувати ширше утилітарного розуміння задо­волення короткострокових потреб, включаючи в нього і потребу нести відповідальність за долю всього живого на Землі. Саме ж поняття «людина» має означати не окремий індивід чи колек­тив, а все суспільство в цілому. Таким чином, оцінка впливу змін у довкіллі на окремі об'єкти (наприклад, біологічні систе­ми і матеріальні цінності) повинна розглядатися з урахуванням майбутніх перспектив розвитку суспільства.

Під забрудненням довкілля слід розуміти зміну властивос­тей середовища (хімічних, механічних, фізичних, біологічних і пов'язаних з ними інформаційних), яка відбувається як наслі­док природних чи антропогенних процесів, що спричиняють погіршення функцій природи стосовно певного об'єкта (люди­ни, біологічного організму, об'єктів життєдіяльності людини). Класифікація можливих видів забруднення довкілля та їх харак­теристика наводиться в табл. 3.2.

Забруднення є соціально-економічним поняттям. Якщо будь-який елемент навколишнього середовища має альтернативні функції, при визначенні його забруднення доцільно застосову­вати принцип диз'юнкції. Це означає, що зміну середовища слід вважати забрудненням, якщо погіршилася хоча б одна з його функцій. Наприклад, до розряду забруднюючих речовин слід відносити: мінеральні добрива, що, підвищуючи родючість ґру­нту, одночасно забруднюють водойми; пестициди, що несуть по­ряд із позитивним ефектом небезпеку отруєння людей і тварин, та ін. Людина, намагаючись поліпшити деякі функції навколи­шнього середовища, здебільшого водночас ушкоджує інші його функції. Тому практично будь-яка антропогенна зміна навко­лишнього середовища є на сьогоднішньому етапі забрудненням довкілля.

Виправданими можна вважати такі спричинені людиною за бруднення, при яких сума позитивних ефектів у кількісному чи якісному відношенні перевищує сумарний результат негативних наслідків. В іншому разі зміна стану середовища веде до деградації його функції і не може вважатися виправданою. Довгий час у світі переважав саме такий характер використання середови­ща, що призвело до виникнення так званої екологічної кризи. У табл. 3.3-3.4 наведені основні показники, що характеризують процеси атмосферного і водного забруднення в Україні.

Таблиця 3.2. Характеристика основних нидів забруднення навколишнього середовища

Вид забруднення

Визначення

Механічне Хімічне Фізичне - теплове (термальне) - світлове - шумове - електромагнітне 4. Радіаційне 5. Біологічне - біотичне - мікробіологічне 6. Інформаційне

Засмічення середовища агентами, що справляють лише механічний вплив без хіміко-фізичних наслідків (наприклад, сміттям) Зміна хімічних властивостей середовища, що негативно впливає на екосистеми і технологічні пристрої Зміна фізичних параметрів середовища: температурно-енергетичних (теплове чи термальне), хвильових (світлове, шумове, електромагнітне), радіаційних (радіаційне чи радіоактивне) тощо. Підвищення температури середовища, головним чином, внаслідок промислових викидів нагрітого повітря, газів і води; може виникнути і як вторинний результат зміни хімічного складу середовища Порушення природної освітленості місцевості внаслідок дії штучних джерел світла; може приводити до аномалій у житті рослин і тварин Збільшення інтенсивності шуму понад природний рівень; у людини викликає підвищену стомлюваність, зниження розумової активності, а при досягненні 90-100 дБ -поступову втрату слуху Зміна електромагнітних властивостей середовища (спричиняють лінії електропередач, радіо і телебачення, робота деяких промислових і побутових установок та ін.); призводить до глобальних і місцевих географічних аномалій і змін у тонких біологічних структурах Перевищення природного рівня вмісту в середовищі радіоактивних речовин Проникнення в екосистеми і технологічні пристрої різних видів тварин і рослин, які порушують екологічну рівновагу чи спричиняють соціально-економічні збитки Поширення певних, як правило небажаних для людей, біогенних речовин (виділень, мертвих тіл та ін.) або тих, які порушують екологічну рівновагу А. Поява надзвичайно великої кількості мікроорганізмів внаслідок їх масового розмноження на антропогенних субстратах або середовищах, змінених людиною в ході господарської діяльності Б. Набуття раніше нешкідливою формою мікроорганізмів патогенних властивостей чи здатності пригнічувати інші організми в співтовариствах Зміна властивостей середовища, що погіршує його функцію як носія інформації

Таблиця 3.4 Динаміка скидання зворотних вод у водні об’єкти за основними секторами національної економіки України, млн. (Довкілля, 2003; Довкілля, 2004)

Сектор економіки	Роки 1992 2003
Усього в Україні у т.ч. за напрямками, % енергетика та промисловість, з них: - забруднених, - без очищення сільське господарство, з них: - забруднених - без очищення житлово-комунальне господарство, з них: - забруднених - без очищення	17026 9459 58 59 24 31 30 36 12 11 36 7 93 99 24 28 .. 37 40 3 4

3.4.3. Порушення ґрунтів

Порушення (руйнування) ґрунтів є результатом складного ком­плексу антропогенних і природних впливів на процеси зміни фізико-хімічннх і механічних характеристик ґрунту. Як прави­ло, першопричиною порушення (руйнування) ґрунтів є проце­си, що Ініціюються діяльністю людини (механічна обробка ґрун­тів, трансформація шарів землі під час будівництва, переущіль­нення ґрунті і! внаслідок діяльності транспорту, випас худоби, полин земель, інші види зміни режиму ґрунтових чи поверхне­вих вод, забруднення ґрунтів тощо) (див., наприклад, Сельско-хозяйственная, 2000; Шубравська, 2002; Методи, 2004). Наслідки цих первинних змін можуть багаторазово посилюватися під впли­вом природних чинників: наприклад, вітру, дощових потоків тощо. Слід підкреслити, що ґрунт є особливим органіко-мінеральним природним утворенням, яке виникло внаслідок дії жи­вих організмів, розкладання мертвих організмів, впливу приро­дних вод, атмосфери, гравітаційного поля Землі. Це складна і дуже вразлива система, що створювалася століттями, але може бути зруйнована неправильними діями людини за лічені роки, місяці і навіть дні.

Цифри і факти

Сьогодні в Україні має місце дуже високий рівень освоєння території: тільки 8% площі країни залишається в некультивованому природному стані (боло­та, озера, ріки, гори). Сільськогосподарська освоєність земельного фонду за станом на початок 2004 р. охоплює 72% території країни, з яких на ріллю припадає 56% (Довкілля, 2004).

Найбільший рівень сільськогосподарського освоєння територій мають землі Запорізької (88%), Миколаївської (87%), Кіровоградської (86%), Дніпропет­ровської та Одеської (по 83%), Херсонської (82%) областей. Трохи нижчий цей показник у лісостепових областях, у 1,5-2 рази менший у зоні Полісся. Для порівняння: у США розораність території складає 19%, Франції і ФРН -33%, Італії 31%.

Площа цілинних земель в Україні становить тільки 0,4% її території, на частку площ під багаторічними насадженнями припадає 2,2%, косовицями -5,8% і пасовищами - 13,2% (Національна, 2003).

Показник сільськогосподарського освоєння земельного фон­ду, який є одним із найвищих у світі - 72% території країни за порівняно невисокої густоти населення свідчить про безпреце­дентно низьку ефективність сільськогосподарського виробницт­ва в Україні (!).

Можна назвати цілий ряд процесів екодеструктивного антро­погенного впливу на ґрунти.

Ерозія ґрунтів - це процес руйнування верхніх, найбільш родючих шарів ґрунту і порід, що його підстилають.

Як зазначено вище, первинною причиною ерозії ґрунтів є діяльність людини, що потім посилюється впливом природних сил. Залежно від переважання тих чи інших факторів, що впли­вають на хід ерозійних процесів, виділяють такі форми даного виду порушення ґрунтів:

• механічна (агротехнічна) ерозія - відбувається внаслідок ме­ханічної обробки ґрунтів; побічним результатом, зокрема, може бути систематичне зрушення ґрунту вниз по схилу внаслідок роботи сільськогосподарських машин і знарядь під час оран­ки; надзвичайно небезпечною слід вважати механічну обробку ґрунтів уздовж земельного схилу: після глибокої оранки та­ких земель дощ, вітер і гравітаційні сили можуть зруйнувати землю (наприклад, вимивши яр) за лічені місяці, а при силь­ному дощі - навіть за години. Тому заборонено культивацію просапних культур (тобто таких, що потребують, як буряк чи соняшник, багаторазової механічної обробки міжрядь) на схи­лах, що мають кут нахилу більше I^е, а угіддя, що мають нахил більше 7°, взагалі повинні виводитися із сільськогосподарсько­го виробництва, яке потребує механічної обробки землі;

• будівельна ерозія спричиняється порушенням трав'яного покриву при будівельних роботах будь-якого типу;

• транспортна ерозія є наслідком порушення рослинності транспортними засобами; особливо відчутна в пустелі і тундрі;

• пасовищна ерозія відбувається через ослаблення трав'яного покриву під впливом витоптування чи виїдання тваринами;

• вітрова ерозія (дефляція, видування) відбувається внаслідок перенесення ґрунтових частинок повітряними потоками; при сильній дефляції виникають пилові бурі;

• водна ерозія викликається перенесенням ґрунтових части­нок під дією водних потоків; характерним наслідком є утво­рення ярів;

• хімічна ерозія є наслідком нагромадження в ґрунтах окре­мих хімічних компонентів (мінеральних добрив, ядохімікатів, ін.), що руйнують структуру ґрунту.

Цифри і факти

В Україні на початок 2004 р. площа еродованих земель оцінювалася в 49% загального фонду сільськогосподарських угідь, найгірші показники мають Донецька (70%), Луганська (62%) і Одеська (56%) області. Більше ПОЛОВИНИ продуктивних земель еродовано в Кіровоградській, Миколаївській, Харківсь­кій областях (Національна, 2003).

Щорічно через неправильну обробку зі схилів змивається близько 500 млн тонн продуктивних земель, при цьому безповоротно втрачається 24 млн тонн гумусу, 1 млн тонн азотовмісних речовин, 0,7 тонн фосфору і 10 млн. тонн калію. У цілому по Україні площа еродованих земель збільшується на 80 тис. га за рік. Економічні збитки тільки через ерозію земель становлять більше 9 млрд грн (Методи, 2004).

Переущільнення ґрунтів за своїми екодеструктивним нас­лідили п є процесом, дуже близьким до ерозії, і найчастіше стає її початковим етапом. Переущільнення ґрунтів - це процес руйнування структури ґрунтів під впливом надмірного техно­генного тиску на ґрунтову поверхню.

Пік цінування земель - процес появи в літологічному про­філі повітряно-сухих ґрунтів і зниження природної вологості до показника менше 60% повної вологоємності. Висушування обу­мовлює зниження родючості ґрунту, сприяє розвитку ерозійних процесії!. Його негативний вплив на сільськогосподарські землі починається при зниженні рівня ґрунтових вод до 1,8 м (Козьменко и др., 1992).

Причинами висушування земель можуть бути як гірничі роботи, що супроводжуються утворенням западин, балок, так і недоліки меліоративного проектування через недостатньо висо­кий рівень знань і загальної культури землеробства. Наслідком цього може бути, зокрема, непродумане закладення глибоких висушувальних канав без урахування властивостей ґрунтів і напрямків майбутнього використання осушених угідь.

Висушування земель може спричинятися необачним регулюванням стоку рік і збільшенням глибини водойм. Ці дії мо­жуть інтенсифікувати підземні стоки і тим самим обумовлювати зменшення обводнювання. Висушування земель може вини­кати внаслідок побудови дамб, обвалування та інших робіт, спря­мованих на підведення поверхневих вод за межі території. Ще одна причина можливого висушування - вирубування лісових насаджень. Це веде до активізації процесів випарування з по­верхні, в отже, і до зниження рівня ґрунтових вод.

Підтоплення земель - це процес підвищення природної во­логості ґрунтів понад 80% їх повної вологоємності, що відбува­ється під впливом примусового підйому рівня ґрунтових вод у зону аерації (Козьменко и др., 1992).

До підтоплення призводить не тільки нераціональне спору­дження водоймищ. Значна частина підтоплених земель утворю­ється через порушення норм поливу при зрошенні, втрати води (витік) у зрошувальних мережах, через технічну недосконалість проектів зрошення. При цьому особливо інтенсивно підтоплення відбувається в перші 2-3 роки функціонування зрошуваль­ної системи.

Чимало земель зазнають підтоплення внаслідок створення котлованів, траншей та інших земляних споруд. У них накопи-і поверхневі та дощові води, які потім з'єднуються з підземними. Проникаючи в породи, ці води викликають їх обвод­ниш і підвищують рівень ґрунтових вод.

До підтоплення можуть призвести і різні земляні роботи, спрямовані на створення насипних об'єктів (насипів, відвалів і ото). У насипних ґрунтах створюються сприятливі умови для конденсації водяної пари, крім того, такі об'єкти можуть пере­шкоджати природному стоку поверхневих вод і фактично вести до виникнення штучних джерел водозбору.

Досить часто підтоплення спричиняється порушенням стру­ктури верхнього шару ґрунту внаслідок зняття рослинного покрову та викорчовування кореневої системи. Поверхневі ґру­нти втрачають свій природний захисний шар, це може вести до збільшення кількості вологи в породах через кращу проник­ність поверхневих ґрунтів і до збереження вологи в породі вна­слідок відсутності її транспірації рослинністю.

Процеси стійкого довгострокового підтоплення земель називаються заболочуванням.

Забруднення ґрунтів - привнесення і виникнення в ґрунті нових, звичайно нехарактерних для нього фізичних, хімічних чи біологічних агентів, або перевищення за певний час середнього багаторічного природного рівня (у межах його найбільших ко­ливань) концентрації названих агентів (Реймерс, 1990).

Основними джерелами забруднення ґрунтів є: забруднюючі речовини, що осідають з повітря (тобто первинним у даному випадку є атмосферне забруднення); привнесені мінеральні і надмірна кількість органічних добрив, пестицидів чи інших хімічних речовин, наприклад, дефоліантів чи засобів обробки ґрунтів (для і розкислення); речовин, що містяться у воді для поливу; речо­вин, що надходять внаслідок діяльності людини (паливно-мас­тильні матеріали, непередбачені витоки чи^-розливи матеріалів ПІД час роботи машин, транспортних засобів, а також втрати речовин через неправильне збереження на складах і сховищах, у т.ч. під час аварій); виробничі і побутові відходи.

Забруднення ґрунтів змінює перебіг процесу ґрунтоутворення (здебільшого гальмує його), різко знижує родючість ґрунтів, викликає накопичення забруднювачів у рослинах, з яких вони потрапляють в організм людини прямо чи побічно (з рослинними або тваринними продуктами). Ще одним наслідком забруднення ґрунтів є послаблення процесів самоочищення ґру­нтів. Це підвищує загрозу накопичення хвороботворних органі­змів і створює ризик виникнення небезпечних хвороб.

Для України серйозною проблемою залишається радіаційне забруднення ґрунтів внаслідок Чорнобильської аварії. Загальна площа радіоактивного забруднення ґрунтів радіоактивним цезієм складає 8,4 млн га сільгоспугідь, більша частина яких розташована в Житомирській області (70%) і в південних райо­нах Київської області (15%). Інші забруднені ділянки розки­дані по території Рівненської, Волинської, Чернігівської, Вінницької, Черкаської і Тернопільської областей (Національна, 2003; Яцик, 2001).

Засолення ґрунтів є однією з форм забруднення ґрунтів і визначається як підвищення вмісту в ґрунті легкорозчинних солей (карбонату натрію, хлоридів і сульфатів). Засолення звичайно обумовлене природним надходженням солей із ґрунтових чи поверхневих вод, але найчастіше причиною є нераціональне зрошення. Ґрунти вважаються засоленими при вмісті більше 0,1 % ваги токсичних для рослин солей або 0,25% солей у щіль­ному залишку (для безгіпсових ґрунтів) (Реймерс, 1990).

Динаміку основних показників екодеструктивного впливу на ґрунти України розраховано за різними джерелами та наведено в табл. 16.5 (Довкілля, 2004; Національна, 2001; Охорона, І 999; Дорогунцов та ін., 1992).

Таблиця 8.5. Показники екологічної деструкції ґрунтів України

Показник	Значення
	млн га	%
Зменшення вмісту гумусу (за останні 35-40 років)	-	з 3,5 до 3,1
Збільшення площі кислих фунтів (за останні 25 років)	На 1,8	25,0
Збільшення площі засолених ґрунтів (за останні 25 років)	На 0,6	24,0
Щорічне зростання площ еродованої ріллі	0,060-0,080	0,1-0,2
Сільгоспугідь, уражених водною ерозією	13,4	32,0
Частка сільгоспугідь, що зазнають вітрової ерозії	6,0	14,4
Частка засолених і солонцюватих ґрунтів	4,3	12,5

Таблиця 3.6. Показники утворення, використання і знешкодження ток­сичних відходів в Україні за станом на початок 2004 р. (Розраховано за даними: Довкілля, 2004; Національна, 2001)

Показники	Відходи всіх класів небезпеки	Клас небезпеки відходів
		І	II	ІІІ	IV
Щорічний обсяг утворення відходів, тис. тонн	79 000	9	488	1940	76 563
Частка відходів, що використовуються, %	33	13	42	50	33
Частка відходів знешкоджених або знищених, %	3	73	12	3	2
Частка відходів, організовано складованих, %	60	2	37	29	63
Частка відходів, складованих неорганізовано, %	1	1	1	<1	<1
Середні витрати на знищення, знешкодження та складування 1 тонни відходів, грн/т	5	641	49	233	1
Загальний обсяг відходів в організованих сховищах на початок 2004 р., тис. тонн	2 745 068	138	1557	22 562	2 720 811
Площа сховищ, необхідна для складування одиниці відходів, га/тис. тонн	0,012	8,123	3,832	0,213	0,022
Об'єм сховищ, необхідний для складування одиниці відходів, м3/тис. тонн	34	2811	279	939	27

До комплексних форм забруднення призводить поховання промислових побутових відходів. Особливо гостро стоїть зазна­чена проблема в Україні, де рівень експлуатації відходосховищ дуже низький. Досить часто виникають випадки загорання смітників і полігонів. Іноді це переростає в процес перманентного ТЛІННЯ відходів, що супроводжується інтенсивним забрудненням атмосфери інгредієнтами невідомого складу. Не вдається уникнути вторинних процесів забруднення ґрунтів, поверхневих і підземних вод відходами, що вимиваються і розчиняються (табл. 8,6)

Цифри і факти

• Сьогодні в Україні загальна маса накопичених відходів (у поверхневих сховищах) перевищує 25 млрд тонн, що в розрахунку на 1 м² території становить близько 10 тис. тонн. На одну людину припадає понад 400 тонн. Загальна площа земель, зайнятих під скупченнями відходів (відвали, терикони, шлаконакопичувачі, різного роду смітники тощо), складає біль­ше 160 тис. га (розраховано за даними: Довкілля, 2004; Національна, 2001)

• Щорічно в країні утворюється 35 млн м³ побутових відходів, тобто близь­ко 0,8 на одного жителя. Ці відходи складуються в 770 сміттєсховищах, з яких 80% не обладнані системами захисту від забруднення ґрунтів, води і повітря (Національна, 2001).

• У критичному стані знаходиться зберігання сільськогосподарських хімі­катів (отрут, мінеральних добрив, інших речовин). Основна проблема в тому, що в країні накопичилася значна кількість високотоксичних відхо­дів, у більшості з них давно минув термін реалізації, утрачене ідентифі­каційне маркування. Не витримуються вимоги щодо зберігання цих ви­сокотоксичних речовин. Бувають випадки загорання сховищ, збережен­ня речовин під відкритим небом, витоки в ґрунт і водойми. Ще й дотепер не вирішено проблему утилізації чи хоча б нейтралізації невикористаних речовин. За укрупненими оцінками в середньому в кожній з областей України зберігається 500-700 тонн невикористаних сільськогосподарсь­ких хімікатів.

3.4.4. Порушення режиму водних систем

Порушення режиму водних систем - це зміна процесів циркулювання водних потоків, яка погіршує підтримання стану рів­новаги природних екосистем.

Вода відіграє надзвичайну роль у забезпеченні існування ЖИВИХ організмів.

По перше, активні процеси обміну речовин в організмах від­буваються тільки у водному середовищі. Поживні речовини і гази надходять до клітин, що їх споживають, тільки в розчине­ному вигляді. Вміст води в активно функціонуючих живих ор­ганізмах, коливається від 70% до 98%. Не випадково відомий фізіолог К. Шмідт-Нільсон характеризував живий організм як «водний розчин, укладений в оболонку - поверхню тіла».

По-друге, вода становить основу всього живого на Землі не тільки у кількісному відношенні. Завдяки своєрідним фізико-хімічним властивостям вона забезпечує принципову можливість перебігу процесів метаболізму як у самих організмах, так і на екосистемному рівні. Це відбувається завдяки важливим якіс­ним особливостям води:

• вода дуже міцна хімічна сполука; вона має найбільший з усіх рідин поверхневий натяг - це визначає її високу капі­лярність;

• газоподібна вода (водяна пара) легша за повітря, завдяки чому утворюються хмари і відбувається перенесення води в атмосфері;

• вода має унікальні діелектричні властивості; виявляючи надзвичайно низьку електропровідність у хімічно чистому вигляді, вода різко посилює її, перетворюючись на чудовий провідник з появою в ній навіть слідів солей;

• властивості багатьох речовин, розчинених у воді, залежать від конфігурацій гідратних комплексів зв'язаної води; у свою чергу, це визначає особливості молекулярних біологічних структур.

По-третє, унікальні фізико-хімічні властивості води спри­яють формуванню своєрідної буферної зони, яка «гасить» про­цеси турбулентності, підтримуючи стан стійкої динамічної рів­новаги в екосистемах Землі:

• вода здатна «гасити» гідродинамічні збурювання;

• гідравлічне середовище є чудовим термодинамічним буфе­ром, зокрема, вода має унікальну здатність розширюватися при замерзанні, через що лід набуває густини менше оди­ниці і не тоне у воді; остання, залишаючись у рідкому агре­гатному стані, дає можливість живим організмам існувати під кригою, не замерзаючи;

• жодна природна сполука не має такого поєднання надзви­чайно високої питомої теплоємності з високою прихованою теплотою плавлення і випарування;

• саме цією властивістю води значною мірою обумовлена ве­лика теплова буферність геосфер, тобто здатність геосфер згла­джувати значні коливання температур.

По-четверте, водні системи є середовищем існування й міг­рації багатьох біологічних видів. Водні об'єкти служать їм дже­релами їжі, транспортними магістралями, домівкою чи репро­дуктивним середовищем (простором розмноження).

З іншого боку, водні артерії, несучи життя всьому живому, самі дуже залежать від стану екосистем, які їх підтримують і оточують (болота, луги, прибережні ліси), а також стану екоси­стем усередині самих водойм.

Усе це обумовлює вразливість водних систем до дії будь-яких видів антропогенного впливу. Розглянемо основні з них.

Зарегулювання стоку рік виникає в результаті створення і них перешкод, що погіршують природну течію рік. Як правило, такими об'єктами є дамби, які зводяться людиною для підвищення рівня води у водоймах. Первинними наслідками цього виду впливу є затоплення значних площ (що особливо суттєво для рівнинних умов території України), а також зни­ження рівня води на ділянках рік, розташованих за течією нижче від дамб. Вторинними ефектами цих явищ можуть бути:

• підтоплення (заболочування) площ, які прилягають до за­топлених територій; зокрема, тільки в зоні підтоплення во­доймищ Дніпровського каскаду опинилося більше 230 тис. га земель, 133 а яких практично заболочені; підтоплено більше 100 міст і селищ (Шевчук та ін., 1996; Яцик, 2001; Закорчевна, 2002);

• збільшення втрат води через посилення поверхневого випа­ровування;

• висушування земель, що прилягають до русла рік нижче за течією від дамб;

• блокування природних магістралей міграції риби (наприклад на нерест) і річкових тварин;

• деградація рослинного і тваринного світу річкових екосистем;

• замулення, заболочування та евтрофікація водойм;

• загроза виникнення катастрофічних ситуацій у випадку прориву дамб.

Вилучення води з водних об'єктів для промислового і сільсь­когосподарського виробництва може спричинити значне знижен­ня рівня води в річках чи озерах. Це веде не тільки до економіч­них втрат (зростання дефіциту води), але й до деградації водних прибережних екологічних систем. Зокрема, саме цей вид екодеструктивного впливу спричинив трагедію Аральського моря, рівень води і площа поверхні в якому зменшилися в кілька разів. Море практично перестало існувати, розпавшись на окремі дегра­дуючі водойми. Причина - значне вилучення води з річок Амуда­р'я і Сирдар'я, що живили море. Іншим прикладом є різке зни­ження рівня води (на 18 м) у вірменському озері Севан внаслідок спорудження там водозабірного каналу. Лише ціною величезних економічних витрат (довелося пробивати в скелях компенсацій­ний тунель, що за довжиною лише трохи поступається тунелю під Ла-Маншем) і еколого-економічних збитків (погіршення якості рибних запасів в озері) втрати води вдалося призупинити. В Укра­їні через подібні втручання людини значна кількість рік (особливо маленьких) виявилися під загрозою деградації і навіть зникнення.

Зміна русел рік - це штучна деформація напрямку стоку рік. Одним із найбільш небезпечних наслідків цього є порушен­ня усталеного режиму водообміну між водними об'єктами і при­бережними екосистемами. З одного боку, біоценози втрачають «звичне» джерело вологи, з іншого - ріки залишаються без при­родного екологічного захисту і біорегуляторів (прибережних лісів, лугів, природної рослинності і тварин - мешканців коли­шнього русла). Малі ріки міліють внаслідок вирубування при­бережних лісів, втрачають у результаті «випрямлення» русел свої смарагдові луги і болотні фільтри. Втрачаючи свої джере­ла, що замулюються сповзаючою з берегів землею, малі ріки поступово вмирають. На жаль, цей вид впливу актуальний не тільки для Сибіру (у зв'язку з горезвісним проектом великомасштабного перерозподілу стоку рік), але й для України. Численні проекти «випрямлення русел рік», які, на жаль, були реалізо­вані в 60~70-ті роки XX ст. в країні, завдали значного удару по річках, особливо малих, які, немов кровоносні судини, насичу­вали екосистеми країни живлющою вологою.

Останні два види впливу на водні системи поєднуються під час будівництва каналів. Значних збитків природному середо­вищу України завдало будівництво Придунайської системи зро­шувальних каналів, водоводу Дніпро - Крим.

Порушення екосистем, які підтримують водні об'єкти, викликає зміни стану рослинних і тваринних ресурсів, що пря­мо чи опосередковано пов'язані з підтриманням стану рівнова­ги водних об'єктів. Особливої шкоди завдають вирубування при­бережних лісів, переорювання лугів, осушення боліт, а також процеси, які прямо чи опосередковано ведуть до знищення тва­рин, що живуть у даних екосистемах (наприклад, внаслідок використання ядохімікатів). Водні об'єкти, позбавлені біоти, яка їх підтримує, швидко деградують. До цього ж результату веде вже згаданий процес зміни русел рік. Зокрема, через руйнуван­ня берегів Дніпра внаслідок знищення рослинності вже втраче­но 6176 га землі. За останні 35 років у водоймища потрапило 337 млн м³ продуктів руйнування берегів (Шевчук та ін., 1996; Яцик, 2001).