В) Теорія зовнішньої залежності

Концепції зовнішньої залежності відштовхуються від поширеної в західній історико-економічній літературі схеми взаємовідносин центр - пери­ферія, які почала формуватися ще в XV ст. одночасно із зародженням світового ринку. Гострого соціально-політичного забарвлення вони набули в 70-х роках у марксистських політико-економічних доктринах, що розглядали країни третього світу як такі, яким притаманні економічні, політичні та інституціональні внутрішні й зовнішні обмеженім, пов’язані з їх залежним становищем від багатьох країн у системі світової економіки та міжнародних економічних відносин. Теорія зовнішньої залежності має три основні форми: неоколоніальну модель залежності, хибну парадигму розвитку і теорію дуаль­ного розвитку.

Неоколоніальна модель залежності розглядає зростаючу взаємоза­лежність країн світу як односторонню - колишніх колоній від метрополій та інших розвинутих країн. Панівне становище держав з найвищим доходом, що випливає з високого рівня їхнього економічного, політичного, технологічного та соціального розвитку, об’єктивно надає їм ряд додаткових порівняльних і конкурентних переваг відносно країн з низьким доходом. Тим самим форму­ються відносини нееквівалентного обміну у взаємній торгівлі, розвинуті країни отримують економічну і технологічну ренту, транснаціональні компанії вилучають ефект масштабу виробництва, експлуатують природні та людські ресурси менш розвинутих країн тощо.

Використовуються провідні позиції індустріальних країн у міжнародних фінансових організаціях при визначенні умов надання позик і кредитів державам третього світу та країнам з перехідною економікою. Водночас у менш розвинутих країнах у наявності чи формуються (як у постсоціалістич- них країнах) відносно нечисленні, але економічно і політично впливові верстви (приватні підприємці, землевласники, вищі державні чиновники, профспілкові лідери, компрадорська інтелігенція та ін.), які зацікавлені в збереженні статус-кво, що забезпечує їм реалізацію власних економічних і політичних інтересів.

Політика і економічна філософія місцевих еліт та фінансових олігархів дуже часто спрямована на імітацію радикальних реформ, що консервує політичну, економічну і технологічну відсталість бідних країн, посилює їхнє залежне становище в міжнародній економічній системі. Іноді такі форми розвитку називають Наслідувальним, або залежним капіталізмом. Крайніми засобами розв’язання проблеми залежного розвитку оголошується рево­

люційна боротьба в окремих країнах чи навіть спільні виступи бідного Півдня проти багатої Півночі. Більш помірний варіант передбачає докорінну перебу­дову міжнародних економічних відносин, створення нового міжнародного економічного порядку, в якому повною мірою враховувалися б інтереси і потреби незалежних держав, що стали суб’єктами світогосподарських зв’язків у 50-60-х роках та після розпаду колишнього СРСР.

Хибна парадигма розвитку є, по-перше, у теоретичному плані результа­том позитивної і нормативної функцій економічної теорії, невдалою спробою застосувати позитивне економічне знання в безпосередній господарській практиці. По-друге, вона вказує на неспроможність механічного перенесення теоретичних постулатів і доктрин, що діють в одному економічному середо­вищі, в іншу господарську систему. По-третє, хибна парадигма розвитку засвідчує все ще наявну синкретичність, недиференційованість економічного знання з огляду на його загальноцивілізаційні параметри, індикатори та локально-господарські особливості, що виразно проявляється в таких підсис­темах, як синергізм, транзитивізм, дивелопменталізм.

Спроби представників розвинутих країн, носіїв і розробників різних теорій, моделей, програм сприяння розвитку, імплементувати їх у госпо­дарсько-інтелектуальне середовище країн, що розвиваються, та держав з Перехідною економікою зазнають невдач, тому що не враховується низка факторів. З одного боку, зарубіжні консультанти і радники мають власне уявлення про шляхи і механізми економічного розвитку, які часто не відповідають умовам конкретних країн. З другого боку - з наукової точки зору бездоганні, математично вивірені рекомендації та поради не сприяють вироб­ленню ефективної економічної політики, що забезпечує господарське зростан­ня і розвиток менш розвинутих держав.

Ситуація пояснюється кількома головними причинами. Дана концепція, як і попередні, не враховує досить відчутного (а подекуди й вирішального) впливу інституціональних чинників на процес економічного розвитку, розроб­ки та реалізації економічної політики. У країнах, що розвиваються, це існування різних традиційних структур, таких як племінні, кастові, класові, вкрай нерівномірний розподіл землі та інших ресурсів між громадянами і територіями. Характерними також є нерівні умови для здійснення під­приємництва і бізнесу (доступ до кредитів, технологій, інвестицій, менедж­менту тощо), контроль з боку окремих груп і фінансово-економічних кланів над основними галузями промисловості, земельної, грошово-кредитної та інтелектуальної власності.

За таких умов політика, що ґрунтується на провідних західних теоріях, трансформується в інтересах елітних груп (внутрішніх і зовнішніх), не зачіпа­ючи глибинних основ економіки й інтересів переважної більшості населення. Національна інтелігенція, що отримала вищу освіту в західних вузах, будучи в змозі запропонувати дієві заходи економічної політики, займає апологетичну позицію стосовно як зарубіжних рекомендацій і допомоги, так і захисту

наявних інетитуціональних структур та головних виразників їхніх інтересів. Таким чином, утворюється певне зачароване коло, розірвати яке можна лише радикальними інституціональними та всеосяжними структурними перетво­реннями економіки і суспільства.

Аналогічне становище й у країнах з перехідною економікою, де колишні інституції (міиістерства-монстри, директорат державних підприємств, колек­тивні господарства на селі тощо) є головними перепонами на шляху радикаль­них ринкових реформ і об’єктивно гальмують економічне зростання та розвиток своїх країн у загальноцивілізаційній системі економічних координат.

Теорія дуальногй розвитку ґрунтується на принципах системно-струк­турного аналізу, суть якого, як відомо, полягає в тому, що будь-яка органічна система, передусім економічна, Ц різнорівневою, ієрархічною, відповідним чином субординованою. Між елементами системи існують відносини залеж­ності і взаємозалежності та певної підпорядкованості.

Як випливає з теорії дуального розвитку, що підтверджується практи­кою багатьох країни та їхнім становищем у світовому господарстві, розрив між різними елементами системи не лише не скорочується, а й зростає і в національному, і в міжнародному масштабах. Гострота існуючого становища деякою мірою елімінується соціальною політикою окремих держав та захода­ми щодо демократизації міжнародних економічних відносин.

Слід сказати і про наявність переваги своєрідного економічного егоїзму над альтруїзмом|ііЩО проявляється в незацікавленості вищих ієрархічних структур у господарському і соціально-політичному розвитку нижчих струк­тур, у створенні явних чи прихованих перешкод для цього як в окремих країнах, так в світовій економіці.

Одним з головних недоліків теорії дуального розвитку є її пасивно- споглядацький характер, вона радше фіксує існуюче положення, ніж пропонує шляхи й механізми вирішення складних проблем економічного зростання і розвитку.