Література

1. Wiedenfeld W. Demokratie am Wendepunkt. Die Demokratische Frage als projekt des

21. Jahrhunderts. — Berl., 1996.

2. Кузнецов В. Что такое глобализация // Мировая экономика и международные отношения — 1998. - №3.

3. Комаренко Г., Ефимов В. Экономическая глобализация: теория и практика // Экономист. - 1998.«- №11.

4. Тейт А.А. Глобализация - угроза или новые возможности для Европы? // Проблемы теории и практики управления. - 1998. - №5.

5. Sutherland P.D. Managing the International Economy in an Age of Globalization Jl IMF. Survey, November 2. - 1998.

6. Сокопенко С.И. Глобальные рынки столетия: Перспективы Украины. - К., 1998.

7. Гейтс Б. Бизнес со скоростью мысли. Пер. с англ. - М., 2000.

8. UNCTAD. Trade and Development Report, 1997. Globalization, Distribution and Growth. — N.Y., Geneva, І997.

9. ЮНКТАД 1997. - Женева, 1997, C.2: Comparativ, Leipziger Beitrage zur Universal Geschichte und vergleichenden Gesellschaftsordnung. —'5 Jahrgang, 1995, Heft 4.

10. Доклад о мировых инвестициях, 1996. - Ныо-Йорк, Женева, 1996. Global Management. — 1996.

11. Прямі іноземні інвестиції за 1994 рік. - К., 1995.

12. Урядовий кур’єр, 25.05.2001 р.

13. IMF - Survey, June 4, 2001.

14. Structury Przemyslowe w Gospodarce. Aspecty Ekonomiczne, Spoleczno - kulturowe і polityczne. - Wroclaw, 1997.

15. Інформаційний бюлетень Державного комітету статистики України. - 1997Я- № 7-8.

Розділ 8

МІЖНАРОДНІ ПРОГРАМИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

1. МІЖНАРОДНІ ДОКУМЕНТИ ПРО ПРИНЦИПИ, ЦІЛІ І ЗАСОБИ ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ

Проблеми економічного розвитку посідають чільне місце в діяльності міжнародних організацій, насамперед Організації Об’єднаних Націй. У Дек­ларації соціального прогресу і розвитку, прийнятій на XXII сесії Генеральної Асамблеї ООН у 1969 p., сформульовані засадничі принципи, цілі, засоби і методи економічного розвитку [1]. У ст. III цієї декларації визначаються основні умови соціального прогресу і розвитку. Серед них: ^е національна незалежність, заснована на праві народів на самовизначення;

• принцип невтручання у внутрішні справи держав;

• повага суверенітету й територіальної цілісності держав;

• невід’ємний суверенітет кожної держави над своїми природними ресурсами;

• право і відповідальність кожної держави вільно визначати свої цілі соціаль­ного розвитку, встановлювати свою чергу послідовності та визначати відповідно до принципу Статуту' ООН засоби і методи їх досягнення без усякого втручання ззовні;

• мирне співіснування, мир, дружні відносини і співробітництво держав незалежно від відмінностей між їх соціальними, економічними і політич­ними системами.

Соціальний прогрес і розвиток, наголошується далі в документі, вимага­ють повного використання людських ресурсів шляхом заохочення творчої ініціативи в атмосфері освіченої суспільної думки; поширення інформації національного і міжнародного характеру з метою розвитку; активної участі усіх складників суспільства у визначенні і здійсненні загальних цілей розвит­ку; забезпечення відсталим прошаркам населення рівних можливостей соціального й економічного розвитку. Зазначається, що соціальний прогрес та розвиток є загальною справою міжнародного співтовариства.

Основними цілями прогресу і розвитку декларація проголошує спрямо­ваність на підвищення матеріального і духовного рівня життя усіх членів суспільства, на вирішення гострих соціальних та економічних проблем таких, як:

» забезпечення права на працю;

• сприяння повній виробничій зайнятості;

• забезпечення справедливої винагороди за працю та ін.

Стаття X декларації передбачає необхідність установлення справедли­вого і рівномірного розподілу доходів, ліквідацію голоду та недоїдання, злиднів, підвищення рівня охорони здоров’я, викорінення неписьменності, безкоштов­не навчання на всіх рівнях, забезпечення населення житлом та комунальними послугами. У ст. XI основна увага зосереджена на охороні прав матері і дитини, вихованні молоді, боротьбі з правопорушеннями та злочинністю. Наступні положення декларації присвячені створенню умов для швидкого і неухильного розвитку, особливо в країнах, що розвиваються, на основі внесення істотних змін у систему міжнародних економічних відносин шляхом ліквідації усіх форм дискримінації й експлуатації та забезпечення рівноправ­ної участі всіх країн у використанні досягнень науки і техніки, встановленню гармонійної рівноваги між науковим, технічним і матеріальним прогресом та інтелектуальним, духовним, культурним і моральним розвитком людства.

У декларації також сформульовані засоби і методи досягнення цілей соціального прогресу і розвитку, напрями та форми мобілізації необхідних для цього ресурсів шляхом національних і міжнародних дій. Передбачено розроб­ку програм і планів соціального й економічного розвитку, залучення для цього найширших верств суспільства, урядових і неурядових організацій, асоціацій, спілок, кооперативів, жіночих і молодіжних організацій. Економічний розви­ток потребує здійснення необхідних реформ, створення інституціональної структури, формування інтелектуального потенціалу суспільства на основі запровадження системи підготовки і перепідготовки кадрів, спроможних втілити в життя відповідні програми економічного і соціального розвитку.

У декларації знайшло відображення положення, закріплене наступними рішеннями Світової організації торгівлі (СОТ), про надання допомоги з боку розвинутих держав країнам, що розвиваються, в обсязі не менше 1% ВНП та про повніше використання міжнародної торгівлі в цілях розвитку шляхом поліпшення умов торгівлі, недопущення дискримінації, запровадження систе­ми преференцій для експорту країн, що розвиваються, в розвинуті країни, надання на сприятливих та пільгових умовах технічної, фінансової та матеріальної допомоги як на двосторонній, так і на багатосторонній основі.

У грудні 1986 р. на 41 -й сесії Генеральної Асамблеї ООН було прийнято Декларацію про право на розвиток [2]. У ній розвиток визначається як всебічний економічний, соціальний, культурний і політичний процес, спрямо­ваний на постійне підвищення добробуту населення на підставі їх активної, вільної і конструктивної участі в розвитку та у справедливому розподілі створюваних благ. Наголошено, що людина є основним суб’єктом процесу розвитку, його головним учасником: -бенефіціарієм, а право на розвиток є її невід’ємним правом.

Створення сприятливих умов для розвитку є головним зобов’язанням держав, а забезпечення рівних можливостей для цього є прерогатива, як держав, так і людей, які утворюють державу. У документі підтверджене невід’ємне право держав на повний суверенітет над своїми природними

багатствами і ресурсами. На держави покладається основна відповідальність за створення національних і міжнародних умов, сприятливих для здійснення права на розвиток. З цією метою.вони визначають відповідну національну політику розвитку. Здійснення права на розвиток передбачає також широке міжнародне співробітництво, засноване на суверенній рівності, взаємозалеж­ності, взаємній заінтересованості. Це обумовлює необхідність розробки скоор­динованої політики міжнародного розвитку, яка спиралася б на усі наявні у світовій економіці можливості і ресурси, колективний досвід світового співто­вариства у цій галузі. На держави покладається обов’язок вжиття на націо­нальному рівні усіх необхідних заходів для здійснення права на розвиток і забезпечення рівних можливостей для всіх, що стосується доступу до основ­них ресурсів освіти, охорони здоров’я, харчування, житла, зайнятості та справедливого розподілу доході в.

Після проведення Всесвітньої конференції з довкілля та розвитку (Ріо- де-Жанейро, 1992 р.) і прийняття на ній Концепції сталого розвитку було реорганізовано ряд органів у системі ООН. Зокрема, створено департамент з координації політики і сталого розвитку, йкий забезпечує основну підтримку центральних координаційних і директивних функцій Економічної і соціальної ради (ЕКОСОР), а також Другого і Третього комітетів Генеральної Асамблеї. Засновано також Комісію зі сталого розвитку та Міжустановчий комітет зі сталого розвитку. На експертному рівні департамент обслуговує потреби Консультативної ради високого рівня зі сталого розвитку, а на рівні Секре­таріату- інші органи адміністративного комітету з координації, що займають­ся оперативними і програмними питаннями. Департамент координує зусилля інших підрозділів Секретаріату щодо сприяння роботі центральних міжурядо­вих органів в економічній та соціальній галузях, а також залучає до цієї діяльності інші структурні одиниці ООН, діяльність яких стосується еко­номічного і соціального секторів. Йому передані відповідні функції та обов’яз­ки центру з соціального розвитку та гуманітарних питань у Відні і секре­таріату Всесвітньої продовольчої ради в Римі, що дасть змогу розробити цілісну політику та здійснювати комплексний підхід до розвитку [3].

Запроваджено також новий департамент з підтримки розвитку й управлінського забезпечення, головне завдання якого полягає у наданні більш цілеспрямованої допомоги, що надається ООН, та посиленні впливу організації на роботу щодо задоволення першочергових потреб країн, що розвиваються, та держав з перехідною економікою. Функції нового департа­менту, з одного боку, поширюються на програми і проекти, що стосуються розвитку організаційної бази та людських ресурсів у таких галузях, як планування розвитку, розробка політики і створення інфраструктури, держав­не управління, формування приватного сектора та управління підприємства­ми, фінансове управління й облік, а також планування і раціональне викорис­тання природних та енергетичних ресурсів. Водночас він виконуватиме

функції координаційного центру ООН з надання управлінських послуг та здійснення технічного співробітництва.

Право на розвиток підтверджене у Віденській декларації і Програмі дій, прийнятих на Другій Всесвітній конференції з прав людини в червні 1993 р. Воно визнане як універсальне і невід’ємне право, що є іманентною частиною основних прав людини. Декларація закликає держави співпрацювати між собою для забезпечення розвитку та усунення перешкод на його шляху. Аналогічно має діяти міжнародне співтовариство, констатуючи ефективне міжнародне співробітництво з метою здійснення права на розвиток [2, 96].