Г) Неокласична теорія вільного ринку (неокласична контрреволюція)

Ця концепція пройшла апробацію в розвинутих індустріальних країнах у 80-х роках на хвилі відродження консерватизму, передусім у СІЛА, Велико­британії, Канаді, ФРН та ін. Її суть полягає в стимулюванні сукупної пропозиції, лібералізації економіки, приватизації державних підприємств, скороченні державних витрат тощо. Згодом дана економічна модель була екстрапольована на країни, що розвиваються, та на постсоціалістичні дер­жави. Активними провідниками цієї моделі є головні міжнародні валютно- фінансові інституції - Міжнародний валютний фонд (МВФ) та група Світово­го банку, Конференція ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД) та ін. Домінан­тою неокласичної моделі є твердження про нераціональне використання ресурсів у менш розвинутих країнах внаслідок викривлення цін державним

втручанням в економічні процеси, що в кінцевому підсумку подає хибні сигнали як споживачам, так і виробникам, створює асиметрію в економічних відносинах, породжує величезні диспропорції в господарстві, яке часто набу­ває сюрреалістичного забарвлення.

Неокласичний підхід пов’язує проблеми економічного зростання і роз­витку, по-перше, зі створенням сучасного ринкового середовища, де дося­гається максимальний ступінь економічної свободи для суб’єктів госпо­дарської діяльності та для вільного обігу ресурсів. По-друге, він передбачає здійснення широких програм приватизації державної і комунальної власності; заохочення приватної ініціативи, розвиток малого та середнього бізнесу. По- третє, формування відкритої економіки, лібералізація торгового режиму, гар­монізації зовнішньоторговельних норм і правил з вимогами і стандартами Генеральної угоди з тарифів і торгівлі Світової організації торгівлі (ГАТТ/ СОТ) та ін. По-четверте, стимулювання інвестиційних процесів, створення критичної маси капіталовкладень шляхом залучення зарубіжних прямих і портфельних інвестицій та технологій.

Ядром неокласичної концепції є положення про необхідність нагромад­ження капіталу за рахунок створення відповідних умов для збільшення надходжень внутрішніх і зовнішніх заощаджень та інвестицій. На цій основі підвищується норма нагромадження, зростають показники капітало- озброєності праці та її продуктивності, а значить, і доходи широких верств населення.

Математичне, економетричне тлумачення неокласичної теорії здійснене в моделях економічного зростання Харрода-Домара та Солоу. В математичній інтерпретації, як відомо, вирішальна роль належить трьом головним факторам економічного зростання: інвестиціям, кількості та якості праці і новим техно­логіям. Порівняльні дослідження та історичний досвід свідчать, що закриті економіки, які до того ж мають відносно низьку норму нагромадження, характеризуються повільним зростанням або навіть тривалою стагнацією. У відкритій економіці за умови здійснення зваженої, збалансованої зовнішньое­кономічної політики за рахунок активного обміну з оточуючим господарським середовищем підвищуються можливості економічного зростання.

Водночас, неокласична теорія найповніше проявляється та найефек­тивніше діє в розвинутому ринковому середовищі. В умовах же зростання, формування, визрівання ринкових відносин, як це відбувається в переважній більшості країн, що розвиваються, і в постсоціалістичних державах, далеко не повною мірою спрацьовують класичні положення стосовно поведінки еко­номічних суб’єктів, суспільного вибору в умовах обмеженості ресурсів.

Структура економіки, принципи її організації й управління, механізми розробки та здійснення економічної політики в менш розвинутих країнах докорінно відрізняються від класичних уявлень. Квазіринкові відносини, відсутність конкуренції, монополізм, клановість, зростаюча тінізація і барте- ризація економіки, неплатоспроможність підприємств, а іноді й держави

(приклад Росії другої половини 1998 p.), коли несплачена частина державного боргу досягла 40 млрд. доларів США, тривалі невиплати заробітної плати, пенсій і стипендій тощо, мозаїчне господарське середовище симбіотичного типу із залишками архаїчних, традиційних структур (феодальних чи псевдо- соціалістичних, індустріальних або неоіндустріальних та зачатків постін- дустріальних, постекономічних, ноосферно-космічних господарських відно­син, що стукають у двері XXI ст.). Усі ці та інші чинники виключають можливість повного застосування неокласичної моделі вільних ринків як базової для розробки економічної політики менш розвинутих країн. Більш реальним є використання окремих її положень у тих чи інших державах залежно від особливостей її економіки та ступеня зрілості ринкової системи.