2. Фінансова стабілізація в умовах ринкової трансформації

Проблеми фінансової стабілізації в перехідних економіках залишаються предметом гострих дискусій серед фахівців. Одні вважають, що вона повинна завершувати перший етап трансформаційного процесу, інші переконують у тому, що фінансова стабілізація є передумовою, визначальною, первинною фазою ринкової трансформації.

Існує* багато розбіжностей щодо критеріїв, показників, індикаторів фінансової стабілізації. Фінансова, макроекономічна стабілізація Є оЩйм^: з першорядних завдань ринкової трансформації. Це пов’язане,'з одного боку, з тим, що на попередніх етапах у колишній соціалістичних країнах сформува­лись серйозні фінансові диспропорції, з другого - фінансова нестабільність посилювалася внаслідок розпаду раніше єдиного економічного комплексу СРСР та господарських зв’язків між країнами РЕВ, формування власних економічних і політичних Систем у нових незалежних державах.

Фінансова Стабілізація в Україні включала в себе вгамування гіпер­інфляції, суттєве скорочення бюджетного дефіциту, стабілізацію обмінного курсу власної грошової одиниці, підготовку передумов для здійснення грошо­вої реформи, зниження облікової ставки Національного банку, подолання платіжної кризи. В країнах, де існувала власна грошова система, своєрідним валютно-фінансовим якорем була фіксація обмінного курсу національних грошей до твердих валют.

Можна виділити три головні етапи фінансової стабілізації в Україні, що охоплюють періоди: перший —з 1992 по 1996 pp., другий - з 1996 по 1998 pp.

і, нарешті, третій етап розпочинається з серпня - вересня 1998 р.

Характерними ознаками першого етапу були запровадження купонокар- бованця, вихід з рубдьової зони, суттєве зменшення інфляції з 10155% у 1993 р. до 80,3% у 1996 p., скорочення дефіциту бюджету з 12,2% у 1992 р. до 4,6% у 1996 p., зниження облікової ставки Національного банку з 240% у

1992. р. до 40% у 1996 р. Стабілізувався обмінний курс карбованця протягом 1995-1996 pp. на рівні 1,7-1,8 грн. за 1 долар США [1, 27f2, 63]. ВоднОчас посилювалась платіжна криза, вимивались оборотні кошти підприємств і організацій. Кредиторська заборгованість зросла з 19,2 млрд. грн. у 1992 р. до

2. млрд. грн. у 1996 p., а дебіторська - відповідно з 17,8 млрд. грн. до

2. млрд. грн. [3; 728-729; 4, 16].

Отже, за станом на другу половину 1996 р. у цілому були підготовлені головні передумови для здійснення грошової реформи, введення власної грошової одиниці - гривні і переходу до другого етапу фінансової стабілізації.

Відмітною особливістю другого етапу фінансової стабілізації стало закріплення позитивних тенденцій у валютно-фінансовій сфері країни, про що свідчили подальше зниження рівня інфляції, стабілізація обмінного курсу гривні, зниження облікової ставка НБУ до 16% у жовтні 1997 p., стабілізація цін, поступове зростання зарплати і доходів. Восени 1997 р. були досягнуті необхідні макроекономічні індикатори, що обумовлюють економічне зростан­ня, про що засвідчили результати господарської діяльності в першій половині 1998 р. На жаль, розгортання світової фінансової кризи, власні прорахунки у фінансовій сфері, пов’язані насамперед з гіпертрофованим розвитком ринку облігацій внутрішньої державної позики (ОВДП), перекреслили сподівання на стале господарське зростання за рахунок збільшення пропозиції зовнішніх фінансових коштів (кредити Міжнародного валютного фонду (МВФ), Міжна­родного банку реконструкції та розвитку (МБРР) та портфельні інвестиції приватних компаній). Нині дедалі очевиднішою стає необхідність пере­орієнтації економічної політики на суттєву активізацію внутрішнього попиту, пожвавлення власного господарського обороту, підвищення платоспромож­ності юридичних і фізичних осіб за рахунок поповнення оборотних коштів підприємств та диверсифікації доходів населення.

Фінансова ситуація вересня - жовтня 1998 р. відзначалась девальвацією гривні на 58%, обвалом фондового ринку, падінням ліквідності банківської системи, подорожчанням кредитних ресурсів. Усе це дає підстави говорити про настання нового етапу фінансової стабілізації, продиктованої не стільки логікою трансформаційного процесу, скільки ситуацією на міжнародних фінансових ринках та прорахунками у внутрішній економічній політиці.

Останнім часом внутрішні дестабілізуючі чинники підсилюються нега­тивним впливом світової фінансової кризи на перебіг економічних подій в Україні. Політика здорового консерватизму, незабігання уперед убезпечили нас від різких коливань і обвалів у валютно-фінансовій сфері. Україна повністю зберігає усі зобов’язання перед іноземними інвесторами. Банківська система та фондовий ринок, хоч і зазнали втрат, усе ж зберегли певну цілісність і функціональну дієздатність. Погіршення ситуації сталося внаслі­док переплетення внутрішніх і зовнішніх факторів. До цього спричинилися політика надто дорогих державних запозичень на внутрішньому фінансовому ринку, хронічна незбалансованість держбюджету та платіжного балансу, висока ціна кредитних ресурсів тощо.

Світова фінансова криза зумовила необхідність внесення коректив до сфери як міжнародної, так і національної економічної політики.

Фінансова криза негативно вплинула на банківську систему, яка може бути зміцнена шляхом підвищення її ліквідності та кредитоспроможності, санації з боку НБУ, диверсифікації банківських операцій, залучення інозем­

ного банківського капіталу. Криза ще раз показала, що лише конструктивна взаємодія банків з виробничою сферою, перетворення провідних банків у основні структурні ланки національних і міжнародних промислово-фінансо­вих груп і компаній гарантуватимуть їм необхідну стійкість і надійність.

Досвід останніх років свідчить, що дійсна фінансова стабілізація дося­гається на основі розвитку національного виробництва як першооснови економіки. Загострення фінансової кризи, як в Аргентині (2001 p.), може нейтралізувати позитивні тенденції, що намітились останнім часом у вироб­ничій сфері.

Для підтримки господарської кон’юнктури в умовах все ще відносно високої відсоткової ставки НБУ, наддорогих кредитів комерційних банків та неучасті ряду з них у кредитуванні реального сектора, одним з реальних напрямів є отримання кредитів від МБРР, Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР), та прямих іноземних інвестицій з боку зацікавлених транснаціональних корпорацій під гарантії уряду в ефективні інвестиційні проекти, що створюють реальні джерела їх подальшого погашення. Іншим напрямом збереження досягнутого рівня і поступового нарощування вироб­ництва є активізація внутрішнього попиту, розблокування платіжної кризи шляхом зваженої емісії, виконання цільових загальнодержавних виробничо- інвестиційних програм.

Практика ринкового реформування в Україні свідчить про те, що самі по собі монетарні методи можуть дати короткочасний ефект. Вони ковзають переважно по поверхні економіки, не зачіпаючи її глибинних шарів, підвалин господарства, його субстанціональної основи, тобто виробництва. Неприрод­ний розкол економіки на дві відносно автономні сфери - фінансову і реальну мав своїм наслідком гіпертрофовано високі відсоткові ставки, розгул спекуля­тивних операцій у першій та бартеризацію, платіжну кризу і стагнацію - у другій. Фінансова криза продемонструвала, що поглиблення розколу може призвести до остаточного занепаду кожної з них.

Усе це з повною очевидністю обумовлює необхідність зміщення акцентів у економічній політиці. Його суть полягає в тому, щоб у межах поглиблення ринкової трансформації спрямувати ринкові механізми та інсти­тути на відновлення і розвиток національного виробництва на сучасній техніко-технологічній і організаційній основі, здійснення радикальних струк­турних перетворень у галузевій та територіальній структурі господарства.

Таким чином, головним пріоритетом економічної політики на даному етапі є стимулювання виробництва як гаранта національної економічної безпеки. Його слід розгорнути за такими напрямами.

ГІо-пєрше, поступово перенести центр ваги фіскальної політики із системи Надмірного оподатковування юридичних осіб (підприємств, установ) до створення оптимальної бази оподатковування з переважанням питомої ваги фізичних осіб у забезпеченні бюджетних надходжень з одночасним суттєвим збільшенням доходів і заробітної плати.

По-друге, зробити відчутний наголос на розвитку внутрішнього ринку, стимулюванні виробничого і споживчого попиту на товари і послуги вітчизня­ного виробництва шляхом здійснення відповідної фінансової, податкової, цінової та митно-тарифної політики, що сприятиме в остаточному підсумку формуванню економіки попиту, зорієнтованої на внутрішні ресурси.

По-третє, розпочати глибокі, всеосяжні структурні перетворення еко­номіки, віддаючи пріоритет високотехнологічним галузям машинобудування і ВГІК, агропромислового комплексу, індустрії послуг і соціальної сфери.

По-четверте, здійснити перелом у розвитку інвестиційного процесу, створенні рівних передумов виробничої діяльності для вітчизняних та зару­біжних інвесторів і підприємців, впровадженні дієвих механізмів стимулю­вання інвестицій.

По-п’яте, створити загальноукраїнський фонд стабілізації і розвитку національного виробництва із залученням до нього через спеціально створе­ний банк реконструкції та розвитку державних коштів, підприємств і асо­ціацій, внесків громадян, представників діаспори, міжнародних організацій шляхом випуску облігацій цільової позики.

По-шосте, здійснювати дозоване залучення іноземних коштів, віддаючи перевагу прямим зарубіжним інвестиціям, що вкладаються безпосередньо у виробництво під фінансову відповідальність резидентів.

По-сьоме, збільшити в 1,5-2 рази обсяг виробництва малого і середнього бізнесу в усіх сферах економіки шляхом подальшого удосконалення податко­вої системи, надання їм кредитної і фінансової підтримки, спрощення реєстраційних та введення інших дерегуляційних процедур.

По-восьме, спиратись переважно на вітчизняний науково-технологічний потенціал, створюючи науково-виробничі комплекси, промислово-фінансові групи, технополіси і технопарки, венчурні фірми за участю провідних науко­во-дослідних інститутів та університетів.

По-дев’яте, формувати і зміцнювати національний підприємницький капітал, здатний гармонійно поєднувати власні й державні економічні інтере­си як в Україні, так і за її межами.