Галузевий розподіл прямих іноземних інвестицій в економіку України (в %)

Галузі	Всього
Всього	100
Харчова промисловість	20,4
Внутрішня торгівля	15,8
Фінанси, кредит, страхування	8,0
Машинобудування і металообробка	13,6
Хімічна промисловість	, 5,5
Охорона здоров'я	4,7
Будівництво	3,6
Транспорт і торгівля	5,1
Промисловість будівельних матеріалів	2,9
Сільське господарство	2,3
Деревообробна і целюлозно- паперова промисловість	1,9
Чорна і кольорова металургія	2,8
Легка промисловість	1,4
Інші галузі	12,0

Джерело: Україна. Відновлення зростання на засадах справедливості: Меморандум про економічний розвиток України. - К., 1999, С. 186.

Система субпоставок включає в себе різні види проміжних товарів і компонентів спільно спроектованих виробів, формування міжнародних лигіс- тичних систем та стратегічного маркетингу. Все це створює передумови для міжнародної співпраці різних" типів і розмірів фірм у міжнародних коопе­раційних мережах. Нарешті, ще одним проявом глобалізації фірм є створення стратегічних альянсів на основі формування системи сталих зв’язків між багатьма фірмами різних країн. Членами альянсів є переважно великі оліго- полістичні фірми, але в системі субконтрактів можуть брати участь і компанії, що спеціалізуються на товарах, які не є чутливими до масштабів виробництва.

Значна частина стратегічних альянсів зосереджена у сфері наукових досліджень і технологічних розробок. У виробництві комп’ютерів, телеко­мунікаційних систем, наприклад, беруть участь великі американські, євро­пейські та японські фірми, що створюють в остаточному підсумку оліго- полістичні ринкові структури, які відіграють домінуючу роль у відповідних сегментах ринку [13, 35-36].

Таким чином, економічний розвиток на основі глобалізації діяльності фірми набуває нового поштовху за рахунок одержання ними додаткових джерел і ресурсів.

Однією з визначальних рис сучасного виробництва є використання глобальних джерел (Global Sourcing) розвитку. Спорадичне залучення різних товарів і факторів з міжнародного ринку до національної економіки, яке відоме ще з прадавніх часів, не може вважатися глобальним джерелом. Цей процес притаманний сучасному етапу й означає використання пакета стра­тегічних заходів, спрямованих на забезпечення довгострокового економічного успіху підприємства [14,266]. При цьому йдеться прийнамні про впроваджен­ня нових каналів поставок з міжнародних ринків, які б якісно відрізнялися від наявних рутинних ресурсопотоків. Необхідність зменшення проміжних вит­рат вимагає від постачальників активної взаємодії з процесом розвитку продукту, яка б враховувала потреби споживачів та гарантувала задоволення їхніх підвищених вимог. Такий підхід вимагає відповідних інвестицій для створення належних логістичних та інформаційних систем.

Глобальні ресурсні джерела можуть бути одиничними (Single Sourcing) та багаточисленними (складними) (multiple sourcing). У першому випадку головним завданням є досягнення високої якості поставок шляхом включення постачальників у процес розвитку виробів та до інформаційних систем підприємства. Численні глобальні джерела мають на меті зменшення вироб­ничих витрат за рахунок заміни неефективних постачальників з високими витратами на кооперантів з більш сприятливою структурою. За системи багатосторонніх глобальних джерел постачальники виконують переважно свої класичні функції, орієнтуючись водночас на сучасні високостандартизо- вані продукти.

Глобальні джерела в німецькому автомобілебудуванні

Елімінування (розсіювання) ризиків	і 1 1 1— 1 ■ 1 -1 1
Ств ор ення нових ринків збуту	■ • - . .> - V.V- К- ■ ' ■'v -.-’.-i ш.					,,, ШЛш
Т ОрГОВО-ПОІХІТИЧНИЙ режим
Впр ов адження нових технологій	і -п 1 --J—t і - , \
Посилення конкурентних позицій	>"Т' > J - ^ JV
Ціни
'?■	0,5 1 1 1 1,5	2	2-5		3	3,5	4

1 - дуже важливо З - посередньо 5 - зовсім неважливо

Джерело: Global Management. -• P. 274.

Отже, глобальні джерела стають у даний час іманентною складовою транснаціональних корпорацій, важливою підоймою їхнього динамізму,

Персоніфікованим фактором і показником глобалізації є один з визна­чальних компонентів виробництва¹ робоча сила. Як й інші виробничі чинники, робоча сила переміщувалася по господарському полю планети і раніше. Але лише наприкінці XX ст. кількість переміщень, інтенсивність міграційних потоків між країнами, їх динамізм засвідчують дійсно глобальні масштаби цього процесу. Якщо протягом XVII-XVIII ст, 15 млн. африканців були як раби вивезені в Бразилію, Карибські країни та до Північної Америки, то нині, за даними Міжнародної організації праці» понад 80 млн. осіб працюють за межами своїх країн. Ще 20 млн. перебувають за кордоном як біженці чи політемігранти. Щорічно емігрує близько 1,5 млн. осіб і майже 1 млн. знаходять тимчасовий притулок в інших країнах.

Даний глобалізаційний фактор є одним з найбільш суперечливих у системі сучасного світового економічного розвитку. З одного боку, в наяв­ності кількісне зростання еміграційних процесів та збільшення впливу зарубіжної робочої сили на економічне піднесення окремих країн і регіонів. Наприклад, на початку 80-х років з 13 млн. загального населення держав Перської затоки понад 4 млн. становили емігранти, а з 4,3 млн. осіб працездатного населення майже 2,5 млн. були іноземцями. У 1985 р. численість мігрантів сягала тут уже 6 млн. чол. В окремих країнах кількість іммігрантів перевищує корінне населення. У Кувейті їх нараховувалося 60% загальної кількості, а в Катарі й в Об’єднаних Арабських Еміратах 75%. У

Люксембурзі некорінне населення становить 89%. З другого боку, події 90-х років, пов’язані з розпадом колишнього СРСР та Югославії, зі створенням єдиного, європейського економічного і валютного союзу, призвели до впрова­дження жорсткого імміграційного законодавства, яке пригальмувало розви­ток міграційних процесів у світі.

Іншою стримуючою причиною є переважаючий попит на міграцію висококваліфікованої робочої сили, що знаходить свій прояв у відповідному національному законодавстві індустріальних держав. Саме цей аспект є предметом особливої зацікавленості з боку транснаціональних корпорацій, які всіляко сприяють вільному пересуванню робочої сили з країни в країну для ліквідації дефіциту в тих із них, де відчувається гостра нестача кваліфікованих робітників. З огляду на такий перебіг подій вважається, що тепер формуються передумови для розвитку глобального ринку “людського капіталу”, тобто високоосвіченої робочої сили.

Міграційні процеси в Україні поділяють на два коротких етапи. З 1991 по 1994 pp. відбувався приріст населення і трудових ресурсів за рахунок імміграції з колишніх республік СРСР. У 1994 р. сальдо міграцій стало від’ємним і дана тенденція залишається понині. Найбільший відтік населення притаманний Донецькій, Харківській, Луганській і Львівській областям [15, 31].

Таким чином, глобалізація економічного розвитку є однією з визначаль-( них ознак сучасної цивілізації. Вона охоплює практично усі фактори та умови виробництв, усі його галузі та територіальні утворення. Нині всі країни світу, але різною мірою, причетні до процесу глобалізації. Найбільший ефект від нього вилучають розвинуті країни світу, центр світової економіки.

Небачені досі масштаби економічних потоків, які несе із собою гло­балізація, можуть бути порівняні з природними явищами і катаклізмами величезної сили. У такій ситуації економічно слабші країни В надзвичайно вразливими і часто беззахисними перед дією глобальних економічних, фінан­сових, технологічних та інших чинників. Усе це вимагає створення національ­них і міжнародних механізмів, які б упереджували, пом’якшували негативний вплив глобалізації на внутрішній та світовий економічний розвиток.