1.2. Типи і види цивілізацій

Є різноманітні підходи до класифікації цивілізацій, залежно від визна­чальних критеріїв, що взяті за їх основу. За просторовою ознакою розрізняють два головних типи цивілізацій: всесвітня, що характеризується планетарними масштабами, та локальні цивілізації, що обмежуються територіями окремих регіонів. Виходячи з рівня розвитку цивілізаційних утворень і циклічного характеру поступу (вікового тренду), виділяють сім видів всесвітніх цивілі­зацій, що послідовно змінювали одна одну впродовж дев’яти останніх тися­чоліть. З-поміж таких циклів-цивілізацій: неолітична (VII-IV тис. до н.е.); східно-рабовласницька (Ш - перша пол. І тис. до н.е.); антична (VI ст. до н.е. -

6. ст. н.е.); ранньофеодальна (VII-XIII ст.); доіндустріальна (XIV-XVIII ст.); індустріальна (60-90-ті роки XVIII ст. - 60-70-ті роки XX ст.); постіндустріаль- на (80-ті роки XX ст. - кінець XXI ст. - початок XXII ст.) [1,36]. Даний підхід наголошує на єдності людської цивілізації при всій її різноманітності та гетерогенності. Навіть у наш час, за умов небаченого зростання інформа­ційних та комунікаційних систем, глобалізації господарсько-політичного жит­тя, залишаються доволі неоднорідними складові елементи світової цивілізації.

В агрегованному, масштабнішому варіанті - лише дві світові цивілізації: традиційна та сучасна [2, 175]. Вони різняться між собою насамперед еко­номічною базою. В економіці традиційної цивілізації переважали первіснооб­щинні зв’язки, так званий азіатський спосіб виробництва, рабовласницькі чи феодальні відносини. В сучасній цивілізації домінують капіталістичні, рин­кові відносини, з відповідними економічними, політичними, інституціональ- ними і правовими структурами. Характерним є усвідомлення переважною більшістю індивідів своєї приналежності до цієї цивілізації (свідомо або інтуїтивно), незважаючи на мовні, культурні, релігійні та інші відмінності. Про це, зокрема, свідчать загальносвітові події, що втягують у свій вир представників практично всіх країн і континентів. Такими проявами були в XX ст. світові економічні й фінансові кризи (1929-1933 pp., 1997-1998 pp.), перша та друга світові війни (1914-1917 pp. і 1939-1945 pp.), інші загальнопла- нетарні події та процеси. Інституціональна єдність світової цивілізації закріплена у створенні спочатку Ліги Націй, а потім Організації Об’єднаних Націй як всесвітнього форуму з розгалуженою мережею організацій та установ економічного, політичного, гуманітарного спрямування.

І, навпаки, відмітною рисою традиційної цивілізації (залишки якої спостерігаються і в наш час) є відсутність, у переважної більшості населення, усвідомлення приналежності до цивілізації, коли воно лише фрагментарно взаємодіє з іншими елементами системи (норми, звичаї, релігія).

Значного поширення набула класифікація всесвітніх цивілізацій за домінуючими економічними ознаками, такими як вид виробництва, характер праці, провідний тип власності.

Тип всесвітньої цивілізації	Домінуючий вид виробництва	Праця та її характер	Провідний тип власності
Аграрна	Сіль сько- господарське	Ручна	Земельна
Індустріальна	Промислове	Машинна	Промислова
Постіндустріальна	Інформаційне	Інтелектуальна (духовна)	Інтелектуальна

Аграрна цивілізація за своєю тривалістю охоплює найбільший період, початок якому поклала неолітична (аграрна) революція (IV-III тис. до н.е.), що ознаменувала перехід від привласнюючого до виробляючого (відтворюючого) господарства. Теоретичне, дискурсивне відображення вона мала у вченні фізіократів та меркантилістів. У цей час аграрна економіка становила ядро цивілізації. Останні п’ятсот років промислова структура стала визначати закономірності й тенденції всесвітньо-історичного процесу. Індустріальна цивілізація продемонструвала небачені темпи економічного зростання та залучення до виробництва величезної маси ресурсів. Так, за період з 1715 по 1971 pp. обсяг світового промислового виробництва зріс у 1730 разів, але більше половини даного приросту здійснювалося з 1948 року. Проте, подаль­ше нарощування виробництва такими темпами має природні та економічні обмеження. За експертними оцінками, при збереженні нинішніх темпів при­росту, додаткової енергії теплової межі буде досягнуто через 75 років, а запасів палива залишилось на 130-150 років. Підраховано, що нині на земній кулі споживається у тисячу разів більше їжі та сировини порівняно з ресурсами незайманої природи планети, тобто продуктивність біосфери збільшилась на три математичних порядки.

Таким чином, індустріальна модель розвитку — в стадії глибокої і всеосяжної кризи, що виявляється, по-перше, у безмежній, безсистемній і безконтрольній утилізації речовини природи, максимізації економічного зрос­тання, а не його оптимізації; по-друге, у підпорядкуванні сучасної праці минулій, тобто у повній залежності людини від мережі машин, у домінуванні технократичних підходів у соціально-економічному розвитку; по-третє, у накладенні, взаємопереплетенні цивілізаційних суперечностей різного рівня, в умовах яких державні, регіональні суперечності не в змозі перебороти вплив глобальних політичних і економічних відносин без радикальної перебудови глобальної системи. Внаслідок цього нині, на межі тисячоліть, дедалі вираз­ніше проявляються обриси постіндустріальної, ноосферно-космічної цивілі­зації. її головними ознаками є передусім широка інтелектуалізація вироб­ництва, пріоритетний розвиток науки, складної розумової праці. Якісні особ­ливості економіки періоду зародження і становлення ноосферно-космічної цивілізації полягають, з одного боку, у вирішальній ролі людського розуму, у формуванні та відтворенні засадничих умов життя суспільства, з другого — у поступовому освоєнні космічного простору. Розкріпачення інтелектуального потенціалу суспільства, прийдешня психологічна революція визначатимуть інтенсивні шляхи становлення нової цивілізації.

Освоєння ж людством навколоземного простору, інших планет Соняч­ної системи, можна віднести-до екстенсивних напрямів формування суспіль­но-економічних структур XXI століття. Якщо індустріальна цивілізація свого часу виникла на хвилі великих географічних відкриттів, на основі розширення “економічного поля” за рахунок залучення в господарський оборот нових земель і територій, то майбутня цивілізація отримає могутній поштовх у результаті неухильної космізації виробництва та мислення. Традиційний homo oeconomicus трансформується в homo cosmicus. Однією з визначальних особ­ливостей постіндустріальної цивілізації є поступовий перехід від енергетич­них до інформаційних джерел життєдіяльності людини. Інформаційно-техно- логічний спосіб виробництва супроводжується широкою його інформати­зацією, переважанням високих технологій та науково-технічних розробок у системі виробничих чинників. Електронізація виробництва і побуту, їх широ­ка комп’ютеризація, роботизація, з одного боку, вивільняють людину безпосе­редньо з виробничого процесу, ставлять її поруч з ним, з другого - на цій основі підвищуються вимоги до освітньо-кваліфікаційного рівня зайнятих, зростає інтелектомісткість виробництва, праці й продукту.

Йдеться про формування досить гнучких і динамічних економічних систем, що визначають ходу соціального часу на межі тисячоліть і вирішують основне завдання виробництва і обігу - ефективне використання ресурсів, гармонізацію відносин “людина - природа” та “людина - людина” на всіх рівнях мікро- і макроекономічного розвитку.

Системоутворюючими чинниками локальних цивілізацій є насамперед економічні, ідеологічні (релігійні), культурні та національні. Важливе значення мають також географічне і навколишнє природне середовище, структура держав­но-політичних інституцій [3, 104]. Часто-густо за основу локальних цивілізацій береться культурна спадщина. За оцінками А. Тойнбі, в історії людства існувала 21 цивілізація, 8 з яких - є зараз. Найчастіше згадуються такі сучасні локальні цивілізації: західна, конфуціанська (китайська), ісламська, індуїстська, латино­американська, африканська, православно-слов’янська та японська. Широке уявлення про їх роль і значення дають показники, що характеризують питому вагу окремих з них у народонаселенні світу та у валовому світовому продукті.

Із завершенням “холодної війни” та зникненням протистояння між Сходом і Заходом з’явилися есхатологічні концепції, що віщували кінець історії (Ф. Фукуяма). Інші концепції пов’язують головні суперечності сучас­ності зі зіткненням цивілізацій (С. Гантінгтон) [4]. Ряд дослідників наголошує на спробах вестернізації світової цивілізації (Ю. Пахомов, С. Кримський, Ю. Павленко) [5, 226-229], що викликає гостре протистояння, особливо з боку ісламської цивілізації. В деяких теоріях фігурують також буддійська, півден­но-азіатська, далекосхідна і євразійська цивілізації, в яких розглядаються інші культурологічні, політико-економічні та етносоціальні ареали міжнародних спільностей [6, 476; 7, 16].

Стан і перспективи сучасних цивілізацій

Види цивілізацій	Питома вага населення в світі (%)			Частка у світовому валовому продукті
	1995 р.	2010 р.	2025 р.	1995 р.	2010 р.	2025 р.
Західна	13	10	46	47	46	43
Конфуціанська	25	24	23	11	14	17
Ісламська	14	18	21	11	■12г у}'	15
Індуїстська	15	16	17	2	1,5	3
JI ати ноамерикан ська	9	10	9	8	8	9
Африканська	9	11	14	1	1	1
Православно-слов'янська	8	7	6	4	4	5
Японська	2	1,5	1	8	8	8

Джерело: Общественные науки и современность, 1998, № З, С. 152.

Заслуговують на увагу визначення цивілізацій, логіка їх функціонуван­ня, розвиток яких визначається не лише сучасними структурами онтологічно, а й культурними інваріантами та історичною пам’яттю, що дісталися у спадщи­ну від попередніх періодів (генетична основа). Тому кожна цивілізація має два плани реальності, дві іпостасі. З одного боку, це актуальна цивілізація — існуючі суспільства та сукупності з домінуючим центром, з другого - меморіальна цивілізація, що символізує зв’язок з минулим або з колишнім домінуючим центром (Київська Русь - православно-слов’янська цивілізація), г—'■* Ще один різновид світових цивілізацій розглядається в контексті аналізу і “тип розвитку”, що формується на основі таких чотирьох головних ознаках, як: І • спільність засад ментальності} ;

І • спільність і взаємозалежність історично-політичної долі та економічного розвитку; і • взаємозв’язок культур;

• наявність сфери спільних інтересів і завдань з точки зору перспектив розвитку [8, 26].

Вищенаведені ознаки є основою тлумачення природної, східної і західної цивілізацій.

До природних спільностей цивілізацій належить та частина людства, яка перебуває в межах природного річного циклу в єдності та гармонії з природою. Це аборигени Австралії, американські індіанці, багато африкан­ських племен, малі народи Сибіру та Півночі Європи. Природні цивілізації, що беруть свій початок в епоху привласнюючого господарства, передбачають невід’ємність людини від природи, підпорядкування людської поведінки її законам, а отже, відрізняються практично відсутністю розвитку, статичністю суспільства.

Східні цивілізації виникли в глибоку давнину. Класичні їх варіанти - Стародавній Єгипет, індуїстський, буддійський та конфуціанський Схід, що мали циклічний характер розвитку. Цей цивілізаційний різновид відзначався харизматичним характером суспільної свідомості, зосередженням на духовно­му, колективізмом, корпоративними (егалітарними) принципами суспільних відносин, патерналістською роллю держави як домінуючого власника, абсо­лютним переважанням вертикальних зв’язків над горизонтальними.

Західна цивілізація асоціюється з постіндустріальним розвитком, за якого на певних етапах виникають самопідтримуюча економіка, правова держава, демократичний суспільний устрій, громадянське суспільство, розви­нуті системи життєзабезпечення. Генетично вони ведуть свій початок з античних цивілізацій Стародавньої Греції і Стародавнього Риму, доколумбо- вої Америки (ацтеки, майя) та сягають сучасних індустріальних держав.

Іноді цивілізації диференціюються за домінуючими в суспільстві в даний період ресурсними джерелами. У зв’язку з цим, зокрема виділяють копалинну та високоенергетичну цивілізації [9, 181-182].

В остаточному підсумку головним мотивом кожної цивілізації є пошук джерел модернізації та розвитку, функціонування в режимі, що задається глобальними трансформаційними процесами, світосистемними закономірнос­тями і викликами.