- •3. Структура культури. Культурна статика та культурна динаміка.
- •5. Базова культура, субкультура, контркультура: співвідношення понять.
- •6.Масова культура
- •7. Функції масової культури, її вплив на сучасну людину.
- •8.Особливості та пам’ятки елітарної культури.
- •9.Основні функції культури
- •16. Розмаїття інтерпретацій поняття «цивілізація».
- •17. Співвідношення понять «культура» та «цивілізація».
- •18. Небезпека техногенної цивілізації.
- •19. Періодизація первісної культури.Антропосоціогенез.
- •20.Загальні риси архаїчної культури,її сенкритизм.
- •21.Міфологічна свідомість архаїчної людини.Функції магії та ритуали.
- •22.Первісне мистецтво.Походження,функції,памятки.
- •Мистецтво епохи палеоліту
- •Мистецтво епохи мезоліту і неоліту
- •Мистецтво епохи бронзи
- •Мистецтво епохи заліза
- •23. Памятки первісного мистецтва в Україні
- •25. Історико-цивілізаційна місія Стародавнього Єгипту та Месопотамії
- •26.Культурні домінанти давньосхідних культур (Стародавня Індія та Китай)
- •28. Головні риси давньогрецької культури
- •29. Головні етапи розвитку та особливості культури Стародавнього Риму
- •30. Літературні та мистецькі пам’ятки античної культури
- •Культура Стародавньої Греції
- •Вплив давьогрецької культури на римську.
- •Історичні умови формування західноєвропейської середньовічної культури.
- •33. Періодизація розвитку культури західноєвропейського середньовіччя.
- •Культурні домінанти культури європейського середньовіччя.
- •Християнська етика та її культурологічне значення.
- •36. Світська традиція в середньовічні культурі.
- •37. Література та мистецтво західно – європейської культури
- •38.Київська русь
- •39. Писемність і літературна традиція у культурі Київської Русі
- •40.Передумови епохи Відродження
- •41. Титанізм і його «зворотний бік»
- •42. Сутність Ренесансного гуманізму
- •43. Творчість Леонардо Да Вінчі, Мікеланджело й Рафаеля
- •42. Втілення гуманістичного ідеалу у літературі Відродження. Творчість Данте, Петрарка, Макіавелі.
- •43. Передумов та хід Реформації
- •44. Особливості протенстанської етики та її культурологічне значення.
- •45. Мистецтво Північного Відродження.
- •46. Світомодель Нового часу в українській та європейських культурах.
- •47. Історичні та світоглядні передумови Просвітництва.
- •48. Головні ідеї та засади Просвітництва.
- •3 Головні риси п.:
- •49.Розвиток суспільно-політичної думки в епоху відродження
- •50.Ідейно-естетичне багатобарвя мистецтва17-18 ст провідні художні напрямки
- •52 Людина і рококо
- •53 Класицизм та його ідеал в європейській культурі
- •54. Особливості розвитку культури 19 ст.
- •55. Художнє життя Європи 19 ст. Головні художні стилі
- •56. Романтична концепція людини і світу
- •57. Реалізм в європейській та українській культурах
- •58. Відтворення суб’єктивної картини світу в творчості імпресіоністів
- •59. Звернення до основ людського бутя в творчості постімпресіоністів.
- •60. Духовна криза культури 20ст.
- •61. Пошук виходу з кризи. Діалог культур.
- •62. Осрбливості художньої культури 20ст. Пошук нових форм в літератури та мистецтві.
- •Образотворче мистецтво
- •64.Модерністська модель ствіту
- •70. Авангардні напрямки в мистецтві 20 століття
- •72.Постмодерністська модель світу
- •74.Культура як глобальні проблеми сучасності.
- •76.Культурна самобутність народів світу.Діалог культур.
- •77.Історичні умови розвитку української культури 14-16 ст.
- •78.Виникнення друкарської справи в Україні
- •79. Розвиток освіти і науки. Острозька академія.
- •80. Складність релігійного життя. Полемічна література.
- •81. Братства і відродження української культури 17 – 18 ст.
- •82. "Періодизація розвитку української культури"
- •83. Козацтво як явище історії та культури.
- •85.Розвиток освіти. Києво-Могилянська академія та її загальнослов’янське значення.
- •86 Українське бароко як нове світовідчуття і нове мистецтво
- •87. Специфіка національного варіанту бароко в архітектурі ,мистецтві, музиці
- •88.Культурно-національне відродження в Україні 19 ст
- •89. Місце т. Г. Шевченка в українській і світовій культурах
- •90. Розвиток укр. Літератури та мистецтва 19 ст.
- •91. Основні тенденції культурного розвитку в 20-і роки
- •92 Трагедія української культури у період сталінізму
- •93. Українська художня культура 20ст.
- •94.Українська державність як передумова піднесення української національної культури
- •95. Особливості розвитку Української культури в умовах глобалізації.
Образотворче мистецтво
Образотворче мистецтво стало сферою, де на початку століття найбільш наочно проявився розрив з традицією, художній пошук і новаторство. Щоб скласти про них уявлення, зупинимося на характеристиці деяких з нових напрямів.Сюрреалізм («сюр» в перекладі з французької — понад, над) особливої популярності набув завдяки видатному іспанцеві Сальвадору Далі. Прихильники цього напряму вважали, що раціональне збагнення дійсності не може слугувати джерелом творчості, і проголосили основою істинного мистецтва сферу підсвідомого: інстинкти, інтуїцію. Улюбленим прийомом сюрреалістів стало відображення сновидінь і галюцинацій, в яких наочніше усього розкривається підсвідомість. При цьому реальні логічні зв'язки замінювалися довільними асоціаціями самого художника. Картини Далі — це, як правило, химерні комбінації блискучо в живописному відношенні написаних компонентів. Сюжети часом безглузді, часом химерні, несподіване використання алегоричних образів. Наприклад, у полотні «Розп'яття», звертаючись до біблійного сюжету, який писали до нього тисячі художників, Далі обирає такий ракурс, якого не було ні у кого.
Абстракціонізм свідомо відкинув художній образ. Мистецтво саме по собі є реальність, вважають абстракціоністи, тому завдання художника — не наслідувати навколишню дійсність, а конструювати її за допомогою вільної імпровізації виділити такі домінантні тенденції.Характерний для модернізму розрив з традиціями ми бачимо у створенні так званої літератури «потоку свідомості». Початок їй поклав роман англійського письменника ірландського походження Джеймса Джойса «Улісс», в якому чітко простежується вплив психоаналітичних ідей Фрейда. Роман без героя, без звичної фабули розробляє у французькій літературі Марсель Пруст (епопея «В пошуках втраченого часу»). Швейцарський письменник німецького походження Герман Гессепредставляє психологічну, філософську прозу (повість «Степовий вовк», роман «Гра в бісер»), звертається до складного світу релігійних вчень Сходу («Сіддхартха»). Глибинні, таємні основи повсякденності — включаючи всю невичерпність потворного — зробив об'єктом своєї творчості американець Генрі Міллер (романи «Сексус», «Тропік Раку»). Видатні французькі філософи-екзистенціалісти Альбер Камю і Жан-Поль Сартр були також видатними літераторами.
Для ряду письменників реалістичні образи здавалися недостатніми для сучасного масштабу, коли сама дійсність часом видавалася ірреальною. У новій якості повертається до літератури романтизм. У західній літературі головним романтиком сторіччя, безсумнівно, був Антуан де Сент-Екзюпері («Маленький принц», «Земля людей»), який загинув у повітряному бою з фашистами. Слід згадати і видатного романіста М. О. Булгакова (роман «Майстер і Маргарита», повісті «Собаче серце», «Театральний роман» та інш.).Викликані світовими війнами, хвилею революцій, насильства і тоталітаризму песимістичні настрої вилилися у виникнення нового жанру — антиутопії. На відміну від літературних утопій минулого, що змальовували образи бажаного, ідеального суспільного ладу, антиутопії являли собою застереження — лякаючий образ можливого страшного майбутнього. Яскраві зразки антиутопій — твори Джорджа Орвелла («1984»), Євгена Замятіна («Ми»), Андрія Платонова («Котлован», «Чевенгур»), Олдоса Хакслі («О, цей дивний світ!»). У ХХ столітті виникає і набуває досить значного поширення література абсурду (переважно у вигляді театру абсурду). Визначними представниками цієї течії були румунський письменник Ежен Іонеско, ірландець Семюель Беккет, російський поет Д. Хармс (Ювачев). До глибоких прозаїків епохи належить австрійський письменник Франц Кафка, який геніально зобразив пронизливу абсурдність сучасної бюрократії, згасання і зникнення людини і людяності (романи «Процес», «Замок», тощо).
Окремо слід зупинитися на феномені радянської літератури. XX століття відкрилося «срібною добою» російської літератури з цілим розсипом поетичних імен.
63. Модернізм та його головні напрямки
Загальна назва літературних напрямів та шкіл XX ст., яким притаманні формотворчість, експериментаторство, тяжіння до умовних засобів, антиреалістична спрямованість. Модерністські напрями виникли як заперечення натуралістичної практики в художній царині, обґрунтованої філософією позитивізму. Модерністи, на відміну від раціоналізму попередників, на перше місце ставили творчу інтуїцію, втаємничення у трансцендентну (за філософією І. Канта ту, що лежить поза межами свідомості і пізнання, тобто не може бути пізнаною) сутність буття. Вищим знанням проголошувалася не наука, а поезія, зважаючи на її феноменальну здатність одуховнювати світ, проникати в найінтимніші глибини буття. Модерністи свідомо роблять свою творчість антидемократичною, елітарною. Визначальні риси модернізму: - новизна та антитрадиціоналізм (хоча модерністи ніколи не поривають із літературною традицією цілком ); - у творах затверджується перевага форми над змістом; - заперечення матеріалістичного детермінізму, визнання інтуїтивного поруч із логічним шляхом пізнання; - індивідуалізм, зосередження на «Я» автора, героя, читача; - психологізм, пильна увага до позасвідомих сфер психіки, до внутрішньої боротьби роздвоєного людського «Я»; - широко використовуються такі художні прийоми, як «потік свідомості» та монтаж, що прийшов у літературу з кіномистецтва; - використання символу як засобу пізнання і відтворення світу; - ліризм (навіть у прозі, драматургії, публіцистиці); - естетизм. Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найвизначніших — імпресіонізм, неоромантизм, символізм, імажинізм, футуризм, акмеїзм, експресіонізм, сюрреалізм, «театр абсурду», дадаїзм, «новий роман» тощо. Одним з найперших виявів модернізму, точніше його провісником в Україні був декаданс.Окремі напрями модерністської літератури сьогодні стали класикою. Серед найбільш визначних — імажинізм та футуризм, акмеїзм та експресіонізм, сюрреалізм та «театр абсурду», дадаїзм та «новий роман». Деякі з них охопили не тільки літературу, а й інші види мистецтва (експресіонізм, сюрреалізм, футуризм поширилися також на образотворче мистецтво, музику, театр), проникли в кіно й на телебачення.Експресіоні́зм (від франц. expression - вираження, виразність) — літературно-мистецька стильова тенденція авангардизм, що сформувалася в Німеччині на початку ХХ століття. Основний творчий принцип експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через гіпертрофоване авторське «Я», напругу його переживань та емоцій, бурхливу реакцію на дегуманізацію суспільства, знеособлення в ньому людини, на розпад духовності, засвідчений катаклізмами світового масштабу початку ХХ ст.Визначальні риси експресіонізму:
зацікавленість глибинними психічними процесами;
заперечення як позитивізму, так і раціоналізму;
оновлення формально-стилістичних засобів, художньої образності та виразності, часом непоєднуваних між собою, як глибокий ліризм і всеохоплюючий пафос;
суб'єктивізм і зацікавленість громадянською темою.
Імпресіоні́зм (від фр.impression — враження) — художній напрям, що заснований на принципі безпосередньої фіксації вражень, спостережень, співпереживань. Мистецька течія, у живописі, а також в літературі та музиці — котра виникла в 1860-х роках та остаточно сформувалася у другій половині 19 століття у Франції. Засновники імпресіонізму — як і символізму та експресіонізму — діяли на противагу реалізму (особливо неокласицизму, але також і натуралізму). Імпресіоністи намагаються у своїх творах відтворити шляхетні, витончені особисті враження та спостереження мінливих миттєвих відчуттів та переживань, природу, схопити мінливі ефекти світла — проте на відміну від неокласицизму не зобов'язувалися об'єктивно відображати реальність, а натомість поділитися власними почуттями з спостерігачем твору, вплинути на нього. Термін уперше використовувався в негативному значенні при критичній оцінці твору Моне «Враження, схід сонця»
Неоромантизм - течія в мистецтві (перш за все, в літературі) межі XIX-XX століть, що виникає як реакція на реалістичні і натуралістичні тенденції другої половини XIX століття. У загальному значенні слова може бути визначений як відродження літературних настроїв першої чверті і половини XIX століття в Європі (Романтизм). Може розумітися як рання фаза або одне з крил модернізму. На формування неоромантизму зробила значний вплив філософія Ніцше і Шопенгауера, тому в центрі неоромантичної твори часто стоїть особа особливої сили. Сюрреалізм (фр. surréalisme - зверхреалізм) - напрям у мистецтві, який сформувався до початку 1920-х у Франції. Відрізняється використанням алюзій і парадоксальних сполучень форм. Імажинізм - літературний напрям у російській поезії XX століття, представники якого заявляли, що мета творчості полягає у створенні образу. Основне виразне засіб імажіністов - метафора, часто метафоричні ланцюга, що зіставляють різні елементи двох образів - прямого і переносного. Для творчої практики імажіністов характерний епатаж, анархічні мотиви. На стиль і загальна поведінка імажинізм вплинув російський футуризм. Зв'язок терміна і концепції «імажинізм» з англо-американським Імажизм дискусійно.
