76.Культурна самобутність народів світу.Діалог культур.

Вершиною розвитку біологічного світу є людина. Вона свідоморозвиває виробництво, забезпечує матеріальні блага, створює умови для культурно-мистецького процесу. Людина — це біосо-ціальна субстанція, яка генетичне пов'язана з іншими формами життя, здатна до відтворення, мислення, володіє мовою, морально-естетичними якостями. Буття людини завжди соціальне; вона має розум, створює цінності, постійно розвивається, їй притаманні свідомість та сприйняття позасвідомого, спілкування із собі подібними, що дає можливість піднестися над природою. У стародавній міфології та філософії людина на противагу великому світу (макрокосму) є світом малим (мікрокосмом).

Людина віддає перевагу колективним формам співжиття, які диктують певні умови, способи та методи спілкування, морально-етичні відносини. Тому вчені, особливо філософи, ставили питання про визначення якісних характеристик людини. Одним із

перших досить жорстко сформулював запитання "добра чи зла людина?" Блаженний Августин. Відповідь і досі шукають філософи, психологи, соціологи, культурологи та ін.

Кожному етносу, нації притаманна самобутність, зокрема, у культурі. Повсюдне утвердження культурних досягнень потрібне задля повноцінного функціонування народу на кожному історичному етапі; це зберігає його, визначає ідентичність поміж іншими народами, що є своєрідною регуляцією соціокультурних процесів. Самобутня ідентичність завжди пов 'язана з культурною терпимістю до інших цивілізацій. Однак часто утвердження себе серед інших має агресивні тенденції, особливо у двох випадках: коли формується свідомість та коли етнос сходить з історичної арени чи його витісняє інший, пропонуючи натомість свою культуру чи продукт субкультури. Нині ця проблема гостро стоїть перед багатьма країнами. ЮНЕСКО наголошує, що життєве ядро культури — це той динамічний принцип, через який суспільство, базуючись на минулому та спираючись на внутрішні можливості, засвоює зовнішні досягнення, що відповідають його потребам, постійно розвивається. Це дасть змогу зберегти особливості народів, підняти культурні характеристики та свідомість.

Поняття "самобутність " тісно пов'язане з політичними поняттями "незалежність " і "суверенітет ", оскільки без усвідомлення власної самобутності не можна бути незалежним.

Наука, що вивчає історичне походження народів та етносів, дебатує питання про чистоту чи відрубність націй, але, як показує історичний аналіз, "чистих" націй на землі немає і не може бути, оскільки відбувалися великі переселення народів, воєнні походи, міграційні процеси, коли люди невеликими групами або цілими народами переходили з одного місця на інше, освоюючи нові території, змішувались з аборигенним населенням або витісняли його. Мігранти приносили свої культурні цінності, асимілювали корінне населення або асимілювалися самі. Прикладів історія знає багато: еллінізм, який Олександр Македонський запроваджував майже по всьому Середземномор'ю, загальноєвропейська римська експансія, останній приклад Радянського Союзу, американізація значної частини земної кулі. Культурна асиміляція може відбуватися також під впливом релігійної експансії, особливо під час зміни світоглядної домінанти, коли аборигенна релігія змінюється на "загальноприйняту".

Зазначені процеси мають як негативне, так і позитивне значення, оскільки зумовлюють синтез культурно-мистецького процесу, збагачують національні культури. Так, в європейській культурі завдяки арабському посередництву в західних цивілізацій активізувався інтерес до античної культури. Схід збагатив рицарське середньовіччя Європи. Дантові запозичення образів у відомого мусульманського філософа Мухітдіна ібн-Арабі, візантійські канони в архітектурі визначили особливість стилів Західної Європи. Особливо помітними ці тенденції стали на початку XX ст. Так, до Європи прийшло мистецтво Індії, Японії, Океанії, а також негритянське мистецтво, під впливом яких європейські митці завдяки культурно-мистецькому синтезу досягли високих результатів, сформувалися такі непересічні творчі особистості, як П. Го-ген, П. Пікассо та ін. Взаємовплив Сходу і Заходу позначився на філософській та мистецькій школах Росії, що суттєво збагатило творчість Ф. Достоєвського, М. Бердяева, В. Соловйова, Вяч. Іванова, О. Скрябіна та ін. У художній творчості з'явились нові виражальні засоби, розширилась світоглядна база.

Проте активне введення чужих культурних цінностей зумовило конфліктну ситуацію. У світоглядну систему прийшли люди, налаштовані проти традиційних релігій, культур. Поряд із цим виникло багато релігійних об'єднань і новітніх культів: спіритизм, містицизм, окультизм, теософія та ін. Усе це разом з нестабільною економічною та політичною обстановкою кинуло Європу у вир Першої світової війни, революцій. Через це Європу лихоманило близько півстоліття аж до завершення Другої світової війни.

Динаміці культури притаманна стійка взаємодія її компонентів— періодичність, спрямованість, поступальність. Все розвивається у своєму часі та просторі. Це зумвлюється системою життєзабезпечення, економічною діяльністю, соціальними інститутами, організацією, нормами діяльності, образним сприйняттям, інформаційною та управлінською активністю, рівнем суспільства чи держави. Але кожен народ долає ці перешкоди і робить свій внесок у загальнокультурний розвиток народів Землі.

Діалог культур, як основа процесу розвитку світової культури Різноманітні форми культури, як би не були вони не схожі один на одного, є породженням єдиної людської діяльності.

Е. Тайлор, підходячи до порівняльного вивчення, що відрізняються один від одного культурних форм, підкреслював, що «характер і звички людства виявляють одноманітність і сталість явищ, що змусило італійців сказати:« Весь світ є одна країна ». Він справедливо вважав, що будь-який етнографічний музей показує наочно риси єдності, збіги в предметах матеріальної культури і способах діяльності незалежно від хронологічної та географічної віддаленості. Світова культура в часі і просторі строката, невичерпна у своїх поодиноких проявах, вражаюче багата формами, різноманітна. Ще більш різноманітні прояви культури, взяті в їх історичному бутті.

Конкретно-історичне розуміння культури спирається на визнання єдності і різноманіття соціокультурного процесу.Незважаючи на те, що європейці й китайці, африканці і індійці використовують одні й ті ж машини, незважаючи на те, що всі вони сталися від одних і тих же кроманьйонців і всі належать до одного й того ж біологічного виду, у них склалися абсолютно різні традиції і різні шкали цінностей. Спосіб мислення, стандарти життя, норми поведінки, характер мистецтва навіть у народів, що живуть в одних і тих же географічних умовах, ніколи не бувають абсолютно однаковими, класичний приклад тому - народи Закавказзя. Незважаючи на однотипність природних умов, в яких живуть азербайджанці, вірмени, грузини й інші кавказькі народи, незважаючи на те, що вони живуть поряд тисячоліття, культура кожного з них продовжує зберігати свою самобутність.

У кінцевому рахунку, прискорення еволюції культури призвело до появи науково-технічної культури, яка зародилася в індустріальну епоху (її початок датується 1750 р.), і почала своє розповсюдження з кінця XIX ст. і до цього дня.