74.Культура як глобальні проблеми сучасності.

Оскільки глобальні проблеми визначають майбутнє людства, то методологічно правильно буде вияснити, що собою являє індивід в новому соціокультурному полі початку XXI ст. Вивченням сутності людини займалися різні науки. Ще в епосі про Гільгамеша людина наділена духовним (душа) і матеріальним (тіло) началами. З того часу минули десятки віків, а людина і до сьогодні залишилася загадкою. На кожному новому витку історії людина пізнає про себе щось нове постільки, поскільки змінюється сам індивід. Освоєння нею матеріального світу, його законів - це тріумф інтелекту. Але цей тріумф, як у свій час зазначив один із видатних фізиків XX ст. М. Борн, є одночасно і трагічною помилкою здорового глузду. Людське усвідомлення суттєвих змін буття часто відстає від реально отриманих практичних результатів. Класичний приклад. Значення наслідків використання атомної зброї людство усвідомило лише після її застосування, а використання "мирного атому" - після Чорнобильської катастрофи. Отже, не лише окремим індивідам, але й цілим людським спільнотам притаманно помилятися в прийнятті далекосяжних рішень. Однак, перш ніж відповісти на питання про роль культури у структурі сучасних глобальних проблем, слід уяснити концептуальні засади самого питання.

А. Насамперед, глобальні проблеми не породжені природою - вони продукт діяльності людини.

В. Культура як феномен буття і самореалізації індивідів сприяла поступовому формуванню глобальних проблем.

С. Без людини культура мертва, а її матеріальні цінності стають елементами ландшафту обезлюдненої планети.

В той же час чим швидше розвивається історія, чим більше соціальне значущих змін відбувається в одиницю часу, тим помітнішими є відмінності між поколіннями, тим складнішими стають механізми трансформації культури від одних поколінь до інших, тим вибірковішим є ставлення нових поколінь до культурних надбань попередніх.

Усвідомлення значущості глобальних проблем сьогодні не забезпечує вирішення їх завтра. Отже, чи дійсно культура може стати як необхідною, так і достатньою умовою оптимального розвитку соціотехносфери? Ця гіпотеза близька за формою (але не за змістом) до тези "Краса спасе світ". Однак історія XX ст. свідчить про протилежне. Світ системно знищує залишки "краси". Насамперед, культура - це все, що створено людством протягом усієї своєї історії. Цим ми окреслюємо її структуру, а не зміст. Терміни "культурна людина", "культурна держава" чи "соціальна спільнота" фіксують статичні параметри оволодіння цих суб'єктів надбаннями культури. Однак це не значить, що надбання культури (такі, як гуманізм, миролюбність, збереження пам'яток культури тощо) оволоділи свідомістю суб'єктів.

Тоді і тільки тоді, коли культура оволодіє свідомістю людей, а культурність стане нормою співжиття індивідів, вона стане як необхідною, так і достатньою умовою розв’язання глобальних проблем.

Культура - це насамперед прогресивний розвиток людства. Глобальні проблеми є наслідком культурного розвитку і одночасно виступають його гальмом. Культурний процес як самодостатній самооптимізується через систему зворотних зв'язків, які виконує індивід чи індивіди. Останні саморегулюються в планетарному соціокультурному полі. З точки зору теорії систем таке утворення самодостатнє для кореляції тих чи інших флуктуацій, якими є глобальні проблеми ХХ-ХХІ ст. Однак академік В.І. Вернадський не випадково зазначав, що людство з його прискореним темпом розвитку – це "нова небувала геологічна сила". Людина - суб'єкт її лідерства і бере на себе не лише моральну, а й правову відповідальність як по відношенню до власного життя, так і до всього сущого на планеті Земля. Сьогодні постає питання, чи відповідає призначення людини її екологічній, загальнолюдській культурі, чи здатна вона спрогнозувати наслідки своєї діяльності?

Рональд Хіггінс - один із керівників лондонської школи економічних досліджень, філософ, соціолог, дипломат в 1978 р. видав книжку "Сьомий ворог". В праці Р. Хіггінса зроблений прогноз на 20 років.

„Зростання конфронтацій між Півднем і Північчю .У великих містах Півночі (в тому числі і радянських) потужна терористична організація, що виступає від імені народів Півдня, проводить постійні атаки на найбільш вразливі ділянки північних міст – системи комунікацій, транспорт, водозабезпечення” /Рональд Хіггінс/.

Це було написане у 1978 р.! Слід зазначити, що передбачення Хіггінса, на жаль, справдилися. Отже, сучасний рівень наукового пізнання світу, нових тенденцій в його розвитку може бути не тільки прогнозований, а й скоригований у напрямку, необхідному усій людській спільноті.

В умовах глобалізації усього суспільного життя потрібні не тільки знання про людину, які дає наука, а й знання самої людини. Людина поступово повертається до інтуїтивного сприйняття сутності. В її діях утверджується провіденціальне. Це відношення живого до живого, що формується мистецтвом, людським братством, спільністю людини і природи. На сучасному етапі свого розвитку людство як єдине ціле зіткнулося із завданням всесвітньо-історичного виміру - знайти і відпрацювати соціально-політичну, економічну тощо "технологію" вирішення глобальних проблем, усунути можливі негативні наслідки у функціонуванні соціотехносфери, що уже діють сьогодні. Завдання складне, тому, що поряд з прогресивними тенденціями у розвитку людської спільноти існують, а часто і посилюються, негативні прояви цього процесу. Людська спільнота неоднорідна. Вона насичена різними етносами, які сповідують різні цінності і по-різному бачать своє майбутнє. Втіхою тут може бути думка, що понад двадцять століть людство живе в умовах постійних катаклізмів і надій. Як говорив Еліот: "Де та мудрість, яку ми втратили в знанні? Де ті знання, що ми втратили в інформації?"

Протягом останніх двох десятиріч глобальні проблеми світового розвитку перебувають у центрі уваги науковців і політиків. Вони обговорюються на міждержавних рівнях, в міжнародних організаціях. Шкала поглядів на їх розв'язання охоплює все, що можна розмістити між крайніми межами - оптимізмом і песимізмом. Не оминають цю проблему і засоби масової інформації, часто подаючи її складові як певну сенсацію, яка не має нічого спільного з науковим аналізом майбутнього розвитку людства. Крім того існує побутовий рівень усвідомлення глобальних проблем, який асоціюється з якоюсь вселенською катастрофою. Специфіка глобальних проблем полягає в тому, що вони, маючи всезагальний характер, проявляються спочатку на якомусь локальному і навіть індивідуальному рівні. В доповіді Римському клубові його президент А. Печчеі (1980 р.) зазначив, що світ став більш складним і менш стійким, володіє меншими сировинними запасами і енергетичними ресурсами. Понад 1 млрд. населення перебуває за межею бідності. Потреба об'єднання всіх народів для вирішення спільних проблем є необхідною умовою прогресу людства. Сьогодні слід відмовитись від національного егоїзму та розвивати почуття єдиної людської спільноти

.75.Глобалізаційні процеси у сучасній світовій культурі.

Головною загальнопланетарною тенденцією сьогодення став стрімкий процес глобалізації. Багато подій, що відбуваються у наш час, свідчать про те, що людство дозріло для ство­рення солідарного світового глобального співтова­риства, але поки що важко малювати прогнози на завтра для лю­дини і світу, та слід пам’ятати, що майбутнє – не те, що йде до нас, а те, до чого йдемо ми. Ми живемо уже в іншому часі, у новому вимірі, в умовах інформаційної культури, світових цінностей та підпорядкування процесам глобалізації.

Питання сутності даного феномену знайшли своє висвітлення зде­бі­льшого у працях економістів (Дж.Стігліц, В.Євстігнеєв, В.Оболенський, В.Ри­баков, С.Соколенко, В.Штоль), політологів (Гелд Девід, Мак-Грю Ентоні, Б.Ді­ког, М.Халс, П.Стабс) та соціологів (Р.Робертсон, М.Уотерс, С.Хантингтон), хо­ча окремі характеристики цього явища ми знаходимо й у роботах психологів (Г.Почепцов, Р.Бістріцкас, Р.Кочунас).

Суть глобалізації полягає у зростанні міжнародних зв’язків, економічної взаємозалежності країн, поширенні нових технологій, єдиних стандартів життя, однорiдної масової культури та iдеологiй.

Глобалізація – це суть та квінтесенція сучасного етапу розвитку всього світу; сучасний етап дозрiвання цивiлiзацiї в масштабах людства; соціаль­ний процес, у ході якого стираються географічні кордони соціаль­них і культур­них систем, а населення все більше усвідомлює зникнення цих кордонів [6]; поши­рення західної моделі розвитку на всі інші країни планети, що, фак­тично, є тео­ретичним обґрунтуванням однополюсного (універсального, іде­ального) світо­вого порядку [6, с.1].

Процес глобалізації відбувається в всіх сферах життєдіяльності людини, сам по собі, без плану. Його двигуном є все ті ж людські потреби (лідерство, жадiбнiсть, наслідування, допитливість), тільки втілені в країнах, міжнародних органiзацiях, транснаціональних корпораціях (ТНК), а не в окремих людях.

Глобалізація є явищем не тільки економічним, політичним, соціальним, а й соціально-психологічним. На сьогодні існує чимало праць, присвячених цій проблемі, однак практично відсутні роботи, які розкривають вплив глобаліза­ційних процесів на окремо взяту особистість, малу соціальну групу.

Питання про те, наскільки глибоко видозмінюють зовнішній світ та саму особистість у ньому сили та процеси глобального масштабу є одним з тих, які викликають найзапекліші суперечки.

Глобалiзацiя має свої плюси, якими вдало оперують її прихильники (гло­балісти) та мінуси, якими аргументують антиглобалісти (скептики).

Наслідком і однією з найбільших небезпек для людини, включеної до сис­теми глобального ринку, є криза ідентичності, втрата національних куль­турних традицій. Відсутність у особистості цих чинників призводить до її мар­гіна­лі­за­ції, дозволяє маніпулювати нею, створюючи у житті людини ілю­зію повної са­мореалізації. Якщо ж не залишиться маргінальних культур, то чи матиме людство шанс на виживання під час чергового катаклізму?

Глобалізаційні процеси сприяють уніфікації етнічних культур, традицій та звичаїв, тим самим створюючи загрозу, у кращому випадку, втрати свого «обличчя» (своїх етнічних відмінностей), у гір­шому – до зникнення окремих самобутніх етносів [1].

Глобалізація, що реалізується сьогодні, означає принципову відмову від принципу особистості та ґрунтується на організації комфортних умов для об­ра­ної невеликої кількості людей (концепція “золотого мільярду”) і вимагає без­жа­лісного і байдужого знищення військовими, економічними, ідеологічними та будь-якими іншими методами “зайвих людей”.

Глобалізація та уніфікація світу призводить до небаченого нівелювання та зрівняння суспільств та людей, до створення умов, коли особистість стає не тільки зайвою, коли її роблять не тільки ворожою соціальності, але й коли сама цінність особистості пропадає як загальна справа.

Особистість глобалізації не потрібна, оскільки своєю творчістю і відмо­вою від глобального спрощення, усереднення та зрівняння (терміни К.Леонть­є­ва), вона підриває штучно створені глобальні системи, такий, що просувається глобалізмом, варіант “нового світового порядку” Наступ на особистість сьогодні відбувається шляхом формування людини економічної, яка у своїх вчинках керується економічними міркуваннями. Цей Homoeconomicus характеризується здібністю “метушитися на ниві заробляння засобів існування”, яка повністю зводить людину на рівень економічної поведінки і вбудовування у фінансові системи, визначає її як функцію від зовнішнього середовища, вимагає масовидної польової поведінки, і, як наслідок, робить зайвою і навіть шкідливою унікальну та неповторну особистість цієї людини.

Глобалізація у її сьогоднішній, західній формі призводить до утвер­дже­н­ня масової безликої “культури”, позбавленої духовно-моральних орієнтирів і такої, що опирається на єдиний ринковий критерій прибутку. Така масова псевдокультура нав’язує норми та стереотипи суспільства споживача, культ си­ли та жорстокості, сексуальну розгнузданість, попирання прав іншої людини, прагнення до переважання і панування за будь-яку ціну.

Глобалізація йде сама по собі, i зупинити її не можливо. До неї потрібно пристосовуватися: використовувати переваги та боротися з недоліками. Не слід забувати, що глобалізація – це не тільки наше неминуче завтра, це вже і наше сьогодні. Тотальне протистояння глобалізації з опором на етно­культурну, конфесійну і національно-державну відстороненість – це шлях в ні­куди, який обрікає на відсталість і зникнення з об­личчя Землі. Якщо ми протиставимо себе прогресивному ходу історії і законам розвитку соціуму, то отримаємо результати, які суворо відрізняються від очі­ку­ваних. А це ми вже проходили.