64.Модерністська модель ствіту

Модерні́зм (фр. modernisme), у мистецтві загальний термін, що використовується для виниклих на початку 20 століття спроб порвати з художніми традиціями 19 століття; заснований на концепції домінування форми на противагу змісту. В образотворчому мистецтві прямими представниками є абстракціоністи; у літературі — письменники, що експерементують з альтернативними формами оповіді; у музиці — традиційне поняття ключа було замінене на атональність; в архітектурі — центральними концепціями виступають функціоналізм і відсутність декоративності.

Модернізм моделює ірраціональну картину світу. Тому, до певноїміри, образ XX ст. створено мистецтвом кінематографа. Кіно асоціюєтьсяне з реальністю, а з її антиподом — сновидінням (В.Руднєв). Те, що знятеі відображене на екрані, є реальним настільки, наскільки реальним є те,що бачить людина уві сні ( "Электрический сон наяву" О.Блока, образГоллівуду як "фабрики снів"). Кінематограф не відображає дійсність, вінстворює свою дійсність і, як візуальне мистецтво, довершено передаєілюзію як справжню реальність (не випадково при народженні кінематографназивався ілюзіоном). Саме тому кіно звертається перш за все доірреальних модальностей — до фантазій, сновидінь, спогадів (фільмиА.Тарковського, Ф.Фелліні, А.Куросави, І.Бергмана, Ю.Іллєнка). Цяфундаментальна особливість кіномови — грана межі ілюзії і реальності —стає можливою завдяки монтажу (ефект Кулешова). Режисерські експериментиЛ.Кулешова, С.Ейзенштейна, В.Пудовкіна давали можливість з окремихфрагментів реальності вибудовувати нову дійсність з переконструйованимизмістами.

65.Фовізм та кубізм

Фовізм (від фр. Fauve - дикий) - напрям у французькому живопису і музиці кінця XIX - початку XX століття. На паризькій виставці 1905 були продемонстровані полотна художників, залишали у глядача відчуття вихідних від картин енергії і пристрасті, один із французьких критиків назвав цих живописців дикими звірами (les fauves). Так випадкове висловлювання увійшло і закріпилося як назва за всім течією. Художній манері фовістів були властиві стихійна динамічність мазка, прагнення до емоційної силі художнього вираження, яскравий колорит, пронизлива чистота і різкі контрасти кольору, інтенсивність відкритого локального кольору, гострота ритму. Фовізм висловився в різкому узагальненні простору, малюнка, обсягу. Характеризується гранично інтенсивним звучанням відкритих кольорів, зіставленням контрастних хроматичних площин, зведенням форми до простих обрисів при відмові від светотеневой моделюванням та лінійної перспективи. Група заявила про себе на паризьких виставках 1905-1907 рр.., Проте незабаром об'єднання розпалося, та творчі шляхи учасників розійшлися. Назва напряму відображає реакцію сучасників на вразила їх екзальтацію кольору, «дику» виразність фарб.

Кубізм (фр. Cubisme) - авангардистський напрямок в образотворчому мистецтві, насамперед у живописі, що зародився на початку XX століття і характеризується використанням підкреслено геометризованої умовних форм, прагненням «роздробити» реальні об'єкти на стереометричні примітиви.

66. Експресіонізм (від лат. Expressio, «вираження») - авангардистський течія в європейському мистецтві, що отримало розвиток наприкінці XIX - початку XX століття, що характеризується тенденцією до вираження емоційної характеристики образу (ів) (зазвичай людини або групи людей) або емоційного стану самого художника . Експресіонізм представлений у безлічі художніх форм, включаючи живопис, літературу, театр, кінематограф, архітектуру і музику.

З усіх напрямків нового мистецтва 20 в. експресіонізм найгостріше висловив конфлікт людини з реальністю. В одних випадках він вів до загострення висловом трагічного, в інших - до художньої утопії, яка здавалася порятунком духовних цінностей. Цей конфлікт вів до радикальності художніх рішень, до вибуху традицій. Реформа А. Шенберга з'явилася для тих років найбільш радикальною. Стиль, що складався в руслі нововіденської школи, - жорстко-експресивний, аскетичний, абстрагований від усього «занадто людського».

Тенденції:

1) конфлікт зі світом, бунт і безсилля, безпросвітність;

2) співчуття до людини, до людства і разом з тим крайній егоцентризм;

3) нестримна емоційність;

4) абстракціонізм.

67. Сюрреалізм (фр. surréalisme - зверхреалізм) - напрям у мистецтві, який сформувався до початку 1920-х у Франції. Відрізняється використанням алюзій і парадоксальних сполучень форм.

Основне поняття сюрреалізму, Сюрреальний - поєднання сну і реальності. Для цього сюрреалісти пропонували абсурдне, суперечливе поєднання натуралістичних образів за допомогою колажу та технології «ready-made». Сюрреалісти були натхненні радикальної лівою ідеологією, проте революцію вони пропонували почати зі своєї свідомості. Мистецтво мислилося ними основним інструментом звільнення.

Цей напрямок склалося під великим впливом теорії психоаналізу Фрейда (правда, не всі сюрреалісти захоплювалися психоаналізом, наприклад, Рене Магрітт ставився до нього дуже скептично). Головною метою сюрреалістів було духовне піднесення і відділення духу від матеріального. Одними з найважливіших цінностей були свобода, а також ірраціональність.

Сюрреалізм корениться у символізмі і спочатку був схильний до впливу таких художників-символістів, як Гюстав Моро (фр. Gustave Moreau) і Оділон Редон.

Сюрреалісти виконували свої роботи без оглядки на раціональну естетику, використовуючи фантасмагоричні форми. Вони працювали з такими тематиками, як еротика, іронія, магія і підсвідомість.

Нерідко сюрреалісти виконували свої роботи під впливом гіпнозу, алкоголю, наркотиків або голоду, заради того, щоб досягти глибин своєї підсвідомості. Вони проголошували неконтрольоване створення текстів - автоматичне листа. Однією з технік сюрреалізму була, винайдена Вольфгангом Пааленом (Wolfgang Paalen), фьюмаж.

Однак хаотичність образів часом поступалася місцем їх більшої продуманості, і Сюрреальний ставала не просто самоціллю, але обдуманим методом висловлювання ідей, що прагнуть розірвати повсякденні уявлення (приклад тому - зрілі роботи класика сюрреалізму Рене Магрітта). Така ситуація добре видно в кінематографі, продовжуючи традиції сюрреалізму, що втратили з часом свіжість у живопису та літератури. Приклади - картини Луїса Бунюеля, Девіда Лінча, Яна Шванкмайера

68. Абстракціонізм(лат. abstractio - видалення, відволікання) - напрям нефігуративного мистецтва, який відмовився від наближеного до дійсності зображення форм у живопису та скульптурі. Одна з цілей абстракціонізму - досягнення «гармонізації», створення певних колірних сполучень і геометричних форм, щоб викликати у споглядальника різноманітні асоціації.

У живописі Росії XX століття головними представниками абстракціонізму були: Василь Кандинський (котрий працював у Німеччині, де і створив перші абстрактні композиції), Михайло Ларіонов та Наталія Гончарова, що заснували в 1910-1912 рр.. «Лучізм», і, що вважав себе основоположником нового типу творчості супрематизму, Казимир Малевич, творець знаменитого «Чорного квадрата».

Спорідненим абстракціонізму плином є кубізм, який прагне зобразити реальні об'єкти безліччю пересічних площин, що створюють образ якихось прямолінійних фігур, які відтворюють живу натуру. Одними з найяскравіших прикладів кубізму були ранні роботи Пабло Пікассо.

69. Популя́рна культу́ра (або поп-культура, масова культура) — культура, популярна й переважна серед широких верств населення в даному суспільстві. Елементи поп-культури можна знайти повсюди — в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (наприклад, в спорті і літературі).

Передумови формування масової культури закладені в самій наявності структури суспільства. Хосе Ортега-і-Гассет сформулював відомий підхід до структуризації за ознаками творчої потенції. Така структуризація передбачає поділ суспільства на «творчу еліту», яка, природно, становить меншу частину суспільства, і на «масу» — що кількісно переважає. Відповідно виникає протиставлення культури еліти («елітарної культури») культурі «маси» — «масовій культурі».

На початку XX ст. масове суспільство й пов'язана з ним масова культура стали предметом досліджень найвизначніших учених у різних наукових областях: філософів Хосе Ортега-і-Гассета ("Повстання мас"), Карла Ясперса ("Духовна ситуація часу"), Освальда Шпенглера ("Сутінки Європи"); соціологів Жана Бодріяра ("Фантоми сучасності"), Питирима Сорокіна ("Людина. Цивілізація. Суспільство) і інших. Аналізуючи масову культуру, кожний з них відзначає тенденцію до її комерціалізації.

Говорячи про мистецтво в цілому, приблизно аналогічну тенденцію відзначав Питирим Сорокін у середині XX століття:

«Як комерційний товар для розваг, мистецтво все частіше контролюється торговельними ділками, комерційними інтересами й віяннями моди... Подібна ситуація творить із комерційних ділків вищих цінителів краси, примушує художників підкорятися їхнім вимогам, що нав'язуються вдобавок через рекламу й інші засоби масової інформації».

На початку XXI століття сучасні дослідники констатують ті ж культурні явища: «Сучасні тенденції мають кумулятивний характер і вже привели до створення критичної маси змін, що торкнулися самої основи змісту й діяльності культурних інститутів. До найбільш значимих з них, на наш погляд, відносяться: комерціалізація культури, демократизація, розмивання границь - як в області знання, так й в області техніки, - а також переважна увага до процесу, а не до змісту».

Ставлення науки до масової культури змінюється. Якщо Карл Ясперс назвав масове мистецтво "занепадом сутності мистецтва"[4], а Жан Бодріяр говорив, що всі сфери сучасного мистецтва "входять у трансестетичну сферу симуляції».