Контрольні запитання

1. Що являє собою казначейська діяльність банку?

2. Які функції виконує казначейство банку?

3. Які казначейські операції банку Ви знаєте?

4. Що може бути об'єктом внутрішнього аудиту казначейські діяльності банку?

5. За яких обставин може здійснюватися внутрішній аудит міжбанківських та внутрішньобанківських дилінгових операцій банку?

Дискусійне питання

Проаналізуйте, які в теорії та на практиці існують підходи до класифікації казначейських операцій в банку та обговоріть це питання в групі

.

5.3. Внутрішній аудит кредитної діяльності банку

Кредитна діяльність - це обслуговування клієнтів у процесі надання та погашення кредитів. Вона має надзвичайно велике значення, адже саме від неї банк отримує з одного боку велику частину прибутку, з іншого - наражається на значні ризики.

Необхідність проведення внутрішнього аудиту кредитної діяльності банку обумовлена впливом як загальноекономічних так і внутрішньобанківських (специфічних) чинників.

До загальноекономічних чинників належать:

• активізація інфляційних процесів в країні та падіння курсу національної грошової одиниці;

• зростання кількості збанкрутілих підприємств та поглиблення кризи неплатежів суб"єктів господарювання;

• криза галузей народного господарства, яким банк надавав пріори­тети у процесі кредитування;

• зниження темпів росту або падіння валового внутрішнього продукту;

• кредитна політика Уряду та Національного банку України щодо стимулювання банків з надання пільгових кредитів та інші.

Необхідність проведення внутрішнього аудиту кредитної діяль­ності викликана, крім загальних, впливом специфічних (внутрішньобанківських) чинників, зокрема:

• незадовільним станом кредитного портфеля (зростання кількості прострочених та пролонгованих кредитів);

• недостатнім обсягом сформованих резервів на покриття кредитних ризиків;

• високим рівнем концентрації кредитних вкладень в одному регіоні, одному позичальнику, інсайдерам тощо;

• низьким рівнем дохідності або збитковості кредитної діяльності банку;

• змінами напрямків кредитної політики, внутрішніх правил та процедур з кредитування;

• невиконанням запланованих кількісних та якісних показників кре­дитної діяльності, передбачених бізнес-планом та бюджетом банку;

• зміною керівництва (голови правління, його заступників, голов­ного бухгалтера), а також керівників кредитних підрозділів банку;

• недостатнім або неякісним забезпеченням кредитів, наданих по­зичальникам;

• наявністю конфліктних ситуацій в кредитних підрозділах (як з клі­єнтами, так і між співробітниками банку);

• необхідністю проведення перевірки виконання попередніх рекомендацій внутрішнього аудитора і т.п.

Кредитна діяльність - це найбільш дохідна та ризикована сфера банківського бізнесу.

Внутрішній аудит банку може здійснюватись за напрямками, що зображені на рис. 3.7.

Рис. 3.7. Напрямки внутрішнього аудиту кредитної діяльності банку

Під час перевірки кредитної діяльності внутрішнього аудитора насамперед цікавлять такі питання:

• чи здійснює банк ефективно свою кредитну діяльність?

• які є недоліки та вузькі місця в кредитній роботі банку?

Об'єктами особливої уваги внутрішнього аудитора повинні бути:

• спекулятивні кредитні операції;

• нові види кредитів;

• кредити, частка яких у кредитному портфелі зростає;

• пролонговані, прострочені та безнадійні кредити.

Оцінка ефективності управління кредитною діяльністю може здійснюватися за такими напрямками:

• наявність затвердженої спостережною радою або правлінням кредитної політики банку;

• наявність та відповідність внутрішніх положень та процедур кредитування чинному законодавству України, документам Національного банку України і кредитній політиці банку;

• ступінь виконання параметрів кредитної діяльності, передбачене бізнес-планом та бюджетом банку;

• рівень автоматизації кредитних операцій банку;

• організація роботи з проблемними кредитами та її результативність;

• ефективність взаємодії кредитних та інших підрозділів банку;

• виконання рішень кредитного комітету банку.

Кредитна політика є основою процесу кредитування і управ­ління кредитною діяльністю. Розробка кредитної політики має надзвичайно важливе значення в умовах макроекономічної кризи та за наявності значних збитків від кредитної діяльності, високого рівня концентрації кредитів та інших проблем.

Кредитна політика має бути викладена у письмовій формі у вигляді затвердженого документа.

Наявність документа з кредитної політики спонукає керівництво банку дотримуватися обраних пріоритетів, а також стандартів і процедур з кредитування та уникати великого кредитного ризику.

У документі про кредитну політику мають бути визначені:

• напрямки кредитування;

• цільові кредити;

• диверсифікація кредитів;

• ступінь ризику при наданні кредитів; прийнятні та неприйнятні ризики;

• ринок, на якому планується проведення кредитування суб"єктів господарювання;

• процедура надання кредитів тощо.

Внутрішній аудитор повинен з'ясувати чи всі розділи кредитної політики доведені до фахівців банку та які проблеми виникають в процесі її виконання.

Основою управління кредитною діяльністю є наявність внут­рішніх положень, а також контроль за їх дотриманням.

Внутрішні положення щодо регулювання кредитної діяльності банку:

• мають бути широкими за змістом, але не суто обмежувальними за характером;

• давати змогу банку швидко пристосуватися до нових економічних умов, розширювати обсяги кредитних операцій, впроваджувати нові види кредитних послуг, а також враховувати фінансові ре­сурси банку, штат його працівників, можливості зростання активів та капіталу.

Кожний банк розробляє внутрішні положення за власною схемою.

Значну увагу внутрішній аудитор повинен зосередити на проблемних кредитах. Насамперед, доцільно з'ясувати, які причини призвели до появи проблемних кредитів. Поява проблемних позик у банку викликана впливом численних факторів (рис. 3.8).

Рис. 3.8. Фактори, що спричиняють появу проблемних позик у банку.

Низький рівень кваліфікації працівників банку може призвести до того, що невірно буде оцінено кредитоспроможність позичальника а, відповідно, і рейтинг кредиту. Це може стати однією із причин появи проблемної кредитної заборгованості.

Порушення принципів кредитування, а саме: їх цільового характеру, строковості, платності, забезпеченості та повернення кредиту можуть спричинити появу проблемних кредитів.

Дуже часто банки прагнуть отримати високі доходи від операцій, проведення яких пов'язано із значним кредитним. Бувають випадки, коли банки свідомо наражаються на великі ризики, здійснюючи при цьому:

• надання великих за розміром кредитів одному позичальнику;

• порушення лімітів на кредитування в банку за встановленими критеріями;

• кредитування спекулятивних операцій нових компаній та пози­чальників із сумнівною репутацією;

• кредитування із недостатнім рівнем та обсягом застави.

У зв'язку з відсутністю в Україні централізованої бази даних про позичальників виникає проблема дефіциту інформації про діловий та фінансовий імідж позичальника. Таку інформацію могла б надавати комерційна організація, створена спільними зусиллями банків. В Україні поки що такої організації немає. Крім зовнішньої інформації, що має надходити від спеціалізованої фірми, засобів масової інформації, неформальних чуток, у комерційному банку повинна створюватися власна інформаційна база, яка б постійно поновлюва­лася кредитним підрозділом банку.

Однією з причин появи проблемних кредитів та недоотримання запланованого доходу є пільгове кредитування акціонерів, членів правління, співробітників та пов'язаних з ними осіб.

Бувають випадки, коли безпроблемний кредит згодом стає проблемним. Причиною такого явища є відсутність дієвого внутрішньотехнологічного контролю за позичальником упродовж дії кредитної угоди.

Кредит у банку стає проблемним якщо:

• заборгованість пролонговано вдруге;

• заборгованість реструктуризовано;

• заборгованість, по якій порушено графік погашення основного боргу та (або) відсотків та комісійних доходів;

• прострочену заборгованість списано з балансу.

Залежно від категорії кредиту банк може застосовувати два варіанти заходів щодо повернення проблемної заборгованості: першочергові і планові (табл. 3.2).

Першочергові заходи застосовуються фахівцями банку як обов'язкові без попереднього узгодження (або затвердження) кредитним комітетом, а планові - лише після їх затвердження.

Таблиця 3.2

Види заходів банку щодо проблемної кредитної заборгованості залежно від категорії кредиту

№ з/п	Категорія кредиту	Види заходів банку
		Першочергові	Планові
1	2	3	4
1.	Кредит під контролем	1. Невиконання умов кре­дитного договору дає під­ставу економісту пові­домити про це свого ке­рівника. 2. Виставлення претензій позичальнику та вста­новлення з ним пос­тійного контакту до пов­ного виконання клієнтом своїх зобов'язань. 3. Обговорення з керівни­ками підприємства-пози-чальника можливих варі­антів погашення забор­гованості.	1. Після прийняття рішення кредитним комітетом про виз­нання необхідності реструктуризації проблемної забор­гованості відділі проблемних кредитів вносить зміни де кредитної угоди (термінів та погашення основ­ного боргу і ви­плати процентів кредитом). 2. Підготовка юридичним підрозділом доповнення до кредитної угоди про реструктуризацію заборгованості за проблемним кредитом.

1	2	3	4
		4. Повторний аналіз бізнес-плану позичальника із урахуванням останньої неформальної Інформації про нього. 5. Розробка плану заходів з метою мінімізації кредит­ного ризику по даному позичальнику. 6. Інформування служби без­пеки та підрозділу по ро­боті з проблемними кре­дитами про наявність проблемного позичальника. 7. Надання на затвердження кредитного комітету пла­ну заходів по відношенню до проблемного позичаль­ника. 8. Здійснення спостережен­ня про офіційне пору­шення справи про банкрутство позичальника.	3. Перевірка службою безпеки наявності та стану застави за; кредитом.
2.	Субстандартні кредити	1. Аналогічне виконання процедур, що передба­чені в пунктах 1-7 за кредитом під контролем; 2. Юридичний відділ почи­нає роботу щодо підго­товки позовної заяви і направляє її до арбіт­ражного суду. 3. Здійснення спостережен­ня про офіційне пору­шення справи про банк­рутство позичальника.	1. Аналогічне вико­нання процедур, що передбаченні в пун­ктах 1-3 за креди­тами під контро­лем. 2. Після прийняття кредитним коміте­том відповідного рішення юридич­ний відділ здійснює виконавчий напис нотаріуса про звер­нення стягнення на предмет застави.
3.	Сумнівні кредити	1. За умов непогашення ре­структуризовано! кредит­ної заборгованості еко­номіст кредитного під­розділу повідомляє свого керівника про невиконання позичальником умов до­говору. 2. Економіст кредитного під­розділу направляє пози­чальнику претензію на суму боргу. 3. Аналогічне виконання пунктів 3-5, що передба­чені за кредитами, під контролем.	1. Підрозділ по роботі з проблемними кре­дитами визначає рейтинг позичаль­ника та розробляє план заходів щодо мінімалізації збит­ків за проблемним кредитом та подає його на затверд­ження кредитному комітету. 2. Розробка проект документів (договорів), які забезпе­чують реалізацію вищезгаданого пла­ну. Цю процедуру здійснюють юридичний відділ разом з кредитним підрозділом
4.	Позов	4. Юридичний відділ починає роботу щодо підготовки позовної заяви і направляє її до арбітражного суду згідно з встановленими чинним законодавством строками. 5. Служба безпеки та юридичний відділ здійснюють спостереження про офіційне порушення справи про банкрутство позичальника.	3. Впровадження комплексу заходів щодо роботи з проблемним кредитом, якай затверджений кредитним комітетом. 4. Перевірка службою безпеки наявності та стану кредиту і застави у позичальника. 5. У разі необхідності юридичний відділ вчиняє виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави.
	Безнадійні кредити	1. Аналогічне виконання процедур, передбачених пунктами 1-6 за кредитами "під контролем".	1. Підрозділи, що визначені кредитним комітетом запроваджують план заходів та рекомендації що­до безнадійного кредиту.

1	2	3	4
		2. Повідомити кредитний ко­мітет про безнадійний кредит і винести на його розгляд питання про списання такого кредиту. 3. Юридичний відділ готує позовні заяви та визначає тих осіб, які представлятимуть інтереси банку у роботі ліквідаційних та інших органів. 4. Юридичний відділ готує план заходів та рекомендації щодо кандидатури представника у складі ліквідаційної комісії банку і направляє на затвердження у кредитний комітет.	2. Перевірка службою безпеки наявності та стану предмету застави. 3. У разі необхідності вчиняється виконавчий напис нотаріуса про звернення стягнення на предмет застави; 4. Звернення стягнення на предмет за- стави та її реалізація.

За умови, що планові заходи не дали бажаного результату кредитний підрозділ з урахуванням висновків юридичної служби та служби безпеки готує пропозиції щодо визнання заборгованості за кредитом проблемною, її списання з балансу банку і врахування на позабалансових рахунках.

До закінчення терміну позовної давності (протягом трьох років) банк повинен продовжувати працювати з позичальником з метою повернення кредиту. У разі неможливості погашення проблемного кредиту та по закінченні терміну позовної давності на підставі рішення кредитного комітету безнадійна заборгованість списується з позабалансових рахунків.

Внутрішній аудитор має перевірити чи повною мірою виконані першочергові та планові заходи щодо повернення проблемної кредитної заборгованості. Якщо зустрічаються факти невиконання планів, то з'ясувати причини.

Протягом дії кредитної угоди фахівці кредитних підрозділів проводять систематичний моніторинг господарської діяльності позичальників, їх фінансового стану, перевіряють на місцях достовірність наданих фінансових документів, бухгалтерських звітів і статистичних матеріалів, стану розрахунків з покупцями та позичальниками, а також стану заставленого майна і умов його зберігання.

Працівник кредитного відділу повинен постійно здійснювати контроль за виконанням позичальниками умов кредитних угод, цільо­вим використанням кредитів, своєчасним і повним його погашенням, сплатою процентів, комісії та інших платежів.

Одним з напрямків перевірки внутрішніми аудиторами кредит­ної діяльності є оцінка надійності системи внутрішньотехнологічного контролю за виконанням кредитних угод, визначенням проблемних позик, а також дієвості заходів, щодо подолання проблемної заборгованості. З метою визначення адекватності внутрішньотехно­логічного контролю цілям і завданням розвитку кредитної діяльності внутрішній аудитор повинен:

• перевірити якість кредитного портфеля;

• встановити обґрунтованість резервів на можливі збитки від кредитної діяльності;

• оцінити раціональність прийняття заходів щодо подолання або зменшення проблемної заборгованості;

• перевірити робочі папери, що документують середовище контролю, систему обліку та процедури контролю кредитних операцій;

• визначити чи зберігаються кредитні документи у вогнестійкому сейфі та чи обмежений доступ до них сторонніх осіб;

• перевірити своєчасність бухгалтерського обліку, зміни категорії окремих кредитів;

• перевірити наявність журналу (реєстру) для реєстрації документів з кредитної справи, тимчасово вилучених;

• підготувати блок-схеми, анкети внутрішнього контролю службові записи для інтерпретації найбільш важливих операцій;

• оцінити засоби внутрішнього контролю та визначити його вузькі місця:

• визначити дієвість контролю головного офісу банка кредитною діяльністю його філій;

• встановити достатність контролю за отриманням і обліком процентного доходу.

Під час проведення внутрішнього аудиту кредитної діяльності аудитор може скористатися анкетою (табл. 3.3).

Таблиця 3.3

Анкета для проведення внутрішнього аудиту кредитної діяльності банку

Виконавець:
Дата проведення аудиту Дата заповнення анкети

№ з/п		Зміст питання	Відповідь			При- мітки
			Так	Ні	Відпо­віді немає
1		2	3	4	5	6
1		Правова основа проведення кре­дитної діяльності та її дотримання.
11.		Наявність затвердженого документа про кредитну політику банку.
12.		Доведення положень кредитної полі­тики до функціональних підрозділів банку.
Г3.	Наявність внутрішніх положень та процедур, що регламентують:
І 1.3.1	порядок кредитування;
"1.3.2	посадові обов'язки працівників кре­дитних підрозділів;
11.3.3	послідовність (етапи) проведення кре­дитної операції (технологічні карти);
11.3.3	порядок супроводження кредитних проектів;
11.3.4	Оцінку кредитних ризиків;
J1.3.5	порядок організації роботи банку з проблемними кредитами;
11.3.6	порядок формування кредитного досьє клієнта;
11.3.7	процедуру оцінки кредитоспроможності позичальника та визначення категорії кредиту;
11.3.8	порядок формування та використання резерву на покриття можливих збит­ків від кредитної діяльності;

1.3.9		процедуру визначення вартості кре­диту та інші;
1.3.1		діяльність кредитного комітету;
1.3.11		надання окремих видів кредиту.
11.4		Чи вносяться постійно корективи у внутрішні положення і процедури у зв'язку із зміною напрямків кредит­ної політики банку та чинного Законодавства України?
		Чи дотримуються кредитні підроз­діли банку внутрішніх положень та процедур (вказати конкретно, яких положень не дотримуються)?
2.		Економічна основа для здіснення кредитної діяльності
22.1		Чи існують затверджені кредитним комітетом внутрішні ліміти кредит­них вкладень за:
2.1.1	окремими категоріями позичальників;
2.1.2	регіонами та галузями народного господарства;
2.1.3	видами кредитів;
2.1.4	типами валют тощо;
2.1.5	філіями;
22.2	Чи дотримуються затверджених лімі­тів на проведення кредитних опера­цій? (Зазначити, яких лімітів банк не дотримується)
33.	Чи здійснений розподіл кредитної діяльності банку на бек-офіс, м ід л -офіс, фронт-офіс?
4.	Реєстрація та облік кредитних операцій.
44.1	Реєстрація кредитної операції здійс­нюється відповідно до встановленого регламенту.
44.2	Ведеться управлінський облік кре­дитних операцій
44.3	Здійснюється зіставлення даних бух­галтерського та управлінського обліку
44.4	Чи виконується бюджет банку в час­тині кредитної діяльності?
5.	Моніторинг кредитної діяльності банку.
55.1	Чи оцінюється кредитний портфель належним чином та чи здійснюється за ним контроль?
55.2	Чи ведеться ефективний моніторинг за охороною застави від розтрати та крадіжки?
55.3 _____	Чи своєчасно готується та подається керівництву банку внутрішня звіт­ність про кредитну діяльність?

Внутрішній аудит лізингових, факторингових операцій, враху­вання векселів та інших балансових кредитних операцій здійснюється за схемою, наведено вище.

Аудит позабалансових кредитних операцій (гарантій) проводить­ся таким чином:

• перевіряється періодичність надання банком гарантій за третіх осіб;

• здійснюється огляд правил щодо гарантійних операцій за позиками;

• перевіряється дотримання співробітниками банку повноважень на схвалення гарантійних операцій, встановленого ліміту на їх проведення та комісійної плати;

• перевіряються основні документи, що супроводжують обслуго­вування гарантій за позиками;

• оцінюються засоби контролю за гарантійними операціями банку;

• визначається ризик можливих максимальних збитків за наданими гарантіями банку у випадку прострочення кредиту.

Важливим напрямком внутрішнього аудиту кредитної діяльнос­ті є перевірка якості кредитного портфеля банку. Основними завдан­нями внутрішнього аудиту кредитного портфеля є:

• перевірка дотримання банком кредитної політики в процесі формування кредитного портфеля;

• аналіз показників якості кредитного портфеля;

• виявлення причин, що спонукали погіршення стану кредитного портфеля;

• визначення обґрунтованості концентрації кредитів;

• перевірка дотримання встановлених лімітів;

• перевірка правомірності кредитування інсайдерів;

• перевірка дотримання співробітниками банку встановленого порядку супроводження кредиту тощо.

Перевірка якості кредитного портфеля банку починається з його аналізу, який може здійснюватися за показниками, наведеними у табл. З.4.

Таблиця 3.4

Оцінка якості кредитного портфеля банку

№№з/п	Показники	Методика розрахунку	Інтерпретація
1	2	3	4
1	Співвідно­шення класи­фікованих кредитів та власного капіталу	Обсяг кредитів з урахуванням ризику	Внутрішній аудитор має з'я­сувати чи є зростання цього по­казника результатом неспри­ятливої економічної кон'юнк­тури та загальної економічної ситуації в країні, чи є результа­том незадовільної кредитної діяльності банку.
		Власний капітал
2	Доля про­строчених кредитів у кредитному портфелі	Прострочені кредити	Внутрішній аудит повинен з'я­сувати чому зросла доля про­строчених кредитів та які фак­тори найбільш суттєво на це вплинули.
		Кредитний портфель
3	Коефіцієнт співвідно­шення резерву до кредитного портфеля	Сума сформованого резерву	Внутрішній аудитор з'ясовує чи зростає частка сформованого резерву. Якщо так, то це свідчить про погіршення стану кредитного портфеля банку.
		Кредитний портфель

1	2	3	4
4	Коефіцієнт покриття продуктив­них креди­тів	Відрахування на покриття кредит­них збитків	Коли співвідношення суми зби­тків від кредитів і обсягу не­продуктивних кредитів зростає, внутрішньому аудитору необ­хідно ретельно проаналізувати дієвість першочергових та пла­нових заходів що'до повернення проблемних позик.
		Кредити, по яким не нараховуються проценти (не­продуктивні кредити)
5	Частка списаних кредитів у загальній сумі наданих кредитів	Чиста сума списання за безнадійними кредитами	Зростання цього показника свід­чить про зниження ефектив­ності кредитної діяльності бан­ку та про необхідність зосере­дити увагу внутрішнього ауди­тора на безнадійних, а також пролонгованих та прострочених кредитах.
		Загальна сума кредитів

За результатами оцінки якості кредитного портфеля банку внутрішній аудитор повинен констатувати чи:

• погіршився стан кредитного портфеля;

• були вжиті заходи щодо подолання негативної ситуації в кредит­ній діяльності банку.

При оцінці якості кредитного портфеля внутрішній аудитор перевіряє дотримання кредитними підрозділами встановлених лімітів кредитування. Управління з керівництва активами і пасивами банку може визначати такі ліміти, як:

• обсяг вкладень в кредитування клієнтів (загальний ліміт кредитування);

• ліміт максимального розміру кредитування одного позичальника (жоден з наданих кредитів не повинен перевищувати 25 % влас­ного капіталу банку);

• загальний обсяг наданих кредитів не може перевищувати вста­новленого розміру власного капіталу банку;

• ліміт максимального розміру кредитування пов'язаних осіб дорів­нює подвійному ліміту максимального розміру кредиту на одного позичальника;

• ліміти кредитування філій банку.

Ліміти затверджуються кредитним комітетом банку, а їх розмір встановлюються залежно від стану кредитного портфеля, напрямків кредитної політики, рівня менеджменту, кваліфікації співробітників та інших факторів.

Питання про надання кредитів у сумах, що перевищують затверджені ліміти, вирішується кредитним комітетом на підставі обґрунтованого клопотання відповідного підрозділу банку. У разі відсутності, неправильного визначення або недотримання лімітів кредитування ця інформація доводиться керівництву банку.

Аудитор має проаналізувати чи дотримувалися співробітники банку встановленого відповідним внутрішнім положенням порядку суп­роводження кредиту. При цьому внутрішній аудитор повинен перевірити:

• повноту документації у кредитній справі клієнта;

• обґрунтованість попереднього висновку економіста кредитного підрозділу про доцільність надання клієнту кредиту;

• наявність звіту, що свідчить про результати відвідування підпри-ємства-позичальника та перевірки цільового використання ним кредиту, достовірність наданих клієнтом документів;

• правильність визначення вартості застави, яка має бути дос­татньою для погашення кредиту, процентів, комісій, передбачених договором, витрат на зберігання заставного майна;

• коректність проведених розрахунків процентної ставки по кредиту;

• дотримання максимального терміну, протягом якого розглядаються документи потенційного позичальника;

• правильність структурування кредиту;

• дотримання порядку підготовки, укладання, реєстрації і зберігання кредитних договорів.

Перевірка документації, що міститься у кредитній справі здійснюється за схемою, наведеною на рис. 3.9.

Рис. 3.9. Порядок перевірки кредитної документації

Важливим аспектом перевірки кредитної діяльності є оцінка адекватності формування резерву на покриття можливих втрат за кредитними ризиками.

Комерційні банки України зобов’язані створювати резерви для відшкодування можливих втрат за основним боргом та відсотками за усіма наданими позиками в національній та іноземній валютах, у тому числі за міжбанківськими позиками, врахованими векселями та операціями з фінансового лізингу.

Для покриття можливих збитків від кредитної діяльності створюються два види резервів (рис. 3.10)

Рис. 3.10. Види резервів на покриття можливих втрат від кредитної діяльності залежно від класифікації кредитів за ступенем ризику.

Формування та використання резерву здійснюється на таких засадах:

• резерв формується під стандартну та нестандартну заборгованість за кредитами, віднесеними до категорії "під контролем", "Субстандартні", "сумнівні", "безнадійні";

• у балансі банку резерви під можливі збитки від кредитної діяль­ності є контр-активним рахунком, на суму якого зменшується звітна балансова сума кредитного портфеля;

• розмір резерву визначається відповідно до загальної суми усіх позик, класифікованих за ступенем ризику, з урахуванням коефі­цієнтів ризику та щомісячно уточнюється;

• при формуванні резервів оцінюється фінансовий стан позичаль­ника та його платіжна дисципліна в процесі погашення суми основного боргу та нарахованих процентів за кредитом;

• обсяг резерву коригується відповідно до вартості застави змен­шеної відповідним чином;

• резерв формується у тій валюті, в якій враховується заборгованість за кредитом;

• резерв під стандартну заборгованість формується у повному розмірі згідно з розрахунком і до складу валових витрат не включається;

• резерв під нестандартну заборгованість створюється за рахунок валових витрат і формується відповідно до сум фактичної кредитної і депозитної заборгованості;

• на кожну дату формування резерву здійснюється порівняння суми І сформованого і розрахункового резерву;контроль за формуванням резерву здійснює підрозділ банку зі управління активами і пасивами;

• створений для відшкодування можливих втрат за кредитними і операціями резерв використовується на погашення безнадійної! заборгованості за основним боргом, яка обліковується на балансових рахунках як сумнівна;

• безнадійна заборгованість відшкодовується за рахунок резерву під нестандартну заборгованість або резерву під стандартну заборгованість згідно з чинним законодавством.

Внутрішній аудит резервів на покриття можливих збитків від кредитної діяльності має бути здійснений у такій послідовності:

1. Вивчаються законодавчі акти НБУ з питань формування та використання резерву, а також відповідні внутрішні положення:

• перевіряється правильність класифікації кредитів та визначення вартості застави, яка залежить від рівня ринкових цін можливості щодо ЇЇ реалізації;

• перевіряється чи інформація про резерви була правильно відображена у місячних звітах банку та чи забезпечують працівники кредитного підрозділу достовірність звітних даних про резерви.

2. Оцінюється достатність формування резервів.

3. Визначаються методи та процедури, за якими кредитні підрозділи встановлюють достатність резервів банку під можливі збитки від кредитної діяльності, а також відповідна супровідна до­кументація.

4. Перевіряється дотримання вимог положень, методи операцій та робота системи внутрішнього контролю.

5. Визначається ступінь виконання заходів щодо усунення недоліків виявлених під час останньої внутрішньої аудиторської перевірки.

6. Порівнюються вхідні та вихідні сальдо по резерву з даними синтетичного обліку та перевіряється відповідність обліку на цих рахунках.

7. Визначаються проблемні кредити, які не можуть бути погашені повністю, а також прострочені кредити, що потребують особливої уваги.

8. Аналізується ефективність використання резервів:

• перевіряється, чи всі збитки, що зазнав банк, було списано вчасно та згідно з вимогами законодавчих та нормативних актів НБУ. У процесі оцінки збитків від кредитної діяльності враховуються найбільш суттєві фактори, які впливають на можливість стягнення боргів з позичальників.

9. Розробляються пропозиції щодо підвищення ефективності управ­ління резервами.

Комерційні банки повинні формувати свої резерви на достатньому рівні для компенсації прогнозованих збитків кредит­ного портфеля та портфеля лізингових операцій.

У разі недостатності резервів для покриття розрахункової суми збитків банку необхідно здійснити додаткові відрахування до резерву, сума яких відноситься на витрати діяльності (собівартість) і зменшує величину прибутку до оподаткування. Сальдо резерву повинно завжди бути кредитовим, його не можна збільшувати за рахунок відрахування з суми нерозподіленого прибутку чи його складових.

Зобов'язання щодо забезпечення достатності резерву покла­даються на правління банку, яке повинно:

• організувати ефективну систему моніторингу кредитної діяльності ³ Урахуванням змін внутрішніх та зовнішніх чинників, які впли­вають на рівень кредитного ризику. Це допомагає своєчасно Ідентифікувати і вирішувати проблеми якості кредитного порт­феля банку;

Ухвалити процедуру визначення достатнього. рівня резервів під можливі збитки від кредитної діяльності та забезпечити її реалізацію.

Внутрішній аудитор має звернути увагу на те чи:

• здійснюється класифікація наданих кредитів, гарантій, врахованих векселів, розміщених депозитів згідно з розробленою банком методикою;

• вірно визначена категорія кредиту;

• приводяться у відповідність до класифікації, затвердженої кредитним комітетом, параметри категорій ризику кожного кредиту;

• своєчасно подають відповідні функціональні підрозділи банку на затвердження кредитному комітету (в установах банку - комісіям) інформацію про стан кредитного портфеля;

• надається інформація про розмір резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями (згідно з встановленою формою) до підрозділу, що здійснює управління активами і пасивами банку.

За результатами перевірки резерву на покриття збитків за кредитами внутрішній аудитор складає анкету, один з варіантів якої наведений у табл. З.5.

Таблиця 3.5