7. Аналіз витрат торгівлі

У цій темі ви дізнаєтесь про: економічний та бухгалтерський зміст поняття “витрат” для торгового підприємства; діючу класифікацію витрат; джерела інформації для аналізу витрат; основні оціночні показники виконання кошторису витрат та їх динаміки; методику факторного аналізу витрат.

7.1. Завдання та інформаційне забезпечення аналізу витрат сфери обігу

Здійснення торговельної діяльності супроводжується затратами матеріальних, фінансових та інших видів ресурсів. Витрати, пов’язані з купівлею, зберіганням та реалізацією товарів – це витрати сфери обігу, інакше кажучи, витрати підприємств торгівлі. У показнику витрат відображається уся господарська діяльність торгового підприємства, а саме – обсяг товарообороту, маневрування товарними запасами, рівень використання матеріально-технічної бази і трудових ресурсів. З іншого боку, показник витрат безпосередньо впливає на фінансовий результат господарської діяльності підприємства: наслідком перевищення їх над доходами є збитки і, навпаки, економія витрат, раціональне витрачання ресурсів сприяють збільшенню прибутку підприємства. Тому економічний аналіз витрат є завжди актуальним і необхідним.

Завданнями аналізу витрат є:

• оцінка досягнутого рівня витрат і дотримання їх кошторису;

• оцінка тенденції зміни витрат;

• виявлення та розрахунок впливу факторів на зміну рівня і суми витрат, як в цілому, так і за окремими статтями;

• оцінка доцільності здійснених витрат;

• виявлення резервів економії витрат та розробка заходів щодо їх мобілізації, раціонального витрачання ресурсів підприємства з метою забезпечення більш ефективного господарювання.

• планову інформацію – кошторис витрат, тобто економічно обгрунтований плановий рівень витрат за статтями встановленої номенклатури;

• фінансову звітність – форму №2 “Звіт про фінансові результати”; форму №2 – ФП “Звіт про витрати обігу” (подається підприємствами споживчої кооперації);

• статистичну звітність – форму №1 – ПВ “Звіт з праці”, форму №3 – ПВ “Звіт про використання робочого часу”, форму №3 – торг “Звіт про продаж та запаси товарів у торговій мережі і мережі ресторанного господарства”;

• дані аналітичного бухгалтерського обліку;

• позаоблікові джерела – акти документальних ревізій, аудиторський висновок тощо.

Об’єктивному аналізу сприяє класифікація витрат за різними ознаками. Відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку №16 “Витрати” до витрат обігу відносять витрати, пов’язані з операційною (господарською) діяльністю, які не включаються до собівартості товарів, робіт, послуг, що реалізуються. Операційні витрати підприємств, в тому числі і торгівлі, (див. ф.№2 фінансової звітності) поділяються на:

• адміністративні – пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства;

• витрати на збут – пов’язані з реалізацією товарів;

• фінансові витрати – витрати на сплату відсотків за користування кредитами банків;

• інші операційні витрати – до яких відносять собівартість реалізованих необоротних активів, майнових комплексів, втрати від курсових різниць, визнані економічні санкції.

Операційні витрати за елементами поділяються на:

• матеріальні витрати;

• витрати на оплату праці;

• відрахування на соціальні заходи;

• амортизація;

• інші операційні витрати.

За спрямованістю (видами) витрати групуються у 13 статтях облікової і планової номенклатури з урахуванням П(С)БО 16 “Витрати”. За цим положенням витрати на перевезення включаються у собівартість товарів, а суми оплати відсотків за кредит відносяться до фінансових витрат.

За відношенням до виробництва виділяють чисті (комерційні) витрати і додаткові, пов’язані з продовженням сфери виробництва у сфері обігу (фасування, пакування) товарів.

За галузями сфери обігу розрізняють витрати обігу гуртової та роздрібної торгівлі, витрати підприємств ресторанного господарства, витрати заготівельних організацій.

За залежністю від обсягу товарообороту виділяють змінні статті витрат (оплата праці працівників прилавку, втрати товарів, інші) та умовно-постійні витрати (амортизаційні відрахування, витрати на оренду тощо).

За джерелами фінансування у складі поточних витрат торговель­ного підприємства виділяють:

• поточні витрати, що відносяться на собівартість продукції (витрати обігу);

• поточні витрати, що фінансуються за рахунок чистого прибутку підприємства.

Такий поділ витрат обумовлений не їх економічною природою, а існуючим підходом до визначення фінансових результатів поточної діяль­ності підприємства та прийнятим порядком оподаткування прибутку.

Перелік витрат, що згідно із законодавчою регламентацією відносяться на собівартість продукції (витрати обігу) підприємства для розрахунку величини оподаткованого прибутку, характеризує бух­галтерський підхід до їх формування. Цей підхід грунтується на захи­сті інтересів бюджету, розміри надходження в який не повинні зменшуватись через безгосподарність, нераціональне використання ресурсів. Так, до складу витрат обігу не включаються втрати товарів понад норми при­родного убутку, відсотки за прострочений кредит, штрафи, що сплачую­ться стороннім організаціям, витрати на утримання об'єктів невиробни­чої сфери і таке інше.

Реальний розмір поточних витрат торговельного підприємства, що відображає витрати на просте відтворення, більший за витрати, що відповідають бухгалтерському підходу до їх формування.

Економічний підхід до визначення витрат походить з їх економічної природи (як витрати на просте відтворення використаних ресурсів), а не за джерелом відшкодування. При економі­чному підході до складу поточних витрат необхідно включати всі витрати, пов'язані з поточною діяльністю підприємства, в тому числі і непродуктивні витрати пов’язані з порушеннями в торговельно-технологічному процесі, незбалансованою структурою ресурсів, що використовуються тощо. Такий підхід відповідає інтересам власників підприємства, тому що характеризує весь обсяг фактично понесених витрат, пов'язаних із здійсненням поточної діяльності, а отже, дає змогу визначити реальний фінансовий результат діяльності підприєм­ства.