Тема 11. Аналіз джерел формування майна підприємства
У цій темі ви дізнаєтесь про:
|
11.1. Аналіз оптимальності структури джерел формування капіталу
Приріст активів (майна) здійснюється за рахунок збільшення джерел коштів, що представлені у пасиві балансу підприємства як власні, позичені (кредити банків) та залучені (кредиторська та ін. заборгованість).
Основним завданням аналізу джерел коштів є виявлення резервів їх зростання та розробка управлінських рішень щодо більш ефективного управління фінансовою діяльністю підприємства, що, у свою чергу, сприяє зміцненню його фінансового стану, платоспроможності, кредитоспроможності та підвищенню рентабельності.
Оцінка джерел формування капіталу підприємства проводиться як внутрішніми, так і зовнішніми аналітиками. Зовнішні аналітики (банки, інвестори, кредитори) аналізують тенденції зміни власних коштів у загальній сумі джерел з позиції оцінки фінансового ризику при укладанні угод.
Капітал підприємства може бути сформований шляхом повного самофінансування на основі
власного капіталу;
пайового капіталу;
акціонерного капіталу;
часткового самофінансування за рахунок власного капіталу та часткового кредитного фінансування за рахунок позиченого і залученого капіталу.
Власний капітал має наступні позитивні якості:
характеризується простотою залучення (особливо за рахунок внутрішніх джерел – не вимагається погодження з іншими господарюючими суб’єктами)
характеризується здатністю інтенсивної генерації прибутку, не вимагаючи сплати позикового відсотку;
забезпечує фінансову стійкість на довготривалу перспективу, знижує ризик банкрутства.
Недоліками власного капіталу є:
обмеженість залучення, а відповідно і обмеженість у розширенні операційної та інвестиційної діяльності;
неможливість росту прибутковості капіталу, що виникає в умовах залучення позикового капіталу.
Позитивними якостями позикового капіталу є:
широка можливість залучення додаткового капіталу при високому кредитному рейтингу підприємства;
можливість розширення активів і відповідно господарсько-фінансової діяльності підприємства;
менша вартість позикових коштів за рахунок врахування відсотків за кредит у витратах підприємства (вилучення відсотків за кредит із суми прибутку, що оподатковується – так званий “податковий щит”);
здатність збільшувати рентабельність власного капіталу за рахунок ефекту фінансового лівериджу.
Недоліками цього виду джерела формування капіталу є:
зростання фінансового ризику, зниження фінансової стійкості: їх рівень прямо пропорційний росту питомої ваги позичкового капіталу;
складність процедури залучення кредитних ресурсів (гарантії, заклади і т.д.);
генерація активами, сформованими за рахунок залучених коштів, меншої при інших однакових умовах норми прибутку, яка знижується за рахунок відсотків, що підлягають сплачуванню;.
висока залежність вартості позикового капіталу від кон’юнктури фінансового ринку. Так при зниженні середньої кредитної ставки на ринку використання раніше отриманих кредитів, особливо на довгостроковій основі, стає невигідним, при наявності більш дешевих кредитних джерел.
Таким чином, підприємство, використовуючи кредитні ресурси має більш високий потенціал свого розвитку (можливість ширшого фінансування активів), можливість приросту рентабельності, проте у більшій мірі генерує фінансовий ризик і ризик банкрутства.
На вибір схеми формування структури капіталу впливають:
організаційно-правова форма підприємства (приватне підприємство, акціонерне);
галузеві особливості операційної діяльності (підприємства з високим рівнем фондомісткості продукції і високою часткою необоротних активів мають звичайно низький кредитний рейтинг і орієнтуються при формуванні капіталу переважно на власні джерела: чим коротший операційний цикл, тим у більшій мірі використовується капітал з різних джерел;
розмір підприємства: чим він менший, тим у більшій мірі на стадії створення капітал формується за рахунок власних джерел;
вартість капіталу, одержаного з різних джерел: звичайно вартість позичених і залучених коштів є меншою, ніж вартість власного капіталу;
рівень оподаткування прибутку: при низьких ставках податку на прибуток чи певних пільгах з оподаткування у певних випадках є вигідніше використовувати власний капітал порівняно з позиченим;
міра ризику, визначена засновниками підприємства.
Оптимальною є така структура капіталу, при якій забезпечується ефективна пропорційність між коефіцієнтами рентабельності і фінансової стійкості підприємства, при цьому максимізується його ринкова вартість [13,214]. Основні напрямки оптимізації структури капіталу підприємства:
за критерієм максимізації рівня прогнозованої рентабельності;
за критерієм мінімізації вартості капіталу;
за критерієм мінімізації рівня фінансових ризиків.
Ризик зростає при зменшенні частки власних коштів і навпаки. Виходячи із конкретних економічних умов і фінансової стратегії, яку обрало само підприємство, вирішується завдання забезпечення раціонального співвідношення власних і позичених коштів. Фінансовий менеджер, перш ніж прийняти рішення щодо капіталовкладень і формування оптимальної структури капіталу, проводить аналіз джерел коштів, досліджує зміни їх величини, складу, структури. Так, структура джерел коштів оцінюється за коефіцієнтом фінансування (п. 3 табл. 11.1):
Кфін=ВК/(ІІІр+ІVр) пасиву.
Він показує співвідношення власних коштів та “чужих” (позичених та залучених), або скільки власних коштів припадає на одиницю (позичених та залучених. Для торгівлі нормальним вважається значення коефіцієнта рівне 0,4-0,5 (40-50%), а для підприємств з тривалим періодом обороту коштів таке співвідношення може бути недостатнім.
Основною складовою власного капіталу є статутний фонд, пайовий фонд, нерозподільний прибуток.
Аналіз статутного фонду має виявити динамічні зміни, їх напрям та причини. Оцінка буде позитивною, коли величина статутного фонду зростає, а списання, зокрема неповністю замортизованих основних засобів, відсутні.
В аналізі господарської діяльності організацій споживчої кооперації значну увагу приділяють виявленню резервів збільшення пайового фонду, основним з яких є збільшення (оптимізація) кооперування населення. Це, у свою чергу, вимагає розробки заходів заохочення, стимулювання, підвищення рівня організаційної роботи з пайовиками, удосконалення дивідендної політики споживчої кооперації.
Сума резерву збільшення пайового капіталу (Рпай) визначається розрахунком:
Рпай=ПВ*РН,
де ПВ – середня величина пайового внеску (на одного пайовика); РН – резерв некооперованого населення, визначається як різниця між чисельністю дорослого населення, що проживає на території обслуговування організацією споживчої кооперації, та чисельністю пайовиків. У свою чергу пайовий внесок визначається:
ПВ=(ПФ+ПЗ)/ЧП,
де ПФ – сума пайового фонду на звітну дату; ПЗ – сума заборгованості пайовиків; ЧП – фактична чисельність пайовиків.
Аналіз інших джерел власних коштів, що представлені у пасиві балансу, передбачає дослідження та оцінку правильності їх формування та ефективності використання. Аналіз прибутку та його розподілу проводиться за методиками відповідної галузі діяльності підприємства (розглянуто у темах 4 та 8).
Раціональна, ефективна організація господарської діяльності підприємства повинна забезпечити накопичення власних коштів для фінансування усіх поточних і капітальних потреб. Повна характеристика власного капіталу може бути отримана в процесі аналізу динаміки основних показників його використання, що наведені у табл. 11.1 Порівняння коефіцієнтів, економічний зміст яких полягає у визначенні рівня ефективності, оптимальності, доцільності використання власного капіталу підприємства з аналогічними показниками підприємств-конкурентів дозволяє оцінити правильність обраної фінансової стратегії, виявити її недоліки та вчасно і кваліфіковано вжити необхідних заходів.
Порівняння коефіцієнтів з підприємствами інших галузей економіки країни дозволить визначитись в її приоритетних напрямках, змінити та оптимізувати діяльність власного підприємства.
