Гра „не у своїх санях”

Ця гра розвиває вміння приймати інший спосіб життя, яким би далеким він не був від нашого власного.

Ведучим заздалегідь підготовлені картки двох видів. На одних картках позначені найменування (людей і предметів), на інших – декілька запитань.

Завдання: добровольцям роздають картки з назвами. Учасники гри повідомляють групу про своє найменування. Потім їм задають запитання, на які вони повинні відповісти відповідно до свого нового положення.

Наприклад, Галина отримала картку з назвою „жаба”. На запитання „Твоя улюблена їжа?” вона впевнено відповідає: „Мухи!”.

Найменування: жаба, круча, коротун, здоровило, товстун, йог, помідор, чукча, китаєць, людина з легкою вдачею, людина з важкою вдачею, хлопчисько 12 років, 15-річна панночка, вчитель, що пропрацював у школі 15 років тощо.

Запитання:

Ваша улюблена їжа?

Що ви любите робити більш за все на світі?

Чим вас можна розсмішити?

Якими словами вас можна зробити щасливим? Сумним? Злим? Гордим? Упевненим? Тощо.

Після гри спробуйте відповісти на запитання: Легко або важко вам було знаходитися „у чужих санях”? Чому все ж таки нам іноді так кортить опинитися не „у своїх санях”?

Гра „маска, я тебе знаю?”

Для того, щоб зрозуміти людину, необхідно вміти спостерігати, аналізувати... Спробуємо?

Інструментарій: по два аркуші паперу на кожного учасника, олівці, фломастери, ручки.

Завдання: кожен, хто є включеним до перцептивного блоку спілкування малює на одному аркуші автопортрет (можна для розпізнавання підкреслити деталі зовнішності, одяг тощо), а на іншому пише не менше 10 слів, які по-різному характеризують його спосіб життя (наприклад, любить собак, баскетбол, привабливість, щастя, любить молодіжну естраду тощо.).

Потім всі аркуші з портретами складаються до однієї стопки, а з характеристиками – до іншої. Кожний з учасників навмання бере аркуш з будь-якої стопки та шукає відповідний йому в іншій стопі. При цьому бажано обґрунтувати свій вибір.

Питання для роздумів:

Що важче: встановити портретну або внутрішню схожість?

Чи можна деякі характеристики (або портрети) віднести до більшості людей? Чому – так, або чому – ні?

Що розрізняє людей?

Чи добре, що люди відрізняються один від одного? Чому – так, або чому – ні?

Гра „карусель”

Гра йде по колу. Потрібні папір і ручка для кожного з учасників.

Завдання: зараз ми займемося епістолярним жанром. В кінці заняття кожен з нас отримає лист, у написанні якого візьмуть участь всі присутні. Але, перш за все, підпишіть свій аркуш у нижньому правому кутку (ім'я, прізвище – як вам заманеться) та передайте його сусідові праворуч.

У вас на руках опинився аркуш, на якому стоїть ім'я вашого сусіда. Адресуйте йому декілька слів. Що написати? Все, що вам хочеться сказати цій людині: добрі слова, побажання, визнання, сумнів; це може бути і малюнок... Але ваше звернення повинне вкластися в одну-дві фрази.

Для того, щоб ваші слова не були прочитаними ніким, окрім адресата, необхідно загнути верхню частину аркуша. Після цього аркуш передається сусідові праворуч. А ви таким же чином отримуєте новий аркуш, на якому ви можете написати коротке повідомлення наступній людині. Так продовжується до того часу, доки ви не отримаєте аркуш з вашим власним ім'ям та прізвищем. Цей лист, зробивши коло, побував у руках кожного з учасників, і кожний написав вам те, що, можливо, давно хотів сказати. Таким чином, кожний з учасників обмінюється взаємними „емоційними прогладжуваннями”.

Ведучий радить зберегти цей лист, і коли будуть важкі моменти в житті подивитися в нього, щоб пригадати, яким „веселим”, „надійним”, „вихованим” тощо бачать тебе оточуючі люди. Таким чином, гра „Карусель” має ще й пролонгований психотерапевтичний ефект. Але дуже важливо на початку гри правильно налаштувати учасників на її виконання, щоб дитина змогла отримати позитивні оцінки власної особистості, як би важко це не було зробити.

Додаток Д.2.

Методичні рекомендації

щодо роботи з психічними травмами дітей

із дисфункційних родин

Психічні травми виникають внаслідок:

а) висловлювань дорослих, які травмують дітей: ти дурний, ти нездара, ти повинен завжди бути чемним, слухняним;

б) відсутності можливості відреагувати на негативні емоції;

в) вироблених стереотипів поведінки: уникнення, втеча, агресивна поведінка.

Сфери уражень:

1. Я – Я: „Я не вмію”, „Я негарний”, „Я завжди все зіпсую... ”;

2. Я – дорослі: „Я не заслуговую, щоб мене любила мама”;

3. Я – однолітки: „Я гірший за інших”, „Вони не сприймають мене серйозно...”.