Вправа на активізацію „Перший-другий”

Мета: сприяти згуртуванню учасників.

Час: 5 хв.

Хід проведення:

Всі учасники стають у коло та розраховують на „перший-другий”. Перші номери беруться за руки таким чином, щоб їхні з’єднані долоні були за спиною учасника, який стоїть між ними. Потім другі номери так само з’єднують руки. Учасникам пропонується відхилитися назад, побалансувати на руках інших учасників, нахилитися вперед, витягнути праву ногу вперед і знову побалансувати на руках сусідів тощо.

Запитання для обговорення:

• Як ви себе почували під час виконання цієї вправи?

• Що допомагало вам виконувати завдання та почуватися комфортно?

Мозковий штурм

„Мета педагогічної взаємодії з вихованцями притулків”

Мета: визначити роль та завдання педагогічної взаємодії з вихованцями притулків.

Час: 15 хв.

Хід проведення:

1 етап (3 хв.). Учасникам пропонується назвати свої асоціації до словосполучення „педагогічна взаємодія”.

Всі відповіді учасників фіксуються на фліп-чарті.

2 етап (5 хв.). Тренер об’єднує учасників у 3 групи за першими трьома словами з переліку асоціацій. Кожній підгрупі пропонується визначити роль та завдання педагогічної взаємодії з вихованцями притулків.

До уваги тренера!

Доцільно наголосити учасникам, що під час роботи над визначеннями, для них може бути корисним перелік запропонованих асоціацій.

3 етап (7 хв.). Презентація результатів роботи груп, їх обговорення.

Запитання для обговорення:

• Які висновки можна зробити стосовно роботи, які ми виконували?

• Що нам вдалося з’ясувати після виконання цього завдання?

Інформаційне повідомлення тренера

„Педагогічна взаємодія та її мета. Принципи гуманістичного спілкування”

Мета: надати учасника інформацію з питань педагогічної взаємодії та принципів гуманістичного спілкування.

Час: 5 хв.

Хід проведення:

Тренер подає інформаційний матеріал.

Педагогічна взаємодія педагогів-вихователів та вихованців притулків повинна відповідати наступним вимогам:

1. Спілкування, взаємодію фахівців з бездоглядною дитиною, яка потрапила у притулок необхідно орієнтувати на відновлення дитини в її правах (перш за все перед нею самою), на формування в неї поваги до себе, впевненості у своїх можливостях позитивного розвитку, відчуття власної гідності (розвиток адекватної самооцінки дитини). З цією метою в основу всієї соціально-захисної діяльності педагогічного колективу притулку повинна бути покладена турбота як моральний принцип та імператив гуманістичного спілкування з дитиною.

2. Спілкуючись з дитиною, педагог повинен показувати, що визнає особистий емоційний і фізичний простір дитини, але з іншого боку, також має власний особистий простір. Для того, щоб дитині було легше визначити кордони власного права і зрозуміти очікування вихователя, можливі наслідки порушення цих кордонів, необхідно розрізняти особистість дитини і її поведінку: немає «поганих дітей» є неприпустима поведінка. Саме тому педагогу-вихователю оцінювати треба не особистість дитини, а її вчинки і фокусувати увагу дитини на конкретних результатах цих дій та вчинків. Дуже важливо не навішувати ярликів, не узагальнювати, не ставити діагнозів, не робити упереджених висновків. Необхідно допомогти дитині усвідомити, розібратися у власних почуттях, не відчувати провини, неповноцінності, занедбаності, допомогти зрозуміти, що такі почуття можуть виникнути і у інших дітей, зменшити їх відчуття ізольованості.

При цьому обов’язково фіксувати будь-які досягнення, успіхи, добрі слова і вчинки дитини, частіше демонструвати схвалення її позитивної поведінки, порівнювати поведінку дитини „вчора” з її ж поведінкою „сьогодні”, уникати порівнянь із однолітками.

3. Необхідно чітко розділити в життєдіяльності притулку те, що дозволяється і те, що забороняється – що „можна”, а що „ні”. Розуміючи, яка життєва ситуація, які чинники призвели до низького рівня засвоєння дитиною соціальних норм, слід розуміти, що пред’явлені до неї вимоги щодо виконання відповідних норм, правил життєвого розпорядку повинні бути послідовними, але гнучкими.

4. Взаємовідносини педагога-вихователя із дитиною необхідно будувати не в рамках директивно-дисциплінарної моделі „дорослий вимагає – дитина беззаперечно підкорюється вимозі”, а на підставі ненасильницької взаємодії, з орієнтацією на особистість вихованця.

Соціальна дезадаптації бездоглядної, безпритульної дитини, невідповідність її поведінки вимогам суспільства, безумовно створюють труднощі у спілкуванні з нею, викликають напругу в оточуючих. У зв’язку з цим, всім працівникам притулку необхідно розвивати в себе здатність діяти за формулою – „розуміння замість осудження”, тобто зрозуміти і прийняти дитину такою, якою вона стала під впливом несприятливих умов життя і виховання, не роздратовуючись.

Педагогам-вихователям слід обов’язково, в даному випадку, дотримуватися правила „спиратися на позитивне в дитині”. Дуже важливо, усвідомивши всю протиприродність попереднього життя дитини, побачити в кожній позитивні сторони, виокремити (знайти) їх, проявити готовність до емоційно-психологічного контакту, не дивлячись на всі складності спілкування з дитиною, та своїм доброзичливим ставленням, системою позитивних дій посилити її найкращі прояви характеру і поведінки.

5. Педагоги-вихователі повинні навчитися (володіти) різним видам спілкування з дітьми, для того щоб допомогти дитині вийти з позиції ізолювання, опозиції, агресії та не дати можливості зациклитися на одному з варіантів даної поведінки.

У відносинах із дітьми, які схильні до ізолювання, оптимальним є м’який стиль спілкування педагога, який має проявлятися у відсутності вимогливих інтонацій, всього того, що лякає дитину. Такий стиль спілкування демонструє повагу до особистого простору вихованця, спрямований на передбачення труднощів під час адаптації до нових умов життя у притулку, сприяє саморозкриттю дитини, яка уникає контакту.

6. Відносно діяльності вихованця педагог-вихователь в процесі соціальної взаємодії повинен виконувати відповідні професійні ролі: „регулятора” → „помічника” → „співпрацівника” → „консультанта” → „експерта”. Наведені ролі відображені за логікою руху позиції дитини від інфантильної позиції до суб’єктної: „жертва” → „споживач” → „суб’єкт” → „партнер” [294, с.191].

З точки зору міжособистісних відносин, роль педагога-вихователя може бути обрана ним виходячи із власних індивідуальних особливостей та стилю педагогічної взаємодії: „друг”, „дорослий”, „фахівець” та ін. Головною вимогою у даному випадку є не просто дружність відносин, а зацікавленість педагога, його здатність і готовність забезпечити психологічну безпеку вихованця.

7. Для успішної реалізації завдань соціально-захисної діяльності, в умовах притулку необхідно створити, так зване, нове середовище існування бездоглядної, безпритульної дитини, яке б докорінно відрізнялося від того, в якому проживала дитина до притулку (і на рівні побуту, і, на рівні взаємодії та спілкування).

Таким чином, запропоновані методичні рекомендації, на наш погляд, сприятимуть перетворенню спілкування педагогів-вихователів і вихованців притулків у активне, емоційно-позитивне, окрашене особистісним ставленням кожної із сторін, спілкування та дозволять побудувати їх соціальну взаємодію на засадах гуманізму і ненасильницької взаємодії.