27. Що таке істина? Провідні риси істинного знання.

У процесі пізнання людина не лише добуває знання, а й оцінює їх. Саме із оцінкою знання виникає поняття істини.

В античній філософії поняттям істини займаються Платон та Аристотель. Вони виводять принцип відповідності (кореспонденції):

«Істина - знання, що відповідає дійсності. Істина - знання, що відповідає своєму предмету.»

У 18 ст. Гегель: «Істина - це думка, яка співпадає з об’єктом».

Істина – це знання. Предмет не буває істинним. Істина – це знання, яке може бути або істиною, або оманою, брехнею.

Е. Кант доводив, що істину,світ пізнати не можна, не співпадають сутність і явище. Кант виділяє поняття «річ у собі», сутність речі, яку дізнатись не можна жодним раціональним способом. Дізнатись цю сутність можна лише за допомогою Божественного Одкровення, в якому людині можуть датись повні знання про «річ у собі». За Кантом, річ у собі ніколи не стає річчю для нас.

Кожна істина, оскільки вона досягається суб'єктом, є суб'єктивною за формою і об'єктивною за своїм змістом. Об'єктивна істина - це такий зміст знань, який не залежить ні від окремої людини, ні від людства в цілому. Об'єктивність істини ніяк не означає її незалежність від інтересів і потреб людини. Навпаки, істина завжди була і залишиться однією з найважливіших гуманістичних цінностей людини. Визнання об'єктивної істини з необхідністю обумовлює визнання в тій чи іншій формі абсолютної істини. Абсолютна істина означає повне, вичерпне знання про щось. Абсолютна істина - в широкому розумінні - це всеосяжна істина про реальність в цілому, або реальність окремих її фрагментів. Абсолютна істина складається із суми відносних істин. Відносна істина - це обмежено правильне знання про щось. Конкретність істини - це така її ознака, за якою істинність того чи іншого твердження залежить від умов, місця та часу, а також тільки в певній визначеній теоретичній системі, системі відліку тощо. Абстрактна постановка питання про істинність того чи іншого твердження призводить до невизначеного рішення. Так, на запитання взагалі: "Корисний чи шкідливий дощ? "- отримаємо відповідь - "і корисний і шкідливий". Отже, абстрактної істини немає, істина завжди конкретна.

28. В чому полягає діалектика абсолютної і відносної істини? Критерії істини.

Істина абсолютна і відносна одночасно.

Істина абсолютна - це повне вичерпне знання про предмет чи явище, яке не буде спростоване в майбутньому.

Істина відносна - неповне, неточне умовне знання, яке може бути доповнене з розвитком людського знання.

Принципи поєднання:

1. Істина абсолютна складається із істин відносних.

2. В кожній відносній істині є хоча б частинка істини абсолютної, інакше це не істина.

3. Ідеал – це мета, якої ми прагнемо, але вичерпною вона не буде ніколи.

4. Відносна істина існує, з неї складається абсолютна істина.

Під критерієм істини розуміється роздільна процедура, що дозволяє оцінювати знання або як істинне, або як помилкове.

Відносно критерію істини в історії філософії і науки висловлювалися різні думки.

Ряд філософів (наприклад Р. Декарт) критерієм істинних знань вважали їх ясність і очевидність. Але багато фактів свідчить, що ясність і очевидність можуть ввести в оману.

Інші філософи критерій істини шукали в чуттєвих даних. Істина, вважали вони, – це те, що відповідає показанням наших органів чуття. Зокрема, Фейєрбах стверджував: "Там, де починається чуттєвість, закінчується будь-яка суперечка". На перший погляд, вони мають рацію. Але в дійсності це далеко не так, тому що не все в світі доступно органам чуття.

Прагматизм (від гр. pragma – справа, діяльність) вважає істинними ті думки, які корисні, ведуть до успіху, краще "працюють" на нас. Те, що служить людині для досягнення благополуччя, процвітання, повинне бути істинним.

Як критерій істини висувалася загальнозначимість (те, що визнається багатьма людьми). Здавалося б, на перший погляд, що цей критерій має бути переконливим, адже якщо одна людина може помилятися, то мільйони людей, тим більше протягом багатьох поколінь, помилятися не можуть. Але і цей критерій не здатний відрізнити істину від помилкового знання. Наприклад, мільйони вірують – хто в Христа, хто в Аллаха, існують світові релігії. Яка ж з них істинна? Прибічник кожної з них вважає істинною свою позицію.

Різновид критерію істини вбачався також в умовній згоді тобто конвенціоналізмі (від лат. convention – угода, договір), у тому, в що люди сильно вірять, що відповідає думці авторитетів тощо.

У кожній концепції можна виділити окремі раціональні ідеї. Але названі позиції не можуть задовільно вирішити проблему критерію істини, тому що вони у своїх пошуках не виходять, як правило, за межі самого знання.

Критерій істини не можна знайти лише в свідомості суб'єкта. Те саме стосується й об'єкта пізнання. Істина, як адекватне відображення дійсності в свідомості людини передбачає певну взаємодію суб'єкта і об'єкта. А основою цієї пізнавальної взаємодії виступає практична, предметно-чуттєва діяльність людей, що спрямована на перетворення природного та соціального світу.

Лише практика є критерієм істинності наших знань. Тільки на основі практики людина може довести істинність своїх знань. Але вона не створює цю істинність, а лише дає можливість її установити, Якщо висновки, зроблені на основі наших знань, підтверджуються практикою, то ці знання істинні. Існують різноманітні форми перевірки знань. Це і лабораторний експеримент, що підтверджує чи заперечує гіпотезу вченого. Це може бути астрономічне спостереження за допомогою телескопа та штучних супутників. Це – промислове і сільськогосподарське виробництво, яке дає змогу перевірити наукові досягнення. Результати соціального пізнання перевіряються всім суспільним життям.