9. Раціоналізм р. Декарта і сучасний ірраціоналізм, їх протистояння.

Раціоналізм (від. лат «розум») можна розглядати в широкому та вузькому розумінні:

1. у широкому розумінні – це філософський напрям, що протиставляє містиці, теології, ірраціоналізмові переконання у здатності людського розуму пізнавати закони розвитку природи і суспільства;

2. напрям у теорії пізнання, який, на противагу сенсуалізмові (емпіризмові), вважає єдиним джерелом і критерієм пізнання розум.

Представник вищезазначеного напряму Рене Декарт стверджував: «Я мислю, а отже існую».

Належачи до раціоналістів, Декарт теж дотримувався думки,що головне – не відчуття, а розум.

Тому, істинного знання, за Декартом, люди досягають лише за допомогою розуму. Але не досить мати добрий розум, головне — вміти його застосовувати, використовувати істинний спосіб його застосування. Таким методом Декарт вважає раціональну дедукціюі пропонує набір правил, яких слід дотримуватися в процесі побудови суджень при пізнанні істини:

1. Включати в свої міркування тільки те, що "розум бачить ясно і чітко і що не викликає ніяких сумнівів щодо істинності.

2. Ділити кожну складну проблему на більш прості частини для подальшого їх пізнання.

3. Послідовно переходити в пізнанні від простого, відомого і доведеного до складного, невідомого і недослідженого.

4. Не робити ніяких пропусків у логічних ланках досліджень.

1 Не треба ставити межу перед людським розумом: немає нічого настільки далекого, чого не можна було б досягнути, і нічого настільки таємничого, чого не можна було б відкрити.

Декарт вірив у всемогутність математики і логіки вважав, що з їхньою допомогою можна відкрити будь-які таємниці природи, тому що вони ґрунтуються на інтуїції і дедуктивних структурах розуму.

Декарт був прихильником дуалістичної позиції при вирішенні проблеми субстанції (першооснови, сутності всього існуючого). Він стверджує про два начала світу: матеріальне і духовне, які існують паралельно і. незалежно одне від одного. Як пов'язані між собою матерія і мислення, як мислення може дати знання, адекватне буттю — відповісти на ці питання Декарт не зміг.

(НЕ ОБОВ’ЯЗКОВО: Декарт вважав, філософствування як мислення має починатися із самого себе. Вимогу такого початку він виражає аксіомою: «У всьому належить сумніватися». Пошук істини передбачає сумнів.

На противагу раціоналізму Декарта, варто зазначити про сучасний ірраціоналізм (20ст) (від лат. несвідомий) – у гносеології принцип філософських вчень, які обстоюють обмеженість раціонального пізнання, протиставляють йому інтуїцію,віру, інстинкт як основні види пізнання. Ірраціоналізм проголошує основою світу і людини (отже, основою світогляду) волю, інстинкти, життєві поривання, протиставляючи їх розумові, вважаючи їх такими, що вислизають з раціоналістичної схеми, непідвладні розумному пізнанню та регулюванню. Представниками сучасного ірраціоналізму можна назвати А. Шопенгауера, С. К'єркегор, Е. Гуссерль.

Шопенгауер у своїх працях основної уваги приділяв поняттю волі, оскільки стверджував, що це саме реальне, знайоме нам найбільше за життєвими відправлень власного тіла, по рухах тіла, тобто по самим безпосереднім перетворенням волі в світ наших вчинків чи явищ. Також основним видом визнання він називав інтуїтивне пізнання. Варто зазначити, щоподання про волю як початку всього сущого служить Шопенгауер для обґрунтування песимістичного ірраціоналізму.

Вихідним у своїх філософських роздумах С. Керкегор обрав не всезагальні істини, а існування одиниці (одиничної конкретної людини).Нова (тобто його) філософія, стверджує С. Керкегор, починається там, де розум заявляє про повну безвихідь. Тільки віра, на його думку, дає людині сподівання подолати жорстоку необхідність, яка ввійшла і запанувала в світі через розум.Отже, розум, пізнання С. Керкегор розглядає як щось вороже вірі, людському існуванню взагалі, як те, що обтяжує людський вибір. Бог у його вченні, на відміну від Бога раціоналістів (Декарта, Спінози, Лейбніца), є ірраціональною істотою.

Феноменологія Гуссерля являє собою спробу логічного обґрунтування ірраціоналізму за допомогою вигнання зі свідомості будь-якого об'єктивного змісту.