50. Як співвідносяться між собою людська діяльність і закони історії? в чому полягає специфіка законів історії?

Становлення ідеї історичної закономірності. Принцип соціального детермінізму, що в найзагальнішому вигляді означає визнання закономірного зв'язку певних станів суспільства та процесів, за своїм змістом охоплює цілий комплекс таких складних теоретичних питань, як сутність і характер суспільних закономірностей, механізм дії різноманітних причинних зв'язків і залежностей, взаємодія історичної закономірності й свободи, необхідності й випадковості, об'єктивних умов і суб'єктивного фактора. Відправним пунктом аналізу специфічного змісту історичної дійсності й історичної причинності є визнання того факту, що історія є діяльністю людини, яка дбає про свої Цілі. Діяльністю суспільної людини зумовлено те, що досягнуті суспільством результати перебувають у русі, у відтворенні. В центрі теорії соціальної детермінації знаходиться питання про співвідношення людей і обставин їх життя. Розгляд питання про місце та роль людини в процесах соціальної детермінації перш за все пов'язаний з розумінням того, що людина — це творчий суб'єкт соціально-історичних змін, а не тільки об'єкт, котрий відчуває на собі їх дію. Важливий момент у розумінні соціальних процесів пов'язаний з визначенням ролі примусу та значення свободи в людській діяльності. Людина, що творить свою історію, одночасно створює й умови для обмеження своїх подальших дій. В історії відсутній механізм, котрий сам по собі забезпечує людині щастя й успіх, вона сама є творцем своєї історії. Концепції, що пояснюють історію, можна розташувати на двох полюсах — фаталізму та волюнтаризму. Згідно з фаталістичним поглядом, перебіг історії залежить: 1) від “сил” чи факторів, які знаходяться поза людиною (бог, природне середовище, клімат); 2) від сил, що знаходяться в людині як біопсихологічній одиниці (наприклад, механізми, що криються в підсвідомості й детермінують дії людини у відповідності до теорії психоаналізу Фрейда чи концепцій неофрейдизму; як вроджені структури розуму у структуралізмі — точка зору К. Леві-Строса, М. Фуко; як біологічні ознаки, що розглядаються в расистських тлумаченнях історії; 3) від випадкового збігу обставин. З точки зору волюнтаризму людина звільняється від сил, що стримують її. Вона самостійно, без зовнішнього тиску, творить історію, діє тільки згідно зі своєю волею/ Становлення ідеї історичної закономірності, рух від неї до пізнання соціальних законів, відкриття можливостей їх свідомого використання в людській діяльності — результат тривалого і складного шляху соціального пізнання. Думка про закономірний характер історії, природу цієї закономірності є результатом синтезу досягнень у галузі філософії, природознавства, наук про суспільство. Значну роль відіграло формування історичного знання, яке здійснювалося шляхом сходження від простого опису подій, нагромадження конкретних історичних фактів про події, процеси до пошуку їх причин. Ідея закономірності соціального життя базувалась і на розробці такого важливого у світоглядно-методологічному плані принципу, як принцип детермінізму. Сам термін “детермінізм” означає передусім наявність визначеності речі (події) факторами, яким дана річ (подія) зобов'язана ознаками, що її характеризують, самим своїм існуванням. Будучи фундаментальною основою наукового мислення, принцип детермінізму має досить довгу історію своєї розробки. Адже підходи до трактування детермінізму змінювались у відповідності до висхідних світоглядно-філософських позицій. Попри всі відмінності в підходах до детермінізму можна виявити такі його різновиди: каузальний детермінізм, що розглядає такий тип зумовленості, як причинність; помологічний, що виходить з визнання закономірної зумовленості; логічний, котрий визначається через закон достатньої підстави, а також пробабілістськшї (вірогіднісний) детермінізм. Останній враховує неоднозначність детермінації, реалізацію можливостей з певною мірою вірогідності. Всі ці тлумачення тою чи іншою мірою відображають різні сторони реально існуючої зумовленості речей. Останнім часом нові моменти в тлумачення детермінізму вносить синергетика, яка дозволяє обгрунтувати особливості детермінації розвитку складних відкритих систем, до яких належить і суспільство. Йдеться про вищий тип детермінізму—детермінізм з розумінням неоднозначності майбутнього і з можливістю виходу на бажане майбутнє. Це детермінізм, що посилює роль людини . Ще на ранніх етапах чуттєво-образного освоєння світу людина фіксувала наявність повторюваності, упорядкованості природних процесів. Часовий порядок ототожнювався зі світовою закономірністю, що наділена всеперемагаючою силою. Влада цієї закономірності поширюється як на людей, так і на богів. Людина відчуває, що втягнута в цей порядок, але ще не може осмислити його у формах теоретичного знання. Вона переживає цей стан залученості до світового порядку, єдності з природними циклами змін дня і ночі, життя та смерті, сезонів року і т. п. Закони історії – закони по яким живе суспільство. Ці поняття взаємно залежні. Закони історії змінювалися з епохи в епоху, разом зі світобаченням людини. Головна одиниця, постійна змінна – це логос, закон.

51.Що такий суб’єктивний фактор в історії? В чому полягає протилежність волюнтаризму визначенні ролі суб’єктивного фактору? 53.Яку роль здатна відігравати особистість в історії? Чи існують межі свободи дій особистості?

(Особистість-певний соціальний об’єкт)

Абстрагування від соціального суб'єкта в розумінні дії суспільних законів має як наслідок “знелюднення” історії суспільства, анонімну інтерпретацію останньої, що веде до спотвореного трактування як природи самого суспільства, так і його розвитку Історичний процес здійснюється живими людьми, конкретними особами, і в цьому плані він глибоко індивідуальний. Поза людиною неможливо зрозуміти глибинні джерела розвитку суспільства, уявити іс торію як результат людської діяльності. Суспільні закони реалізуються передусім через систему суспільних відносин і з її допомогою в самій діяльності. Суспільні відносини, що реалізуються через певну соціальну структуру суспільства, об'єктивно формують внутрішню логіку поведінки людей, певні спільності яких утворюють соціальний суб'єкт. Таким чином, на рівні соціально-історичних спільностей формується конкретно-історична система суспільних відносин, носієм яких є соціальний суб’єкт. Ці відносини — внутрішня соціальна якість суб'єкта. У структурі детермінант суспільних процесів особливе місце належить соціально-історичному суб'єкту, оскільки йдеться про такого носія історичної дії, соціальної активності, який завжди має конкретно-визначений характер, тобто є одночасно і елементом певної соціальної системи, і продуктом попереднього культурно-історичного процесу. Поза історичними обставинами його формування та діяльності не можна зрозуміти природу суб'єкта. Своєрідність соціального детермінізму, дії суспільних законів розкривається шляхом виявлення детермінації історії дією певних соціальних сил, що виступають як рушійні сили суспільного розвитку. Поняття рушійних сил розвитку суспільства характеризує механізм переходу об'єктивних вимог суспільного розвитку в суб'єктивне, в ідеальні мотиви, якими люди керуються у своїх діях. Підкреслюючи роль індивідів, їх діяльності в процесах соціальної детермінації, слід зазначити, що як суб'єкти історичного процесу, котрий розглядається як закономірний, індивіди виступають лише у своїх суспільних взаємозв'язках. Саме соціальність робить індивідів суб'єктами історичних змін, бо як такі суб'єкти вони діють у межах відносно стійких соціальних спільностей, суспільства чи людства в цілому. Всі ці спільності за своїми суб'єктивними характеристиками безумовно не тотожні характеристикам окремих індивідів. Особистісний вияв суб'єктивності похідний від сутнісних надіндивідуальних характеристик суспільного цілого Яке місце належить індивіду в суспільному процесі, яка міра його суб'єктивності, яким способом, через яку систему взаємозалежностей він включається в процес реалізації суспільних закономірностей — все це залежить від типу соціальної організації, характеру тих суспільних відносин, в яких він діє. Поряд зі створенням нових умов людського існування модифікуються й минулі об'єктивні умови, які виявилися залученими в орбіту діяльності історичного суб'єкта. Багаторазово змінюючись під впливом постійно здійснюваної діяльності в її живій, актуальній і опредметненій формі, умови виступають як та сторона соціального простору, без якої неможлива самодіяльність суспільного суб'єкта. Діяльність соціального суб'єкта чи, інакше кажучи, суб'єкт, що проявляється в діяльності, відображає вплив людей на об'єктивні умови, розгортання закономірного історичного процесу. Суб'єктивний фактор у цьому плані — невід'ємний атрибут. Крім того, як прояв різних форм живої людської діяльності, він постає реальним фактом історії суспільства, його ключовою і творчою силою Без його дії не можна говорити ні про соціальні процеси, ні про дію суспільних законів. Діяльність соціального суб'єкта є сутнісною рушійною силою суспільно-історичного процесу. Суб'єктивність як сутнісне визначення суб'єкта виражає специфічну, соціальну за своїм походженням і змістом активність, що проявляється в його свідомій практичній і пізнавальній діяльності, у виборі об'єктів, мети та засобів, способів їх перетворення, в характері організації самої діяльності, способу включення в неї суб'єкта. Заслуговує на увагу і те, що характеризує суб'єктивність як змістовний результат історії. Відображаючи активність суб'єкта як рушійної сили історичного процесу, суб'єктивність концентрує в собі ті його властивості, які постають підсумком його участі в культурно-історичному процесі і відображають стан суб'єкта як продукта певного типу соціуму. Волюнтаризм(філософський напрям, що пропагандує індивідуалізм та активне воле вираження певного індивіда ) не сумісний з поняттям суб’єктивності, оскільки за Шопенгауером провідний «образ» волюнтаризму – це «Я», індивід, що проявляє автономне бажання, волю. Поняття суб’єкта(безликого образу), що «пише» історію.

52. Які загальні методологічні принципи пізнання суспільних явищ виробила сучасна соціальна філософія? Наведіть приклади дієвості цих прикладів. Якщо сутність суспільства є сукупністю всіх суспільних відносин, то його зміст — соціальна система, яка складається з багатьох компонентів. Для їх вивчення філософія розробила певні загальнонаукові методологічні принципи. По-перше, науково-теоретичний аналіз суспільства можливий лише па оспові принципу ідеалізованого об'єкта. У реальному існуванні людське суспільство представлено безліччю держав і народів; монархій і республік; племен, народностей і націй; політичних партій і масових громадських організацій; родоплемінних, національних, світових і так званих нетрадиційних релігій; багатих і бідних людей, письменних і не письменних, підприємців і безробітних, юнаків і дівчат і т. ін У цьому позірному хаосі об'єктів, явищ і процесів, взаємозв'язків і відносин виявити закони і закономірності руху, тенденції та перспективи розвитку можна лише за допомогою ідеалізованої моделі. Тільки вона дає змогу абстрагуватися від випадковості і виокремлювати необхідність у суспільстві в "чистому вигляді", а також розглядати його в розвинутій формі. В ідеалізованому об'єкті всі зв'язки і відносини точно фіксовані. Хоча реальне суспільство і його ідеалізована модель далеко не тотожні, проте остання збігається з реальним суспільством і його історією, оскільки відображає їх сутність, внутрішні, усталені, необхідні і такі, що повторюються, зв'язки. Філософія не претендує на розкриття причин конкретних соціальних процесів, але ставить проблему і орієнтує в пауковому пошуку її вирішення. Логічне філософське знання про суспільство значно бідніше за дійсний історичний процес, але глибше і ґрунтовніше за будь-яке інше знання. (знаючи закономірність зміни філософської думки можна без належної підготовки визначити ключові політичні особливості тієї чи іншої епохи. Зміцнення церковної влади підчас доби Середньовіччя)

По друге у принцип ідеалізованого об'єкта обов'язковий до застосування у процесі дослідження суспільства не тільки як цілісного соціального організму, а й усіх його компонентів зокрема, тому він завжди синтезований з принципом конкретності пізнання. Поняття "суспільство" — абстрактне, але є абстракцією від конкретного, від реальних явищ і подій, відносин народів і держав, від різноманітних суспільних процесів. Нагадаємо, що істина завжди конкретна, однак шлях до неї проходить через абстракції. Від абстрактного, дійсного до ідеалізованої моделі, і від неї знову до конкретного — такий діалектичний шлях пізнання суспільства і всіх його елементів як системи, таким мас бути і стиль мислення спеціаліста — професіонала.(знаючи що на будь-яку дію є протидія можна визначмти більшість законів біології та фізики) По-третє, принцип об'єктивності передбачає вивчення суспільства таким, яким воно є насправді, неприпустимість суб'єктивізму в оцінках і висновках, волюнтаризму в прийнятті рішень і діях, узгодження їх з вимогами об'єктивних законів розвитку. По-четверте, принцип всебічності вивчення відображає всю різноманітність зв'язків суспільства як об'єкта пізнання і вимагає їх дослідження. Пріоритетними наукова філософська методологія вважає зв'язки всезагальності: одиничні, особливі та загальні, причинно — наслідкові, необхідності і випадковості, змісту і форми, сутності і явища, можливості та дійсності, цілого і частини, системи та елемента. Вивчити всі зв'язки неможливо, але вимога всебічності в пізнанні застерігає від помилок. По-п'яте, принцип розвитку передбачає вивчення суспільства у його історії, русі, зміні; дослідження механізмів розвитку, визначення джерел, тенденцій та перспектив суспільного прогресу на основі всезагальних законів діалектики у їх екстраполяції па соціальне пізнання. По-шосте, принцип первинності суспільного буття відносно суспільної свідомості відображає взаємодію суб'єктивних орієнтацій і мсти людей з об'єктивними умовами їх діяльності, а також супідрядність компонентів системи суспільства в таких формах, як первинне — вторинне чи визначальне — визначуване. Питання про співвідношення суспільного буття і суспільної свідомості в соціальній філософії основне. Ідеалістична і матеріалістична філософія по-різному відповідають на нього. Ідеалізм абсолютизує роль суспільної свідомості у житті суспільства, перетворює її на останню і визначальну силу історичного процесу. З того факту, що люди беруть участь у суспільних перетвореннях, свідомо реалізують свої інтереси, мсту, ідеали, ця філософія робить висновок про первинність у суспільстві суспільної свідомості. З нього постають теоретичні та практичні рекомендації з питань удосконалення суспільства: необхідно поліпшувати свідомість людей через відповідну освіту, навчання і виховання. Майже до середини ХІХ ст. ідеалістичне розуміння супільства та його історії неподільно панувало у філософії та науці. Аргументувалося воно "здоровим глуздом" і відображало штучне виокремлення духовного виробництва від матеріального, закріплення пріоритету інтелектуальної діяльності за тими соціальними верствами, які панували у суспільстві. На його основі здійснено багато плідних теоретичних розробок, геніальних здогадок, прогрес знань. Однак ідеалістичне розуміння суспільства не дає наукової відповіді на питання про джерела ідей, поглядів, теорій, суспільної свідомості, а разом з ними — на питання про об'єктивні засади історичного процесу. Дослідження суспільства стало науковим лише тоді, коли філософам і вченим вдалося відкрити об'єктивні закони і закономірності його функціонування та розвитку, тобто закони і закономірності, дії яких не залежать від волі людей та мети, що вони ставлять. Про їх існування вперше в історії філософії в повному обсязі заявили класики німецької філософії. Як і І. Кант, Г. Гегель стверджував, що інтереси, воля, бажання людей — різноспрямовані, але хаос випадкового є лише зовнішнім вираженням історії', це — явища, за якими приховується внутрішня сутність історичного процесу, тобто його об'єктивна закономірність.