12. Назвіть видатних представників німецької класичної філософії та основні ідеї їхніх вчень.

Німецька класична філософія розвивалися в Німеччині наприкінці 18 ст. – поч. 19 ст. Серед видатних представників вищезазначеної можна виділити – Гегеля, Канта та Фейєрбаха. Їхні вчення різняться між собою: Гегель та Кант були поборниками ідеалізму, хота й в різних його проявах – об’єктивного та суб’єктивного, а Людвіг Фейєрбах був представником матеріалізму. Перед тим як розглянути основні ідеї їхніх вчень необхідно зазначити різницю між матеріалізмом та ідеалізмом. Отже, матеріалізм – це такий напрямок філософського знання, який вважає буття (об’єктивну реальність) первинним, а свідомість вторинною і похідною від буття. Ідеалізм, в свою чергу, виходить із первинності свідомості, а буття вважає вторинним і похідним.

В основі філософії Гегеля був покладений об’єктивний ідеалізм, де в основі покладена надлюдська свідомість. Гегель розглядав так звану абсолютну ідею, що виступає як першооснова всього сущого, а природа, людина, людське суспільство і мислення — як різні форми існування абсолютної ідеї, як її втілення.

Важливо також зазначити, що він в рамках своєї об'єктивно-ідеалістичної системи глибоко і всебічно розробив теорію діалектики. Отже, за Гегелем основними принципами діалектики як науки про розвиток є:

1. Все у світі взаємопов’язано і взаємно обумовлено.

2. Світ мінливий, він розвивається, і джерелом розвитку є внутрішні протиріччя, притаманні самим предметам і явищам: розвиток як саморозвиток. Зовнішні ознаки можуть лише гальмувати чи прискорювати розвиток, фундамент має бути закладений внутрішньо.

В основі філософії Канта був покладений суб’єктивний матеріалізм. В якому, на відміну від об’єктивного ідеалізму, в основі лежить людська свідомість. Даний вид ідеалізму є найпопулярнішим. Він стверджує, що світ існує як створений людською свідомістю, думками, почуттями.

В основу вчень Фейєрбаха був покладений не просто матеріалізм, а антропологічний матеріалізм, що досліджує біологічний аспект людини. Тобто людина розглядається як єдність психічного й фізіологічного, душі і тіла. Варто зазначити, що на відміну від Аристотеля і да Вінчі, Фейєрбах не робить акценту на соціальності людини.

Серед інших видатних представників німецької класичної філософії можна назвати Фіхте та Шеллінга.

13. Які альтернативні теорії буття Вам відомі? (в начале курсивом – конспект, потом – интернет)

ХХ ст. Екзистенціалізм – філософія існування, про буття людини, її сутність. Екзистенціалізм:

• атеїстичний (Камю, Сартр);

• релігійний (Гайдеггер, Ясперс, К’єркаор).

Буття людини – її власний вибір. Діяльність має бути вільною. Людина відповідає за все своє життя. Свобода вибору – ознака людини. Людина – одиночна, звідси песимістичні прогнози її існування. Страх людини до життя визначає її вибори.

Сартр: життя людини – це буття до смерті: людина приречена піти зі світу. Кінцевий вибір залишається за людиною. «Екзистенціалізм – це гуманізм».

Камю: життя людини – абсурд. Все, що робить людина, - марна праця. «Міф про Сізіфа». Втеча від абсурдності життя: 1) підкоритися; 2) пристосуватися, пливти за течією (конформізм); 3) бунт: «людина, що бунтує» - тільки така людина справжня.

Німецька філософія: визнається існування Бога, орієнтування на заповіді.

Гайдеггер: «Мова – дім буття». Досліджується особистість людини; світогляд людини залежить від мови, якої вона навчилась, соціалізації. Люди розмовляють різними мовами, і вони різні.

Ясперс («Сенс історії») – суб’єктивний ідеаліст, допускає існування Бога, його ідея – об’єднання людей під однією релігією.

Отже, виходячи з історії філософії, можна вести мову про три основні концепції буття:

— матеріалістична, яка ототожнює буття з матеріальним сущим;

— ідеалістична, що ототожнює буття з мисленням (ідеальним сущим);

— некласична, що протиставляє буття як процесуальність, мінливість, незавершеність сущому як усталеному, оформленому, завершеному.

Матеріалістична та ідеалістична концепції тяжіють до об´єктивізму (прагнуть розглядати буття з об´єктивного погляду, з позиції близької до науки); некласична, яка в розвинутій формі представлена у феноменології та екзистенціалізмі — до суб´єктивізму, до визначення буття через свідомість та існування людини.

14. Діалектика буття і небуття в сучасній філософії. (начало (до «наносвіту») из конспекта, остальное из википедии, больше нигде ничего толкового не было, хотя я весь инет облазила)

Буття – загальна, універсальна і унікальна здатність існувати, яку має будь-яка річ і явище.

Основні рівні буття:

1. Нежива природа.

2. Жива природа.

3. Суспільство.

Г. Сковорода був першим, хто намагався зробити таку класифікацію:

1. Макрокосм (нежива природа).

2. Мікрокосм (людина).

3. Світ біблійних істин.

Згідно з природничими науками:

1. Мегасвіт (кожна річ >= галактика).

2. Макросвіт (к.р. >= молекула).

3. Мікросвіт ( к.р. >= атом).

4. Наносвіт (к.р. не більше 1 000 000 000 одиниць величини).

Згідно з даними сучасної фізики, античне матеріалістично-атомістичне розуміння небуття як порожнього простору позбавлене сенсу. Таким чином, погляди сучасної фізики на небуття в матеріальному світі Всесвіту близькі до точки зору Парменіда: «небуття немає», хоча філософський погляд є ширшим, розглядаючи існування небуття і за межами спостережуваного Всесвіту.

У радянській філософській традиції для позначення і опису сущого (об'єктивної дійсності) вживалося поняття «матерія», за допомогою якого намагалися заперечити стародавнє бачення буття як Особи, існування Бога. В наш час на пострадянському просторі спостерігається зворотній процес — повернення до давніх, релігійних вчень про суще з одночасним, часто безглуздим і надмірним, запереченням здобутків радянського філософського вчення.

15. На які світи розподіляв буття відомий український просвітник Г.С.Сковорода? (из какого-то реферата в Интернете – в конспекте этого нет, первоисточников по Сковороде тоже, курсивом выделено то, что не менне важно и можно не писать)

Одним із основоположних принципів філософської системи Сковороди є вчення про двонатурність світу . Згідно з ним все суще складається з двох натур — видимої і невидимої, тобто матеріального й ідеального, тілесного і духовного, мінливого і вічного, залежного і визначального тощо.

Принцип двонатурності світу Г. Сковороди органічно пов´язаний з його вченням про три світи . Він поділяв усе суще на три специфічні види буття — «світи»: великий, або макрокосм (Всесвіт); малий, або мікрокосм (людина); світ символів, або Біблія.

Великий світ — складається із численних світів як «вінок із віночків», першоосновою якого є чотири елементи — вогонь, повітря, вода й земля. Макрокосм Сковорода поділяв на старий світ (бо його давно всі знають) і новий світ , що відкривається лише тим, хто за видимим бачить невидиме. Тому новий світ він тлумачить як вічний, незмінний, а старий світ — як мінливий, рухливий. Однак питанням великого світу Сковорода придавав небагато уваги: рівно стільки, скільки необхідно для розуміння проблем малого світу — людини як центральної ідеї його філософії.

Вчення про малий світ — основа його філософської системи. Сутність малого світу — людини (як і великого) Сковорода розкриває, виходячи з концепції двонатурності світу . У людині, як і в усьому існуючому, є видиме і невидиме, тілесне і духовне, тлінне і вічне, зовнішнє і внутрішнє. Свого справжнього вияву, власне людського буття людина набуває не з появою тілесності з її чуттєвими властивостями, а лише за умови осягнення нею невидимості, глибинних внутрішніх духовних джерел. Тому принцип «пізнай себе» проходить крізь усі його філософські твори. Він постійно повторює: «побач самого себе», «слухай себе», «поглянь у себе самого».

У духовному самопізнанні Сковорода вбачав ключ до розкриття таємниць буття світу і самої людини. «Якщо хочеш виміряти небо, землю і моря — повинен спочатку виміряти себе» («Наркіс»). Процес самопізнання, спрямований на осягнення невидимої натури в людині, він розглядав як Богопізнання. Істинна людина і вічність, Бог та Христос — суть те саме, стверджував Сковорода . Допомагає людині пізнати в собі Бога Біблія, або третій світ — світ символів, як самостійна реальність. Біблія, на думку Сковороди, «є аптека, набута Божою премудрістю, для лікування душевного світу , не виліковного жодними земними ліками». Мудрість, виражена в Біблії, випробувана віками, тому заперечувати її — нерозумно. Водночас він застерігає від буквального тлумачення змісту Біблії, оскільки, окрім зовнішнього вияву, тобто словесних знаків, вона має втаємничений духовний, невидимий світ . Сковорода поділяв точку зору, згідно з якою давні мудреці передавали свої думки не словами, а образами, тобто символами. Тому Біблія для нього — особливий світ символів, центральним серед яких є Сонце, що символізує істину, вічну натуру, або Бога. Головна мета кожного символу Біблії — допомогти людському розуму пізнати духовні начала, невидимості. Тож завдяки третьому символічному світові невидимий світ стає видимим, досяжним для людського сприймання.

16. Рух як атрибут буття. Рух, спокій, розвиток, їх співвідношення. (по конспекту до энтропии, все, что после – из интернетского учебника)

Рух є невід'ємною, всезагальною, необхідною, вічною властивістю матерії. Матерія не може існувати поза рухом. Вона невідривна від руху. Рух – це вічний атрибут матерії. Всюди і ніколи немає і не буде жодного матеріального об'єкта, жодного явища, які б були позбавлені руху.

Геракліт - засновник античної діалектики (він розглядав світ у русі, єдності протилежностей). Поняття рух ототожнювали з механічним переміщенням. Спокій – відсутність руху.

У Енгельса рух - це зміни взагалі. Спокій –це не відсутність руху, а відсутність лише певної форми руху. Основні форми руху у сучасній філософії (за Енгельсом):

1. Механічний.

2. Фізичний.

3. Хімічний.

4. Біологічний.

5. Соціальний.

1,2,3-нищі форми буття.

4,5- вищі форми буття.

Взаємодія між ними:

1. Вищі форми руху долучають до себе нижчі форми руху.

2. Вищі форми руху не зводяться до суми нижчих форм руху.

Вищі форми руху мають особливий, конкретний носій руху.

Розвиток – це теж рух, але не всякий рух. Це рух який веде до якісних змін явища.

Сінергетика: «розвиток – це рух, який веде до ускладнення системи».

Ентропія – міра хаосу, безладдя в системі.

Світ, як вже зазначалося, не може існувати без руху. Рух абсолютний. Але в загальному потоці матеріальних змін можуть бути моменти спокою, моменти рівноваги. Адже існують такі різновиди руху, які не змінюють якісних характеристик предметів. Спокій – це стан руху, який не порушує якісну специфіку предмета, його стабільність.

Рух абсолютний. Момент спокою, рівноваги відносний. Спокій має місце відносно не всієї матерії, а лише відносно тих чи інших окремих матеріальних об'єктів. Спокій – це один із моментів руху.

Спокій не лише відносний, а й тимчасовий. У певний час спокій порушується, ліквідується, знімається універсальним рухом.

Проте універсальний рух неминуче знову породжує спокій або рівновагу в тій чи іншій формі, але в інших умовах.

З погляду спрямованості змін виділяються три типи руху:

– прогресивний (наприклад, загальний процес пізнання);

– регресивний (наприклад, старіння живого організму);

– кругообіг.

Перший тип руху називається розвитком. Розвиток – це поява нових якісних станів, нових типів організації, систем, що народжуються з попередніх систем. Це зміни, які є розгортанням можливостей, що знаходяться в попередніх якісних станах. Наприклад, у жолуді прихована можливість стати дубом, і коли жолудь попадає в сприятливі для цього умови, можливість реалізується – відбувається процес розвитку жолудя в дуб.

17. Що таке простір? Що таке час? Визначте загальні і специфічні ознаки простору і часу. (из конспекта, там достаточно материала, в формулах вместо квадратика нолик внизу – у меня не печатает)

Підходи до визначення сутності простору і часу:

1. Субстанціональний – є щось універсальне. Час і простір існують завжди (І.Ньютон). Час – субстанція у вигляді ріки. Простір і час існують незалежно від речей.

2. Реляційний (відносний) – простір і час окремо від речей не існують, вони лише властивості речей і явищ (А.Енштейн «теорія відносності» 1905), простір і час лише властивості речей, залежать від структури речей і явищ, яким вони належать.

Простір - це така властивість речей чи властивість відношень у системі, яка характеризується протяжність, структурністю і масштабом.

Час характеризується тривалістю і послідовністю

Простір і час мають спільні властивості, вони – об’єктивні, абсолютні і відносні. Час і простір безкінечні і безграничні.

Сучасна теорія - реляційна.

Простір	Час
1. Трьохвимірний: м, м², м3.	1. Одновимірний: с.
2. Зворотність: одне і те ж розташування можна відтворювати декілька разів.	2. Незворотність: не можна повернути.
3. Ізотропність: можна рухатись в будь-якому напрямі.	3. Анізотропність: має тільки один напрямок (минуле → теперішнє → майбутнє).
4. Симетричність: одне і те ж розташування предметів.	4. Асиметричність.

Простір і час залежать від предметів, їх швидкості. Якщо швидкість прискорюється, час розтягується (Енштейн):

18. Що таке свідомість? Визначте структуру свідомості. (конспект, от слов «структура свідомості» - интернет)

Свідомість:

1. Матеріальне (визнається існування ідеального як особливого варіанту дійсності, проте його статус вторинний: в матеріальному світі існують лише відгуки матеріального світу – найбільш підтверджене обґрунтування).

2. Ідеальне (існує світ ідей (ідеальний, первинний) – світ людей вторинний (людина – ідея вторинна, все людське життя лише пригадування) – якщо ідею назвати Бог, то це буде релігійна філософія, за якою ідеальне – це Бог).

Ідеальне – це гносеологічні (теоретично-пізнавальні) образи (образи предметів, майбутніх предметів і ситуацій, програми, моделі) і вищі цінності буття людини (добро, правда, краса, справедливість), які підлягають реалізації в діяльності людини.

Свідомість – це здатність об’єкта відображувати дійсність і самого себе в ідеальних образах, створювати свій внутрішній духовний світ і мову, на якій відображується його світ.

Свідомість – не відображення, а переживання людиною світу.

Матеріалістичне.

Свідомість – наслідок когнітивної еволюції світу (система розвивається, коли вона здатна відгукуватись на більш складну інформацію).

Абстрактне мислення – мислення поняттями.

Свідомість	Абстрактне мислення, інтелект, розсудок
Психіка	Органи відчуття, мозок, нервова система
Біологічне відображення	Пов’язане з живою матерією (подразливість)
Добіологічне відображення

Мова – обов’язкова умова свідомості, адже поняття інакше як у мові не існують.

Т. де Шарден: «Є космічний розум».

Немає свідомості без матеріального носія.

До 5 років проходить дуже важливий етап соціалізації дитини.

Властивості свідомості:

1. Немає ідеального світу, який сам себе породжує.

2. Суб’єктивність ідеального (носій ідеального – суб’єкт, дуже багато залежить від суб’єкта, який є носієм цієї інформації).

3. Рефлексивність свідомості (свідомість відображає не тільки світ, а й саму людину; самосвідомість – ядро людської свідомості).

4. Інтенціальність – стремління, потяг до чогось (людина відображує ті предмети і явища, до яких в неї є домінанта; у людини одночасно є 6 планів мислення – Б.Рассел).

5. Ідеальні образи речей не мають властивостей речей, які вони відображають.

6. У світі свідомості не діють закони об’єктивного світу.

Несвідоме і свідоме – складові психічного життя людини.

Фройд: «Несвідоме – кінь, свідоме – вершник».

Несвідоме:

Архетип – певне знання, з яким ми народжуємось.

Ерос – жадоба до життя.

Танатос – знання про кінцевість існування.

Підсвідоме – образи, які раніше були свідомими, але внаслідок дуже частого вживання перейшли на автоматичний приклад без контролю свідомості.

самосвідомість
інтелект (французи)	емоції	цілепокладання – мета життя	мотивація поведінки	воля (англійці)	пам’ять	життєорієнтація
свідомість

Структура свідомості:

1. Власне свідомість (відображення світу, «предметна» свідомість).

2. Самосвідомість — своєрідний центр свідомості, у якому концентруються і інтегруються уявлення людини про власне Я і формується ставлення до нього та навколишнього світу. Самосвідомість людини — це усвідомлення власного тіла, своїх думок, почуттів, свого соціального положення, ставлення до природи, суспільства, інших людей, самого себе. Самосвідомість — дуже складне утворення. Виділяють такі основні її рівні: самопочуття, усвідомлення власної соціокультурної належності і усвідомлення власного Я.

3. Підсвідомість — це активні психічні процеси, що не виступають центром розумової діяльності свідомості, але впливають на свідомі процеси. Між свідомістю і підсвідомістю немає неподоланої межі. Зміст підсвідомості може переходити у свідомість і самосвідомість та навпаки. Сфера підсвідомості охоплює: по-перше, неусвідомлений психічний контроль за діяльністю тіла, деякі бажання, потяги, спонукання; по-друге, знання, почуття, переживання, які були витіснені із свідомості з метою самозбереження (від надлишкової інформації, болісних, неприємних переживань тощо), а також сни, патологічні душевні стани; по-третє, неусвідомлені процеси мислення, які пов'язані з визріванням творчого задуму, а також визріванням вищих прагнень людського духу і душі (творчості, віри, любові, дружби та ін.).

4. Безсвідоме — ірраціональні елементи психічної реальності, те, що залишається у глибинах психіки і знаходить прояв у свідомості не безпосередньо, а через підсвідомість. Зміст безсвідомого ще до кінця не з'ясований. По суті, численні елементи підсвідомості мають своєрідний безсвідомий «залишок». Якщо початковий та завершальний етапи творчого, інтуїтивного процесу у кінцевому випадку усвідомлюються людиною, то сам механізм їх залишається на даному рівні розвитку людини неусвідомленим, безсвідомим.