54. Що таке соціальна структура особистості? Назвіть основні компоненти етнічної та класової структури суспільства.

Соціальні відносини – це відносини між історично сформованими спільностями людей. Суб’єктами соціальних відносин виступають спільності людей, а їх інтереси соціальними засадами політики.

Проте, суб’єктами соціальних відносин можуть виступати лише ті спільності, що виникли об’єктивно в процесі соціального розвитку. Виокремлюють п’ять основних груп:

соціально-класові (класи, верстви, групи);

соціально-етнічні (народності, нації);

соціально-демографічні (жінки, чоловіки, сім’я);

соціально-професійні (робітники, селяни, службовці);

соціально-територіальні (міське, сільське населення).

Також суб’єктом соціальних відносин виступає і окрема людина – представник соціальної спільності.

Соціальна структура суспільства - система взаємозв'язаних та взаємодіючих спільнот або побудова суспільства в цілому.

Соціальна структура характеризує різні види соціальних спільнот і відносини між ними. Це, зокрема, соціально-демографічні, класові, соціально-етнічні та інші спільноти. Тому ключовим у розумінні соціальної структури суспільства є поняття соціальної спільноти, соціальної групи.

Соціальні групи - це відносно сталі спільності людей, що склалися історично і відрізняються роллю і місцем у системі соціальних зв'язків суспільства. Соціальні групи виникають на базі об'єднання людей за певною об'єктивною ознакою чи при відстоюванні їх інтересів.

Соціальні групи поділяються, на первинні і вторинні.

Первинні соціальні групи це такі, члени яких контактують між собою безпосередньо. Ці групи відзначаються стабільністю і згуртованістю, емоційним забарвленням контактів між членами. Їх ще називають малими соціальними групами. До малої соціальної групи соціологи відносять: сім'ю, навчальний чи трудовий колектив - академічну групу, бригаду, сусідів і т.д.

Вторинні соціальні групи складаються з окремих малих груп: нація, жінки, колектив вузу і т.д. Вони не можуть забезпечити безпосередніх особистих контактів між індивідами, які до них включені. Масовість вторинних соціальних груп дозволяє їм істотно впливати на життєдіяльність суспільства.

Соціальна структура суспільства — ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об'єднаних стійкими зв'язками і відносинами. Іншими словами, це внутрішній устрій суспільства, який складається з відповідно розташованих, упорядкованих елементів, що взаємодіють між собою.

Соціальна група — відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об'єднаних на основі загальних соціальне значущих ознак.

Це поняття є родовим щодо понять «клас», «соціальна верства», «колектив», «нація», «етнічна, територіальна, релігійна та інші спільноти», оскільки фіксує соціальні відмінності між окремими сукупностями людей у процесі розподілу праці та їх результатів. Ці відмінності мають у своїй основі відношення до засобів виробництва, влади, специфіки праці, фаху, освіти, рівня й структури доходів, статі, віку, національної належності, місця проживання, стилю життя тощо.

У кожному суспільстві існує певна кількість соціальних груп, утворення яких зумовлено:

- спільною діяльністю (наприклад, професійні групи, зайняті у сфері політичної, економічної та духовної діяльності);

- спільним просторово-часовим існуванням (середовищем, територією, комунікацією);

- груповими установками та орієнтаціями.

У соціальні групи люди об'єднуються на підставі спільних соціальних інтересів, які зумовлюють їх дії. Формуються вони з представників різних груп залежно від їх становища та ролі в суспільному житті. Оскільки інтереси, скажімо, у робітника і підприємця різняться між собою, то вони реально становлять різні соціальні групи. Але соціальні інтереси груп, формуючись на основі індивідуальних інтересів їх учасників, не замикаються у власних егоїстичних рамках. У процесі соціальної взаємодії індивідів виробляються інтереси груп як цілісності, які є втіленням інтегрованих, спільних інтересів індивідів, що належать до цих груп. Соціальний інтерес групи завжди спрямований на збереження або зміну її становища в суспільстві.

У соціальній структурі суспільства взаємодіють різні за чисельністю соціальні групи. Традиційно їх поділяють на малі та великі.

Мала соціальна група — нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об'єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Родовою ознакою малої групи є наявність безпосередньо тривалих особистих контактів (спілкування, взаємодія), властивих, наприклад, сім'ї, виробничій бригаді, шкільному класові, колективу космічної, арктичної станцій, спортивній команді, релігійній секті, групі друзів тощо. Мінімальний розмір малих груп — дві особи, максимальний — кілька десятків.

Велика соціальна група — численна за складом група людей, об'єднаних для спільної діяльності, але взаємодія між якими формальніша.

До них можна віднести професійні, демографічні, національні спільноти, соціальні класи.

Соціальна структура суспільства завжди передбачає групування його елементів. Критерієм їх диференціації чи інтеграції є їх позиція щодо певних суспільних ресурсів (влада, власність), виконувані у суспільстві функції (соціальна роль), соціальний статус (ієрархічне місце в суспільстві), єдність культурних норм і цінностей (культурна ідентичність) та ін. Факторів, що визначають структурну організацію суспільства, багато, і їх необхідно брати до уваги. Залежно від критерію виділяють сімейно-побутову, релігійну, соціально-політичну, освітню та інші підструктури суспільства.

Як історичний феномен, соціальна структура суспільства перебуває в постійному розвитку. Його динаміка залежить насамперед від соціальної мобільності елементів соціальної структури.

Соціальна мобільність — міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.

Соціальні переміщення є виявом соціальної мобільності, яка виражається у зміні класової належності індивідів, у переходах з однієї внутрікласової групи до іншої, міграції сільських жителів до міста і навпаки. За напрямом переміщення розрізняють вертикальну соціальну мобільність — посадове, кваліфікаційне зростання чи декваліфікація, перехід до групи та верстви з вищим чи нижчим статусом, і горизонтальну соціальну мобільність - рух між соціальне однорідними позиціями й категоріями населення. Обидва види переміщення переплітаються, взаємодіють.

Соціальні переміщення між групами складні, супроводжуються певними соціальними наслідками, найістотнішим з яких є постійна наявність перехідних (маргінальних) верств щодо певних соціальних спільнот.

Соціальна структура ніколи не є простим описом суспільства в «горизонтальній проекції», вона передусім є відображенням соціальної нерівності. Нерівність індивідів і соціальних груп є первинною ознакою соціальної структури. В іншому разі (за рівності, тотожності елементів системи) відсутні підстави для тверджень про суспільну організацію, структуру. Тому соціальна структура суспільства в його «вертикальній проекції» - це ієрархічно організована сукупність статусів, груп, верств, класів (нерівних ресурсів, якими володіє соціальна система).

Факт нерівності, як засвідчує досвід, зумовлює розвиток і зміну соціальної структури. Нерівність людей виявляється у різних аспектах їх буття. Але не все, що різнить їх, е соціальне значущим. Про соціальну нерівність йдеться тільки тоді, коли вона за якимось критерієм закріплена інституціально як базовий принцип вертикальної класифікації людей. Наприклад, у простих (досучасних) суспільствах соціальне значущими були належність до певного роду, стать, вік, що відповідно трансформувалися в ієрархію родинних, вікових і статевих груп. У сучасному суспільстві кількість класифікаційних ознак істотно зросла. Соціологія соціальну нерівність розглядає як результат соціальної стратифікації.

Етнічна структура

Соціологічне дослідження етнічної структури ставить метою вияв її соціальних характеристик, певних закономірних зв'язків елементів цієї структури з класовим складом, демографічними процесами. Основним елементом етнічної структури виступають нації - історично складені стійкі спільності людей, які утворилися на основі єдності виникнення, території, економічного життя, культури, мови, свідомості.

Термін "національність" вживається у двох значеннях - як визначення належності людини до тієї чи іншої нації, народності і як визначення етнокультурного утворення незалежно до території і загального економічного життя.

Етнологія вивчає національну різноманітність соціальних процесів і явищ, соціальну зумовленість (причинність) національних змін, етнокультурні явища в їх соціальній різнорідності - в різних соціальних групах, ситуаціях. Особливістю цієї галузі соціології є те, що тут беруться до уваги як загальні соціально-економічні і соціально-політичні умови в країні, так і специфічні умови в локальному (місцевому) середовищі, різних за типом у містах і селах, у конкретному національному середовищі, виробничих колективах, сім'ї.

В етносоціологічних дослідженнях розглядається соціальна структура у безпосередньо контактуючих народів (Україна - Росія). Виявляються тут не тільки соціально-класовий склад нації і його зміни, а й внутрішньокласова композиція, соціальні переміщення, схожість і різниця в соціальних групах, дається уявлення про соціальні інтереси, різного роду суспільну діяльність.

У структурі соціологічних знань існує галузева теорія - етносоціологія, котра поглиблено вивчає етнонаціональну систему щодо формування етноспільнот та етнічних процесів. Етносоціологія має за предмет дослідження: етноси і етносоціальні процеси, національно-регіональні особливості соціальної структури народів та ін. Вона досліджує соціально значущі явища в побуті та культурі людей різних національностей, зміни у національній культурі.

Значення етносоціальних знань посилилось з середини XX ст., коли набули могутнього піднесення національно-визвольні рухи. З того часу етноси займають особливе місце у вивченні соціальної структури суспільства. За різними науковими джерелами, людство успадкувало не менш як 3,5 тис. етнічних спільностей (націй, народностей, етнічних племен), які входять до всіх держав світу. Більшість становлять багатонаціональні держави. В Європі налічується близько 300 націй і народностей, на Американському континенті - близько 600, а Азія, Африка та Австралія охоплює близько 2600 різних етнічних спільнот. Етнічний склад населення України також досить різноманітний. У сучасних умовах тут проживає понад 127 національностей та народностей.

Термін стратифікація, запозичений з геології (положення окремих частин утворень у вертикальному розмірі), в соціальних науках позначає структуровані нерівності між різними групами людей.

Отже, соціальна стратифікація — це структурування нерівності між різними групами людей, тобто їх розміщення (рангування) відповідно до «ресурсів», які вони контролюють: багатства (доходу), власності, престижу (соціального статусу), влади (могутності), або це система регульованої нерівності, за якою формуються різні прошарки суспільства.

Але стратифікація це не просто сукупність прошарків і страт (соціальних груп), а ієрархія цієї сукупності.

Виділяють чотири типи стратифікації: рабство, касти, стани, класи. Вони розташовані в історичній і часовій послідовності.

Рабство – юридична, соціальна і економічна форма нерівності за якою одні індивіди належать іншим як власність. На сучасному етапі майже повністю зникло.

Каста – організована і замкнута соціальна група, членство в якій обумовлюється своїм народженням. Касти були поширені в Індії, на півдні США, Південній Африці.

Стан – соціальна група, яка має закріплені звичаями чи юридичними законами права і обов’язки, що передаються спадково. Поділ суспільства на стани характерний для середньовічної феодальної Європи.

Клас – велика суспільна група людей, що характеризується майновим, владним і освітнім статусом у вертикальному зрізі соціальної структури, і має спільний спосіб отримання і розмір частки суспільного багатства.

Перші три типи є закритими суспільствами, а класи – відкритим. Рабство, касти, стани базувалися на правових і релігійних нормах і мали офіційні бар’єри таких переходів, і лише класова система скасувала їх юридично.