Тема 8: хвороби позасуглобових м'яких тканин

До захворювань м'яких тканин належить група больових синдромів опорно-рухового апарату, які розвиваються внаслідок патологічних процесів у позасуглобових тканинах (скелетних м'язах, сухожиллях та їх синовіальних піхвах, фасціях, апоневрозах, синовіальних сумках). Зміни м'яких тканин можуть бути одним із проявів системних захворювань, в тому числі запальних (ревматоїдний артрит, серонегативні спондилоартрити), ендокринних (цукровий діабет, гіпотиреоз), метаболічних (подагра, гіперліпідемія та ін.) Значно частіше вони виникають внаслідок локальних перевантажень, мікротравм і перенапруги, особливо на тлі вроджених або набутих аномалій скелета (сколіоз та кіфоз хребта, гіпермобільний синдром, осьові деформації кісток та ін.)

Ураження позасуглобових м'яких тканин може носити як локальний (бурсит, тендиніт, теносиновіт, тендовагініт, ентезит, фасциїт), так і дифузний характер (фіброміалгія, міофасциальний синдром). Найбільш складним для діагностики та лікування є дифузний характер ураження позасуглобових м'яких тканин.

Тема 8.1: Фіброміалгія

Ф іброміалгія (ФМ) - синдром хронічного (більше 3 місяців) болі в м'язах незапальної природи.

У МКБ-Х вона віднесена до розділу «неуточнений ревматизм». Тим не менше, зараз - це одне з найбільш частих захворювань в амбулаторній практиці, що займає 2-3-е місце серед усіх причин звернення до ревматолога в розвинених країнах світу. Поширеність ФМ в популяції досягає 6-8%. В результаті багаторічного перебігу ФМ близько 30% хворих втрачають працездатність. У США 11% пацієнтів з ФМ отримують матеріальну допомогу, яка становить 5,2 млрд. доларів.

Найбільш часто ФМ діагностується у жінок (70-90% від усіх захворівших). Середній вік становить 35-50 років, однак описано розвиток ФМ і в літньому, і в дитячому віці.

Як клінічно обкреслений синдром ФМ була описана в 1904 р. W. Govers, який вперше охарактеризував її, як «фіброзит». З цього часу використовувалися різні терміни: «міофібролоз», «міозит», «нейроостеофіброз», «вегетоміозит», «м'язовий ревматизм», «ревматизм м'яких тканин» та ін. Більшість з цих назв стали відображенням раніше домінуючих поглядів на природу цього симптомокомплексу як запального захворювання переважно м'язової системи. У подальшому численними дослідженнями вдалося підтвердити запальну природу ФМ. Опис її клінічної картини доповнювалося відомостями про наявність у цих хворих виражених афективних розладів, насамперед депресії і тривоги.

Етіологія ФМ невідома. Повідомлення про сімейну агрегацію захворювання свідчать про можливу участь спадкового чинника в розвитку ФМ. Так, серед родичів першого ступеня споріднення ФМ зустрічається в 26-50%, що перевищує рівень її поширеності серед загальної популяції. Описано при ФМ аномалії алельних генів, що кодують функціонування серотонінергічних системи. Передувати розвитку синдрому ФМ може травма, психологічний стрес, перенесені інфекційні захворювання, вірус Епштейна-Барр, Коксакі, парвовірус В19, вірус гепатиту С і ін.

В патогенезі ФМ мають значення наступні порушення периферичної скелетно-м'язової системи: мікротравма м'язів, нетренованість м'язів, субстанція Р, А₂ - адренергічні рецептори. До цього часу не доведено, що у хворих з ФМ є запальні або метаболічні порушення в скелетних м'язах. Вважається, що нетреновані м'язи більш часто ушкоджуються при травматизації. Мікротравми можуть викликати сильну біль, яка різко знижує фізичну активність пацієнтів, при цьому формується порочне коло: зниження скоротливої активності м'язів - мікротравма - біль.

В даний час обговорюється декілька механізмів патогенезу болю при ФМ (табл.1).

Таблиця 1