40.Григорій Сковорода Співвідношення поезії і філософії

з ранніх літ відзначався схильністю до зосередженості на своєму внутрішньому світі, твердістю духу, великим бажанням до науки і знань. Вчив у Київської академії. Досить швидко він став виділятися успіхами серед своїх однолітків. Як прозаїк Г. Сковорода підвів давню українську прозу до тієї межі, за якою відразу поставала нова українська література. Житія, літописи, проповіді, послання після Сковороди зустрічаються дедалі рідше і в оновленому вигляді. Художня проза Г. Сковороди - це збірник "Басні харковскія". Його байки допомагали в пошуках істини, були спрямовані на викриття суспільних вад, підносили дух громадянської гідності, засуджували самодурство,. І поезія, і проза Сковороди відрізняється жанровим розмаїттям. Так, перша включає в себе оди, духовні пісні, псалми, панегірики, віршовану байку, фабулу, елегії, послання, натомість друга репрезентована діалогами, трактатами, притчами, байками,. Вони об'єднані схожими ідейними засадами, наукою про самопізнанняученням про сродність, щастя,

Ще за життя Григорія Савича слава про нього як про оригінального філософа ширилася далеко за межі України. Він вважав, що філософія "...спрямовує усе коло справ своїх до того, щоб дати життя духу нашому, благородство серцю, якість думкам, яко голові всього". Основне спрямування його праці зводиться до дослідження людини, її існування. Науку про людину та її щастя Сковорода вважав найважливішою з усіх наук. вони невідривне пов'язані із зверненнями до Біблії та християнської традиції, а тому спираються на любов, віру, щастя, смерть та ін. Шляхом міркувань про них філософ шукає відповідь на питання, ким є людина, який зміст її життя, які основні грані людської діяльності. Закликав почати філософське освоєння світу з простого: пізнати віру та любов у всій їхній повноті, бо це і є пізнання людини. Поділяючи світ надвоє – на істинне та тлінне, віддаючи перевагу Вічності, Богу, Сковорода по суті пропонує подвійне співвідношення духовного та тілесного. понять. Людина без віри може піднятись до найвищих вершин. Але прозрівши, здобувши віру, вона опиняється перед усвідомленням їх мізерності. Там, де кінчаються межі розуму, починається віра.

41.Ковалинський про життя г. Сковороди.

1759р. Г.Сковорода на запрошення єпископа Миткевича прибув на Слобожанщину, де він впродовж десяти років викладав поетику, етику, і грецьку мову у Харківському колегіумі. Саме там він познайомився з учнем цього колегіуму Михайлом Ковалинським, дружба з яким мала величезний вплив на його подальше життя. Юнак не відразу прийняв свого вчителя, він не смів і думати, що гідний його дружби, хоча з захопленням, подивом і повагою ставився до способу його життя і філософських ідей.

Лише чудесне видіння, що наснилося Ковалінському переконало його в необхідності скоритися долі. Він сприйняв зустріч зі Сковородою не як раціональний життєвий факт, а як зумовленість..

Сковорода направляв Ковалінського у його філософському пошуку, ділився своїми думками, вчив філософії писав листи,

Справжнім щастям для філософа стала це дружба, і в учні він бачив своє продовження. Дружба, писав Сковорода - “мое единственное утешение и мое сокровище, ее я ценю больше. чем пирамиды, мавзолеи и другие царские памятники”. Але світ, що не впіймав Сковороду, відібрав найкоштовне для вчителя – найбільш обдаравоного учня.

М.Ковалинський був першим біографом Г.Сковороди. Після смерті свого вчителя він описав його життєвий і творчий шлях у творі “Життя Григорія Сковороди” .). У Харкові Г.Сковороду знали як людину вчену, яка, проте, відзначалася скромним життям. Він носив пристойний, але простий одяг, був невибагливим у їжі, спав не більше чотирьох годин, виглядав бадьорим, поміркованим, виявляв прихильність до убогих; Категорично відхиляв усі пропозиції прийняти чернечий стан, відповідаючи на них у досить різкій формі: “Хіба ви хочете, щоб я помножив число фарисеїв?