5.Києво –печерський патерик.

Патерик складений уXIII столітті на основі листування єпископа Володимиро-Суздальського Симона і ченця Печерськогомонастиря Полікарпа.

Києво-Печерський Патерик складається із трьох частин. У першійрозповідається про життя преподобного отця Антонія, Феодосія, Стефана, Никона, Варлама; у другій – проотців Микиту, Лаврентія Затворника, Агапіта; у третій – Євстратія постника, АфанасіяЗатворника та ін. У кінці є передмова до його царської величності та православного читача.

Наприкінці XI — поч. XV ст. виникли дві нові редакції — Арсеніївська іФеодосіївська. Арсеніївська редакція виключила всюепістолярну частину і деякі «слова», зате додала «Житіє Феодосія Печерського», «ПохвалуТеодосію», «Сказання про початок Печерського монастиря» з Повісті временних літ.

. . У XVII ст. в обстановці гострої боротьби з уніатством ікатолицизмом у Києво-Печерському монастирі створюються новіредакції: Друкована 1635 р. Сильвестра Косова,Йосипа Тризни (1647— 1656), 2-я Друкована редакція 1661 р. та ін.

Літературними зразкамидля Симона і Полікарпа слугували перекладні патерики: Синайський,Скитський, Єгипетський. Але основними джерелами Патерика були монастирські перекази і печерський «літописець», на який посилається Полікарп.

. Полікарп уважний до людської особистості. Особливе місце в Полікарпа займаютьоповідання про викриття ченцями князівських неправд і про допомогу несправедливоскривдженим. Літописи підтверджують, що Києво-Печерський монастир нерідко перебував в опозиції до київського князя.

Серед писань Києво- Печерського патерика до найбільш літературно оброблених належить оповідання про Прохора-чорноризця, або, як його ще називали, Прохора Лебедника. В образі цього печерського святого зображено не просто благочестивого ченця, щовіддалився від світу, а людину з великим почуттям справедливості, якабезкорисливо творить добро для своїх ближніх.

6-7. Г-В літопис

Коли значення Києва як культурно-політичного центру підупало, важливу роль у духовному житті почали відігравати окремі князівства, в тому числі й Галицько-волинське. Воно успадкувало і продовжило

культурні традиції Київської Князівство. Зразком цього є Галицько-Волинський літопис, що складає третю частину Іпатіївського літопису. Дослідження літопису показали, що він мав п'ять редакцій, в той же час він є цілісним твором, що належить до однієї літописної школи. Джерела для написання літопису, як засвідчують дослідження використовувались різні, У ньому наводились документи, окремі літописні записи, що були складені у містах Володимирі, Галичі, Холмі, Пінську. Любомлі, деякі оповідання, як наприклад, розповідь про бій над річкою Калкою тощо. Літописці нерідко користувались

народними переказами, дружинним епосом, піснями, а також народними

приказками і прислів'ями. Літопис, як правило, складався у княжому дворі і його автори були

виразниками інтересів княжої верхівки. Вони відстоювали ідею збереження єдності Русі й засуджували тих представників боярської знаті, які сіяли крамолу і підривали авторитет княжої влади.

Центральне місце у літописі посідає прославлення князів з роду Романа Мстиславича. Оскільки літопис писався різними авторами, то літописці відбивали точку зору різних князів. Перший автор,

наприклад, присвятив основну увагу діяльності князя Данила Галицького, інші літописці підкреслювали роль князя волинського Володимира Васильовича. Основна ідея літопису виражається в

обґрунтуванні права князя і Галицько-Волинської держави володіти Києвом і всією Південною Руссю. В літописі відображені найголовніші події виникнення, розвитку і занепаду Галицько-волинського князівства. Його автори були високоосвіченими людьми, які володіли іноземними мовами, зокрема, добре

знали вже згадані грецьку, латинську, польську, німецьку і литовську мови. Літопис є важливим джерелом вивчення історії і культури Галицько-Волинського князівства та України взагалі.